Категорія - 42 Головуючий у 1 інстанції - Пруднікова Г.М.
Доповідач - Зінов'єва А.Г.
04 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Азевича В.Б.
Агєєва О.В.
при секретарі: Федоровій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 червня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі Банк) до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про виселення та зняття з реєстраційного обліку,-
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 червня 2013 року позовні вимоги Банку були задоволені частково: усунуті перешкоди у користуванні позивачем власністю шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1. В іншій частині вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилався на те, що задовольняючи позовні вимоги Банку, судом були порушені права малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, місцем проживання яких є спірна квартира. При ухваленні рішення, суд не звернув уваги на діюче законодавства щодо охорони інтересів дітей. В порушення вимог процесуального законодавства, суд позбавив відповідачів можливості підтвердити факт того, що квартира АДРЕСА_1 є постійним місцем проживання дітей; не притягнув до участі в справі орган опіки та піклування і розглянув справу однобічно.
В судовому засіданні відповідачі та їх представник апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Банку про виселення відповідачів.
При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «SDS» грошових зобов'язань за договором кредиту, забезпеченого договором іпотеки, укладеним між Банком та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 р., позивач набув права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. Право власності Банку на спірну квартиру зареєстроване належним чином 08.11.2012 р. і ніким не оспорене. 06.12.2012 р. мешканцям вищевказаної квартири була направлена вимога про добровільне виселення.
Відповідно до вимог ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року (в редакції за станом на день виникнення правовідносин), звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо:
договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку;
договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач на спірну квартиру набув права власності, яке не скасоване і не припинене.
Відповідно до вимог 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як встановлено судом першої інстанції в ході слухання справи, позивач, будучи власником спірної квартири, не має можливості користуватися своєю власністю, оскільки в квартирі, яка була предметом іпотеки, фактично проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Виходячи з вищевикладеного, виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.
Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
Передбачаючи право власника жилого будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України.
Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
З матеріалів справи вбачається, що колишнім власником спірної квартири була відповідачка ОСОБА_3, яка з 2001 року знаходиться у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 і яка набула права власності на вищевказану квартиру на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 07.08.2007 р. При цьому, останній, будучи зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1, не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України).
За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про виселення ОСОБА_3 - колишнього власника та ОСОБА_2, як члена її сім'ї, права якого похідні від прав колишнього власника квартири. Доказів набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 не надано.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про зняття з реєстрації Банком не оскаржене.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про порушення судом прав малолітніх дітей, оскільки вони безпідставні. В ході слухання справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 до березня 2013 р. була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2. Від шлюбу відповідачі мають двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, які у спірній квартирі не зареєстровані (довідки адресного бюро за станом на травень 2013 р.). Доказів виникнення у дітей права власності чи права користування щодо спірної квартири не надано. Крім того, договір іпотеки, на підставі якого Банк набув права власності на квартиру АДРЕСА_1, не оспорений і у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.
За вищевикладених обставин необгрунтовані доводи апелянта про порушення судом процесуального законодавства і не притягнення до участі в справі органу опіки та піклування. Більш того, відповідно до вимог ч.1 ст. 39 ЦПК України, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Щодо інших порушень процесуального законодавства, то доказів перешкоджання судом здійснювати свої права сторони по справі апелянтом не надано.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 червня 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: