АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
Справа № 11/796/1203/2013 Головуючий у суді першої інстанції - Валігура Д.М.
Категорія КК: ч. 1 ст. 203-2 КК України Доповідач в апеляційній інстанції - Жук О.В.
17 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі головуючого судді Жук О.В.,
суддів Лашевича В.М., Ноздрякова В.М.,
за участю прокурора Глиняного С.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2012 року.
Цим вироком засуджено
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ч. 1 ст. 203-2 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 000 гривень, з конфіскацією грального обладнання.
Вироком ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він з метою проведення азартних ігор у електронному казино та отримання прибутку від вказаної діяльності 1 грудня 2010 року орендував нежиле приміщення на першому поверсі будинку АДРЕСА_2, після чого придбав у невстановленої слідством особи 24 комп'ютери, на які встановив електронне казино, а саме азартну гру, а також 59 гральних автоматів, умовою гри на яких є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш, і результат якої повністю або частково залежить від випадковості. В період часу з 01 грудня 2010 року по 10 червня 2011 року з використанням вказаного обладнання, яке було ним розміщене в орендованому приміщенні, ОСОБА_4 здійснював діяльність з організації та проведення азартних ігор, отримуючи від цього прибуток.
Крім того, ОСОБА_4 з метою проведення азартних ігор у електронному казино та отримання прибутку від вказаної діяльності на початку червня 2011 року орендував нежиле приміщення на території ринку по вулиці Лятошинська, 14, в м. Києва, після чого придбав у невстановленої слідством особи 3 комп'ютери, на які встановив електронне казино, а саме азартну гру, умовою гри на яких є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш, і результат якої повністю або частково залежить від випадковості. В період часу з початку червня 2010 року по 23 червня 2011 року з використанням вказаного обладнання, яке було ним розміщене в орендованому приміщенні, ОСОБА_4 здійснював діяльність з організації та проведення азартних ігор, отримуючи від цього прибуток.
В апеляції прокурор просить скасувати вирок та повернути справу на новий судовий розгляд в іншому складі суду у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.
Своє прохання обґрунтовує тим, що постановою від 5 листопада 2012 року прокурором за результатами судового слідства, проведеного відповідно до ч.3 ст. 299 КПК України 1960 року, було змінено обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_4 Після чого судом першої інстанції в порушення вимог ст. 298 КПК України 1960 року не роз'яснено засудженому суть нового обвинувачення, не з'ясовано, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним та чи бажає давати показання. На думку прокурора, вказані порушення вимог закону є підставою для скасування вироку.
В апеляції захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок в частині призначеного покарання у зв'язку із його невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості та однобічністю судового слідства; призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 203-2 КК України, у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень.
Своє прохання захисник обґрунтовує тим, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає вимогам ст. 50 КК України, є занадто суворим. Так, при наявності двох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_4, суд не застосував до останнього ст. 69 КК України та не призначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 203-2 КК України. Клопотання про це заявлялося ОСОБА_4 в ході судового розгляду, однак не знайшло свого відображення у вироку.
Крім того, засуджений не працює за станом здоров'я та має на утриманні мати, що свідчить про його важке матеріальне становище і є підставою для призначення йому виплати штрафу з розстрочкою певними частинами у порядку ч. 4 ст. 53 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача та заперечив проти апеляції захисника, провівши судові дебати, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що останні не підлягають задоволенню з таких підстав.
Кримінальна справа була розглянута у відповідності до вимог ч.3 ст. 299 КПК України 1960 року.
Вина засудженого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, викладених у вироку, доведена.
Кваліфікація дій засудженого за ч.1 ст. 203-2 КК України є вірною.
Посилання прокурора на порушення судом першої інстанції вимог ст. 298 КПК України 1960 року спростовується матеріалами справи, оскільки постановою суду від 16 квітня 2013 року були посвідчені зауваження прокурора на протокол судового засідання, які зокрема вказують на те, що судом після зміни обвинувачення було з'ясовано у ОСОБА_4, чи визнає він вину та всі фактичні обставини вчиненого за новим обвинуваченням.
Крім того, ст. 298 КПК України 1960 року передбачає, що головуючий суддя в справі роз'яснює підсудному суть обвинувачення, і запитує, чи зрозуміле воно та чи бажає він дати показання лише після оголошення обвинувального висновку та цивільного позову на початку судового слідства.
Тому доводи апеляції прокурора є безпідставними.
При призначенні ОСОБА_4 покарання судом першої інстанції були дотримані вимоги ст. 65 КК України.
При цьому судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини скоєного, дані та особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Сукупність цих даних дозволила суду першої інстанції призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст. 203-2 КК України. Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідає вчиненому та особі засудженого ОСОБА_4, сприятиме його виправленню, а також попередженню вчинення ним нових злочинів.
Підстав для застосування ст. 69 КК України, а також ст. 53 КК України колегія суддів не вбачає.
За відсутності будь-яких додаткових даних про засудженого, обставин, які пом'якшують покарання, що не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, у колегії суддів не має підстав для зміни вироку та призначення більш м'якого покарання.
Крім того, кримінально-процесуальне законодавство не передбачає обов'язку суду першої інстанції мотивував у вироку не застосування при призначенні покарання вимог ст. 69 КК України, а тому доводи апеляції захисника в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону.
Керуючись ст. 365, ст. 366, КПК України 1960 року, п. 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м.Києва від 23 листопада 2012 року, яким засуджено ОСОБА_4 за ч.1 ст. 203-2 КК України, - без зміни.
_________________ _________________ _________________
Жук О.В. ЛашевичВ.М. Ноздряков В.М.
З оригіналом згідно
Суддя Апеляційного суду м. Києва О.В.Жук