АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
Апеляційне провадження № 22-ц/796/8432/2013
Головуючий у 1 інстанції: Таран Н.Г. Доповідач: Немировська О.В.
13 червня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.
суддів - Ящук Т.І., Чобіток А.О.
при секретарі - Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту від 11 липня 2008 року недійсним та про визнання заповіту від 18 травня 1993 року чинним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року,
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати заповіт від 11 липня 2008 року, що складений на ім'я ОСОБА_2 недійсним, оскільки він був складений ОСОБА_3 під психічним тиском на неї, а також визнати чинним заповіт від 18 травня 1993 року, складений ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за такими підставами.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 18 травня 1993 року ОСОБА_3 склала заповіт, розпорядившись залишити позивачу в спадок однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. В січні 2011 року мати позивача повідомила йому про те, що протягом лютого-липня 2008 року відповідач неодноразово застосовувала до неї психічний тиск з метою змусити скласти заповіт на її ім'я про залишення у спадок всього майна, в тому числі вказаної квартири. Головною мотивацією було те, що позивач скоро помре, оскільки у січні 2008 року йому була проведена операція по видаленню гортані у зв'язку з недоброякісною пухлиною четвертого ступеня, а квартира перейде у спадок його дружині і дочці. Враховуючи похилий вік, матір не витримала цього психологічного тиску з боку відповідача і 11 липня 2008 року склала заповіт на ім'я ОСОБА_2, згідно з яким заповіла їй усе своє майно. Протягом 2008-2011 року позивач помічав, що стан матері був пригнічений, вона часто безпричинно нервувала. Згодом позивач зрозумів, що основною причиною такої поведінки матері було відчуття своєї провини через те, що вона піддавшись психічному тиску з боку ОСОБА_2 позбавила його спадщини, проте, сказати про це не наважувалась. Сусіди по будинку, які постійно спілкувались з матір'ю позивача також помічали її пригнічений стан. Заповіт від 11 липня 2008 року був скасований ОСОБА_3 08 лютого 2011 року. За таких обставин, позивач просив визнати заповіт від 11 липня 2008 року, що складений на ім'я ОСОБА_2 недійсним, оскільки він був складений під психічним тиском, а також визнати чинним заповіт від 18 травня 1993 року, складений ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та його представником не надано суду допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, що під час складання заповіту ОСОБА_3 знаходилася під психічним тиском своєї онуки ОСОБА_2
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст.ст. 203, 204, 215, 231, 1233, 1234, 1257 ЦК України, ст.ст. 5, 44 Закону України «Про нотаріат».
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18 травня 1993 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я свого сина ОСОБА_1, який посвідчений державним нотаріусом Дев'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 1у-283.
11 липня 2008 року ОСОБА_3 вчинила новий заповіт, згідно якого усе майно, заповіла ОСОБА_2 Заповіт посвідчено державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 2-1812. На час вчинення заповіту ОСОБА_3 мала повну цивільну дієздатність, яку було перевірено нотаріусом при посвідченні заповіту.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1254 ЦК України, кожний наступний заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіт, який заповідач склав перед ним; якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст. 225 і 231 цього Кодексу.
08 лютого 2011 року за заявою ОСОБА_3 було скасовано заповіт, складений нею на ім'я ОСОБА_2, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть № 205400.
Згідно спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_3, 18 липня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини спадкоємицею якої вона є, в зв'язку з тим, що її мати - дочка померлої ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Також і позивач 03 листопада 2011 року звернувся до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що заповіт від 11 липня 2008 року складений під час перебування ОСОБА_3 під психічним тиском відповідача, є безпідставними, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що будь-які докази, що підтверджували б наявність тиску на ОСОБА_3 на момент укладення заповіту, відсутні.
Згідно копії висновку дільничого інспектора міліції Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві Зими С.В., по базі «Армор» було встановлено, що ОСОБА_3 на протязі 2007-2008 року з приводу застосування до неї фізичного чи психологічного насильства з боку ОСОБА_2 до працівників міліції не зверталась.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Сам по собі факт скасування ОСОБА_3 08 лютого 2011 року заповіту, складеного на користь ОСОБА_2 не може розглядатися як доказ складання заповіту 11 липня 2008 року під тиском з боку відповідача. Після цього, волі на складання іншого заповіту померла не виявила.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді