Справа № 357/5276/13-ц
2/357/2103/13
Категорія 50
25 червня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бондаренко О. В. ,
при секретарі - Коляда С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства Білоцерківської виправної колонії № 35, про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди -
12.04.2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що 01.06.2011 року був прийнятий на роботу до Підприємства Білоцерківської виправної колонії № 35 на посаду старшого майстра цеху №1, 28.02.2012 року був звільнений з посади за власним бажанням, але заробітна плата за лютий 2012 року, яка складає 1700 грн. не була виплачена, чим відповідач порушує ст.116 КЗпП. Оскільки відповідач неправомірно відмовився виплачувати нараховану заробітну плату в день звільнення тому підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 17000 грн. Крім того, відповідачем заподіяно моральну шкоду, в зв'язку з такими неправомірними діями, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях та хвилюваннях, він був позбавлений можливості реалізувати свої потреби та потреби своєї малолітньої дитини, не мав можливості сплачувати комунальні платежі, що викликало моральні страждання. За час проходження служби в органах Державної кримінально - виконавчої служби України він став інвалідом третьої групи, в зв'язку з чим він відчув себе ошуканим, що негативно позначилось на психічному стані, змусило сильно нервувати і переживати. Протиправні дії відповідача спричинили порушення звичайного життєвого укладу, тому що з'явилась необхідність відстоювати свої права в судовому порядку, витрачати на це багато свого часу. Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та судові витрати по справі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що з 01.06.2013 року по 28.02.2012 року працював на Підприємстві Білоцерківської виправної колонії № 35, звільнився за власним бажанням, при звільненні йому начислили заробітну плату за січень 2012 року в розмірі 1800 грн., в березні 2012 року видали трудову книжку, про що написав розписку, а заробітну плату за лютий 2012 року не виплатили. З дня звільнення до подачі позову до відповідача звертався лише в усній формі, з письмовою вимогою про виплату заробітної плати не звертався, заробітну плату на підприємстві нараховували та виплачували по відомостям, а з кінця 2011 року почали перераховувати на картковий рахунок.
Представник відповідача за дорученням у справі ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та пояснив, позивач з 01.06.2011 року по 28.02.2012 року працював на Підприємстві Білоцерківської виправної колонії № 35, при звільненні з ним було проведено всі розрахунки по заробітній платі та видано трудову книжку, виплата заробітної плати відбувається на підприємстві шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок працівників, оскільки заборгованість відсутня просив відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю.
Представник відповідача за дорученням у справі ОСОБА_4 позов не визнала та пояснила, що працює на підприємстві бухгалтером, заборгованості по заробітній платі підприємство не має, позивачу при звільненні було перераховано всі належні до виплати кошти на картковий рахунок, виплата заробітної плати шляхом перерахунку коштів на карткові рахунки проводиться з 2010 року, просила відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 01.06.2011 року був прийнятий на роботу до Підприємства Білоцерківської виправної колонії № 35 на посаду старшого майстра цеху №1, 28.02.2012 року був звільнений з посади за власним бажанням, що підтверджено копією трудової книжки ( а.с.7-9) та не заперечується сторонами.
Відповідно до ст.47, ст.116 КЗпП України вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства провадиться в день звільнення…Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно відомості для зарахування заробітної плати від 17.02.2012 року ( а.с. 22), відповідач Підприємство Білоцерківської виправної колонії № 35, нарахувало заробітну плату позивачу за лютий місяць 2012 року за 16 днів - 2251,20 грн., з яких утримано за 8 календарних днів пере використання відпустки на 788,48 грн., 278,80 грн. на виплату аліментів, до виплати 1183,92 грн., які перераховані відділенням № 57 ПАТ «ВіЕйБі Банк» 17.02.2012 року.
Згідно відомості для зарахування заробітної плати від 21.03.2012 року ( а.с.23), в березні 2012 року позивачу нараховані за 4 дні лютого місяця 2012 року кошти в розмірі 562,80 коп., з яких утримано 124,44 грн., до виплати - 438,36 грн., які перераховано відділенням № 57 ПАТ «ВіЕйБі Банк» 21.03.2013 року.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 ( далі - Інструкція) … п. 2.26 передбачено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Судом встановлено, що останнім днем роботи ОСОБА_1 на Підприємстві Білоцерківської виправної колонії № 35 є 28.02.2012 року, трудову книжку він отримав в березні 2012 року, тобто після виплати всіх сум належних при звільненні, що підтверджено записами в трудовій книжці, відомістю для зарахування заробітної плати від 21.03.2012 року, показами сторін.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що позивач не подавав заяви до підприємства щодо виплати та розміру сум належних при звільненні, в день звільнення позивача з посади 28.02.2012 року відповідач не повідомив його письмово про виплату нарахованих сум при звільненні, ОСОБА_1 отримав трудову книжку в березні 2012 року, заяв про виплату належних йому сум, в тому числі за період з 28.02.2012 року по 21.03.2012 року, не подавав.
З вищезазначеного суд приходить до висновку, що 21.03.2012 року Підприємство Білоцерківської виправної колонії № 35 фактично розрахувались з ОСОБА_1.
Ст.233 КзпП України передбачено, що працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права….
В Рішенні Конституційного суду України від 22.02.2012 року N 4-рп/2012 також зазначено, що ….для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 60 ЦПК України).
Позивач не надав до суду відповідних і належних доказів які б підтверджували спричинену відповідачем моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Даючи оцінку встановленим обставинам та зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки про остаточний розрахунок при звільненні позивач повинен був дізнатись в березні 2012 року отримавши трудову книжку, в які було зазначено дату звільнення 28.02.2012 року, а позов подав до суду 12.04.2013 року, тобто з пропущенням строку звернення до суду за захистом порушеного права.
Оскільки, відповідно до ст.. 88 ЦПК України за рахунок відповідача компенсуються витрати позивача в разі задоволення його вимог, а даному випадку в позові відмовлено, тому стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 116,117,233 КЗпП України, Рішенням Конституційного суду України від 22.02.2012 року N 4-рп/2012, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, ст.ст.10, 11,60,61, 88,212-215, 296 ЦПК України суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Підприємства Білоцерківської виправної колонії № 35, про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О. В. Бондаренко