Категорія 26 Головуючий у 1 інстанції Воронков Д.В.
Доповідач Агєєв О.В.
03 липня 2013 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.
при секретарі Жарій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу державного підприємства «Макіїввугілля» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 09 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Макіїввугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Макіїввугілля» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства «Макіїввугілля» на користь ОСОБА_1, у рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я у вигляді професійного захворювання 12 000грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, передбачений ст.233 КЗпП України та п.16 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)»; поза увагою суду залишилося те, що позивач був попереджений шкідливі умови праці, виробничі фактори та можливий їх вплив на стан здоров'я, доказів вини відповідача у професійному захворювання позивачем не надано; поза увагою суду також залишилося те, що на момент виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди діяв Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тому позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Представник відповідача в засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1996р. по 2006р. працював у ВП «шахта «Бутівська» ДП «Макіїввугілля» в різних посадах, пов'язаних з виконанням робіт у шахті.
20.12.05р. позивачу ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання - хронічне обструктивне захворювання легенів, стадія середньої тяжкості, фаза загострення, що підтверджується копією акту розслідування хронічного професійного захворювання П-4 від 20.12.05р. (а.с.26-27).
Згідно п.17 даного акту професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим стажем у підземних умовах з запиленістю, несприятливий мікроклімат в підземних виробітках.
Згідно висновку МСЕК від 25.01.06р. позивачу вперше встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 40% через професійну хворобу та 3-тя група інвалідності (а.с.25).
Враховуючи, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві позивачу завдано моральної шкоди, а також з урахуванням глибини його моральних і фізичних страждань, суд визначив розмір моральної шкоди у сумі 12 000грн., яку стягнув з відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що по даній справі ДП «Макіїввугілля» є належним відповідачем та з нього підлягає стягненню моральна шкода у зв'язку з ушкодженням здоров'я позивача, заподіяного професійним захворюванням.
Колегія суддів вважає, що факт спричинення позивачу моральної шкоди у зв'язку з його професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими доказами.
При визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було враховано роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров'я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини справи.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної даності для звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворювання не ґрунтуються на законі, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Доводи апеляційної скарги щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача, оскільки на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди діяв Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» є неспроможними, оскільки, відповідно до вищевказаного Закону, у разі стійкої втрати працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат, в т.ч. і виплат за моральну (немайнову) шкоду, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, яка в даному випадку була встановлена 25.01.06р., тобто після набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005т№3235-IV, яким зупинено на 2006 рік дію підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», щодо відшкодування Фондом моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив при заподіянні шкоди здоров'ю позивача наявність протиправних дій (бездіяльності) з боку відповідача, а також те, що позивач укладаючи договір, був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, що виключає відповідальність підприємства по відшкодуванню моральної шкоди є безпідставними, оскільки ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні, яке ґрунтується на нормах діючого законодавства та постановлене в межах заявлених позовних вимог.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу державного підприємства «Макіїввугілля» відхилити.
Рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 09 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: