АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
Справа № 11/796/846/2013 Головуючий у суді першої інстанції - Федосеєв С.В.
Категорія КК: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач в апеляційній інстанції - Жук О.В.
17 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі головуючого судді Жук О.В.,
суддів Лашевича В.М., Ноздрякова В.М.,
за участю прокурора Глиняного С.В.,
потерпілої ОСОБА_3,
захисника ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року.
Цим вироком засуджено
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ч. 2 ст. 121 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Вироком ОСОБА_5 визнано винним у тому, що 26 лютого 2004 року, о 18 годині, він, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1 через неприязні стосунки діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, наніс своєму батьку ОСОБА_6 численні удари в область голови та тулубу, в результаті чого заподіяв останньому тілесні ушкодження, частина з яких відноситься до категорії тяжких, від чого той помер. Смерть ОСОБА_6 настала від закритої травми грудної клітини та живота з розвитком шоку.
В апеляції захисник ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальну справу за відсутністю в діях ОСОБА_5 складу злочину у зв'язку з істотним порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю і неповнотою досудового та судового слідства.
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує на невиконання органами досудового слідства вказівок, зазначених в ухвалах Апеляційного суду м. Києва, якими скасовувалися попередні вироки, а кримінальна справа направлялася для проведення додаткового розслідування, зокрема про необхідність перевірки версії засудженого про побиття його батька до повернення останнього додому, не вжито заходів для встановлення інших обставин, що мають значення для справи.
Висновки суду першої інстанції, на думку захисника, про те, що саме ОСОБА_5 спричинив своєму батьку тяжкі тілесні ушкодження, що стали причиною смерті останнього, не відповідають фактичним обставинам справи. Так, в основу обвинувального вироку суд поклав показання засудженого, які той надав будучи допитаним в якості підозрюваного та обвинуваченого безпосередньо після його затримання. Однак, зазначені показання отримані з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, оскільки були відібрані під час незаконного позбавлення волі останнього, в той час ОСОБА_5 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим потребував примусового лікування. Крім того, було порушено його право на захист. Так, перші допити ОСОБА_5 проводилися без участі захисника, відповідні права йому не роз'яснювалися. Адвокат ОСОБА_7, який здійснював захист ОСОБА_5 з 03.03.2004, не був усунений від участі в справі після того, як мати засудженого 29.03.2004 розірвала з ним угоду, про що повідомила слідчого. Затримання ОСОБА_5 відбулося 27.02.2004, однак згідно з протоколом затримання воно нібито відбулося 29.02.2004. На протязі 27.02.2004 та 28.02.2004 року ОСОБА_5 був допитаний, при цьому до нього застосовувалися психічний та фізичний тиск з боку співробітників міліції.
Інших доказів вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину матеріали справи не містять. Висновки декількох судово-медичних експертиз містять суттєві суперечності, з урахуванням чого вони не можуть бути доказами в справі. За ініціативою захисника було проведено судово-медичне дослідження, на підставі якого спеціаліст у галузі таких досліджень ОСОБА_8 надав висновок, який спростував висновки проведених в справі експертиз та зазначив, що наявні у померлого тілесні ушкодження останній не міг отримати за обставин, зазначених засудженим у своїх перших показаннях. Показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтверджують, що ОСОБА_6 був побитий ще до того як повернувся до дому, оскільки вони бачили як він йшов до свого будинку.
На думку захисника, залишилися поза увагою суду першої інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені під час здобуття доказів в справі. Зокрема, відсутність речових доказів, а саме, речей померлого ОСОБА_6, які засуджений надав працівникам міліції,однак вони не були приєднані до справи, а також порушення закону при проведенні відтворення обстановки та обставин подій за участю засудженого ОСОБА_5
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, пояснення захисника, потерпілої та засудженого, які підтримали апеляцію та просили скасувати вирок, а провадження в справі закрити, провівши судові дебати, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Винністьзасудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, доведена доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є вірною.
Як вбачається з показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_9, всі вони бачили як ОСОБА_6 в день спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень повертався до дому. При цьому він був брудний, хитався та перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння. Однак йшов самостійно, не звертаючи уваги на осіб, яких зустрічав по дорозі.
По справі було призначено та проведено декілька судово-медичних експертиз /а.с.35-49, т. 1, а.с.86-87, т. 2, а.с.143-145, т. 3/, а також на підставі постанови суду від 18.01.2011 проведена комісійна судово-медична експертиза, відповідно до якої, ОСОБА_6 були спричинені численні тілесні ушкодження, а саме закрита травма грудної клітки, закрита травма живота, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень і стали причиною його смерті, а також травми голови і верхніх кінцівок, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Тяжкі тілесні ушкодження були спричинені за 10-20 хвилин до настання смерті. Після отримання таких ушкоджень самостійне пересування ОСОБА_6 по вулиці та підняття сходами - виключається /а.с.167-176, т. 5/
Засуджений ОСОБА_5 в ході судового слідства зазначав, що 26.02.2004 він після 18 години перебував вдома разом з батьком ОСОБА_6 більше в квартирі нікого не було. Останній перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, ледве стояв на ногах, однак до дому прийшов сам. Потерпіла ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_5 - брат засудженого підтвердили, що в той час були відсутні в квартирі АДРЕСА_1, де всі вчотирьох вони проживали на той час.
Відносно обстановки в їх сім'ї, то брат засудженого ОСОБА_5 вказував, що батько дуже сильно пив, бив їх з братом з дитинства та знущався з матері, кидався на неї з ножем та сокирою. Засуджений дуже тяжко це переносив. Останній тиждень перед злочином батько сильно пив, не розумів де він і що робить /а.с.56-57, т.1/.
Аналогічні покази надавала потерпіла ОСОБА_3 слідчому, що потерпілий зловживав спиртними напоями, був в запоях по 2 тижні, постійно вчиняв сварки, бив її та дітей і знущався над ними./а.с.51-54, т. 1/
В судовому засіданні вони заперечили проти таких показань, однак суд першої інстанції прийняв їх уваги, оскільки в ході судового слідства не було здобуто об'єктивних даних про те, що вони неправдиво давали показання під час досудового слідства.
Таким чином, викладені докази, на думку колегії суддів, стали підставою для прийняття судом першої інстанції рішення про доведеність вини ОСОБА_5 в умисному спричиненні ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього.
При цьому судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно вказав у вироку, що відсутні будь-яких підстав ставити під сумнів висновки комісійної судово-медичної експертизи, так як вона проведена у відповідності до діючого законодавства та експерти попереджені про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384-385 КК України. Надані експертами висновки підтвердив в судовому засіданні голова комісії експерт ОСОБА_13
Наданий захисником висновок спеціаліста ОСОБА_8 не спростовує висновки комісійної судово-медичної експертизи, оскільки надає відповіді на інші питання, які не вирішувалися комісією експертів, а тому обґрунтовано не прийнятий до уваги судом першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи вказівки, зазначені в ухвалах Апеляційного суду м. Києва, якими скасовувалися попередні вироки по справі, були виконані в тому числі й судом першої інстанції в ході судового розгляду.
Покарання ОСОБА_5 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставин його скоєння та даних про особу засудженого, а саме характеристик з місця проживаня та позитивних відгуків окремих осіб, відсутність судимостей та інших.
Таким чином, доводи захисника про неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також неправильне застосування кримінального закону не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Що стосується порушення норм кримінально-процесуального законодавства при проведенні досудового та судового слідства, на які посилається захисник у апеляції, то, на думку колегії суддів, вони не є обґрунтованими.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 28.02.2004 був допитаний в якості підозрюваного та обвинуваченого. До початку допиту йому було роз'яснено відповідні права, в тому числі і мати захисника та побачення з ним до першого допиту. У відповідних протоколах ОСОБА_5 власноручно зазначив, що права йому зрозумілі, однак він сам буде здійснювати свій захист /а.с.62 т.1/ Показання в якості обвинуваченого ОСОБА_5 викладав власноручно. В них він зазначив, що дійсно наніс батьку декілька ударів в тулуб з метою привести його до свідомості /а.с.68 т.1/
Згідно з висновок амбулаторної судово психолого-психіатричної експертизи від 05 червня 2008 року №609 ОСОБА_5 під час його допиту 27 лютого 2004 року, 28 лютого 2004 року та 01 березня 2004 року за своїм психічним станом міг правильно сприймати факти, що мали значення для справи та давати по ним показання. /а.с.133-138, т. 3/ Вже в подальшому він захворів на психічну хворобу, у зв'язку з чим постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.06.2004 до нього було застосовано примусові заходи медичного характеру /а.с.136-137 т.1/
На думку колегії суддів, судом першої інстанції правомірно прийняті до уваги показання ОСОБА_5, які він надав в ході вказаних вище допитів, а також відтворення обстановки та обставин події. При цьому таким показанням надана відповідна оцінка з урахуванням інших доказів в справі. Відсутність по справі речових доказів не вплинула на законність прийнятого судом рішення.
Показання засудженого щодо застосування до нього заходів психічного тиску з боку працівників міліції перевірені судом першої інстанції шляхом допиту в судовому засіданні відповідних службових осіб, які затримували та допитували засудженого. Доводи захисника про застосування до його підзахисного заходів фізичного тиску спростовуються й показаннями самого засудженого, який жодного разу про це не зазначав.
Затримання ОСОБА_5 за два дні до складання протоколу відповідно до ст. 115 КПК України 1960 року не може бути розцінено як порушення права на захист останнього й враховано судом першої інстанції при визначені строку відбування покарання.
Як вбачається з матеріалів справи постановою від 28.04.2004 слідчий призначив обвинуваченому ОСОБА_5 захисника з Дніпровської колегії адвокатів м. Києва, оскільки після проведення стаціонарної психолого-психіатричної експертизи стало відомо, що останній страждає на психічну хворобу, а тому участь захисника в справі є обов'язковою. Фактично захист засудженого починаючи з 06.05.2004 здійснював адвокат Дніпровської колегії адвокатів м. Києва ОСОБА_7 /а.с.75 т.1/ Однак в справі відсутні документи про укладання з ним угоди родичами засудженого. Все це свідчить про те, що ОСОБА_7 захищав ОСОБА_5 за призначенням слідчим, а не за запрошенням родичів засудженого чи його самого. На той час ОСОБА_5 вже хворів на психічну хворобу.
В судових засіданнях по розгляду постанови слідчого про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру адвокат ОСОБА_7 участі не приймав. Заява потерпілої ОСОБА_3 про незадоволення тим, як здійснював захист адвокат ОСОБА_7, надійшла вже до суду з прокуратури Дніпровського району м. Києва, а не до слідчого.
Таким чином, доводи захисника про порушення права на захист засудженого не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, апеляція захисника ОСОБА_4, як безпідставна, не підлягає задоволенню, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року щодо ОСОБА_5 підлягає залишенню без зміни.
Керуючись ст. 365, ст. 366, ст. 379 КПК України 1960 року, п. 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без зміни, а апеляцію захисника ОСОБА_4 - без задоволення.
_________________ _________________ _________________
Жук О.В. Лашевич В.М. Ноздряков В.М.