справа № 22-ц/796/5960/2013 Головуючий в суді першої інстанції - Пасинок В.С.
Доповідач - Росік Т.В.
19 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Росік Т.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Мазурик О.Ф.
при секретарі Мургі М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, -
В травні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, треті особи Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину.
Свої вимоги мотивувала тим, що 25.10.2010 року з метою допомоги в оформленні спадщини видала довіреність на ім'я ОСОБА_4, яка на її підставі та всупереч її інтересам з порушенням норм чинного законодавства розпорядилась належним їй майном - 35/100 частин квартири АДРЕСА_1.
Відповідачі, всупереч положенням ст. ст. 232, 238 ЦК України, без її згоди та дозволу, зловживаючи її довірою, в тайні від неї, не сплативши їй жодних коштів, уклали між собою в інтересах їх малолітнього сина 16.02.2011 року договір купівлі-продажу належних їй 35/100 частин квартири АДРЕСА_1, після чого вигнали її з вказаної квартири. Зважаючи на відсутність її волевиявлення на вчинення вказаного правочину, та посилаючись на те, що правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки обидва є законними представниками їх малолітнього сина ОСОБА_7, виходячи з положень ст.ст.203, 215 ЦК України, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 35/100 частин квартири АДРЕСА_1, який був укладений 16.02.2011 року між ОСОБА_4, яка діяла від її імені, та ОСОБА_5, який діяв як законний представник малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши їй у власність 35/100 частин квартири АДРЕСА_1, які були передані у власність ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 16.02.2011 року.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.2013 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2, який на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу на рішення, в якій, вважаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального права, без врахування обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Посилається на те, оскільки ч.3 ст.238 ЦК України встановлено заборону укладення правочину представником відносно себе особисто, або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є, а ОСОБА_4 є одночасно на підставі закону законним представником свого малолітнього сина ОСОБА_6, тому договір купівлі-продажу частини квартири підлягав визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України як вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Відповідачами не доведено факту передачі позивачу коштів від продажу спірної квартири в розмірі 48000 грн., ринкова вартість якої становить 93192 грн.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.
Треті особи Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та Головне управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що довіреність від 25.10.2010 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрована в реєстрі за № 1048 від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4, станом на момент посвідчення договору купівлі-продажу 35/100 частин квартири АДРЕСА_1 від 16.02.2011 року створила юридично значимі наслідки та була дійсною, договір укладений з дотриманням вимог закону, а наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачем доведено не було.
Проте, погодитися з такими висновками суду колегія суддів не може.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.
З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2010 року ОСОБА_3 на підставі попередньо укладеного в усній формі договору доручення видала на ім'я ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останню на представництво її інтересів з питань, зокрема, щодо розпорядження усім належним їй на праві власності рухомими та/або нерухомим майном, з чого б воно не складалось і де б не знаходилось (а.с. 6-7).
16.02.2011 року між ОСОБА_4 яка на підставі довіреності від 25.10.2010 року діяла від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 який діяв як законний представник від імені свого малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, було укладено договір купівлі-продажу 35/100 частин квартири, відповідно до якого продавець в особі представника передала, а покупець в особі представника прийняв 35/100 частин квартири за АДРЕСА_1. 35/100 частин квартири, що була предметом цього договору належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу 35/100 частин квартири, посвідченого 21 Київською державною нотаріальною конторою 04.01.2001 року в реєстрі №1-14, зареєстрованого в Київському міському БТІ 16.01.2001 року в реєстрову книгу №132-115 за реєстровим №7588. Продаж вчинено за 48000 грн., які сплачені покупцем в особі представника продавцю в особі представника до підписання даного договору. Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений 16.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 1166 (а.с. 8, 135).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 10.01.2008 року, батьками ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 137). Відповідачі перебувають в шлюбі, ведуть спільне господарство, що сторонами не заперечувалося.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1, ч.3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Згідно ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Зважаючи на те, що ОСОБА_4 як представником ОСОБА_3 від імені останньої вчинено правочин в інтересах свого малолітнього сина, законним представником якого вона є одночасно з батьком дитини ОСОБА_5, який представляв інтереси останньої зі строни покупця, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено зловмисну домовленість між батьками - законними предстаниками дитини при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу.
Належних доказів на підтвердження тому, що сплачені покупцем в особі представника продавцю в особі представника до підписання договору кошти від реалізації частини квартири були передані ОСОБА_3 відповідачами суду не надано, що свідчить про те, що представник свідомо діяла всупереч інтересам довірителя.
Зазначене дає підстави для висновку, що внаслідок зловмисної домовленості представника з іншою стороною було вчинено правочин всупереч інтересам довірителя, внаслідок чого остання зазнала збитків у вигляді неотриманих коштів від реалізації частини квартири, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу на підставі ст. 232 ЦК України.
Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки договір купівлі-продажу визнаний в судовому порядку недійсним, відповідачами не доведено отримання ОСОБА_3 виручених від продажу частини квартири коштів, є підстави для задоволення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину - застосування реституції та повернення позивачу у власність 35/100 частин квартири АДРЕСА_1.
Рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову.
На підставі ст. 88 ЦПК України підлягають до стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь держави по 240 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу 35/100 частин квартири АДРЕСА_1, який був укладений 16.02.2011 року між ОСОБА_4, яка на підставі довіреності діяла від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який діяв, як законний представник від імені малолітнього сина ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 1166.
Застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши у власність ОСОБА_3 35/100 частин квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави по 240 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя:
Судді: