Справа № 2026/635/2012
20 червня 2013 року м.Люботин
Люботинський міський суд Харківської областіу складі головуючого Зінченка О.В., за участю секретарів судового засідання Медяник А.О., Нескоромної Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Люботин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Люботинської міської ради Харківської області, Люботинського державного відділу реєстрації актів громадянського стану Люботинського міського управління юстиції про встановлення фактів та визнання права власності, об'єднану зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Люботинської міської ради Харківської області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на житловий будинок, та зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Люботинської міської ради Харківської області про визнання права власності на транспортні засоби,
встановив:
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернулась до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просить суд:
1. Встановити факт перебування позивача у сімейних відносинах з ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року у період з 1986 року по 16 квітня 2012 року;
2. Визнати позивача дружиною ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року;
3. Встановити факт належності ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, правовстановлюючого документу - договору купівлі-продажу від 26.05.1984 р. на будинок АДРЕСА_1, посвідченого 2-ю держнотконторою Харківського району та області під №1118 на ім'я ОСОБА_3
4. Визнати будинок АДРЕСА_1 із надвірними будівлями сараєм літ. «Б», в якому обладнаний погріб б/п, вбиральнею літ. «В», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею 1,2,3 об'єктом права спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року;
5. Визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями сараєм літ. «Б», в якому обладнаний погріб б/п, вбиральнею літ. «В», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею 1,2,3 як на нерухоме майно що є спільною сумісною власністю;
6. Визнати за позивачем право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями сараєм літ. «Б», в якому обладнаний погріб б/п, вбиральнею літ. «В», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею 1,2,3 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року;
7. Визнати за позивачем право власності всього на 3/4 частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними будівлями сараєм літ. «Б», в якому обладнаний погріб б/п, вбиральнею літ. «В», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею 1,2,3.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 1986 року проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю, однак шлюбі відносини зареєстровані ними не були. За період спільного проживання, вони спільно провели перебудову та переобладнання будівлі АДРЕСА_1, яка на момент придбання у 1984 році мала житлову площу 9,5 кв.м. На теперішній час житловий будинок літ. «А-1» переобладнаний і складається з двох приміщень. Також за період спільного проживання позивачем разом із ОСОБА_3 побудована з дерева обкладеного цеглою прибудова літ «А1-1»; прибудова літ. «А2 - 1»; тамбур літ. «а»; сарай літ. «Б»; убиральня літ. «В»; облаштована вбиральна яма літ. «Я»; зведені огорожі 1,2,3. Позивач зазначає, що всі роботи по будівництву, переобладнанню даного житлового будинку проводились спільно позивачем та померлим ОСОБА_3, оскільки вони проживали спільно однією сім'єю фактично як чоловік та дружина, а тому житловий будинок АДРЕСА_1 у тому вигляді, в якому він є на теперішній час, є спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_3., як нерухоме майно, створене за рахунок спільних зусиль.
ОСОБА_3. помер ІНФОРМАЦІЯ_1., в зв'язку з чим у позивача виникло право на спадкування, оскільки фактично їх відносини були шлюбними, виходячи з чого позивач просить визнати за нею право власності на 1/4 частину даного житлового будинку в порядку спадкування за законом.
В судовому засіданні позивач та її представники поданий позов підтримали та просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2. проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_1 була наймачем частини приміщення, яке належить ОСОБА_3 та ніяких сімейних стосунків у них не було. Позивач лише готувала ОСОБА_3 їжу та прибирала приміщення, яке він займав, за що він звільнив її від сплати орендної плати. Водночас, відповідач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3., оскільки є його сином. Виходячи з викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
05 листопада 2012 року ОСОБА_2. (далі по тексту відповідач) подав до суду позовну заяву, в якій просить встановити факт належності ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідченого 26 травня 1984 року Другою Харківського району державною нотаріальною конторою та зареєстровано під № 1118, в якому покупцем вказаний ОСОБА_3. Визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Позов обґрунтований тим, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3. та подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Інших спадкоємців першої черги немає. Водночас, у правовстановлюючому документі - договорі купівлі-продажу житлового будинку по батькові померлого зазначено як ОСОБА_3, а в свідоцтві про смерть - ОСОБА_3. Виходячи з викладеного ОСОБА_2. звернувся до суду із позовом про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 15.11.2012р. позов ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1
В судовому засіданні відповідач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити.
Позивач та її представники проти задоволення позову заперечували частково, а саме просили відмовити у визнанні права власності на 3/4 частини спірного житлового будинку, оскільки відповідач не має на них права.
17 травня 2013 року ОСОБА_2. звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просить визнати за ним право власності на мотоцикл марки "Ява-350" 1973 року випуску, д.н. НОМЕР_1 та мотоцикл марки "ІМЗ УРАЛ М-72" 1954 року випуску, д.н. НОМЕР_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3., а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 1602,42 грн., які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу.
Позов обґрунтований тим, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3. та подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Інших спадкоємців першої черги немає. Враховуючи, що у 2005 році відбулась перереєстрація вказаних транспортних засобів, він не має змоги самостійно реалізувати своє право на спадкування, а тому він звернувся до суду.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 27.05.2013р. даний позов об'єднано зі справою за позовом ОСОБА_1
В судовому засіданні ОСОБА_2. та його представник поданий позов підтримали та просили його задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та її представники не заперечували проти визнання за ОСОБА_2. права власності на вказані транспортні засоби, пояснивши, що позивач на них не претендує.
Представники відповідачів за первісним позовом, Люботинської міської ради Харківської області та Люботинського державного відділу реєстрації актів громадянського стану Люботинського міського управління юстиції, в судові засідання не з'явились, про дату та час судового розгляду повідомлялись судом завчасно та належним чином, подали заяви про розгляд справи без участі їх представників.
Під час судового розгляду встановлено наступне.
26 травня 1984 року ОСОБА_3 придбав житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 Згідно договору купівлі-продажу від 26.05.1984 р., посвідченого нотаріусом Другої Харківського району державної нотаріальної контори Бочарніковою Г.Є. (реєстраційний № 1118) придбано жилий будинок, літ. "А-1", глинохворостовий жилою площею 9,5 кв.м. та надвірними будівлями: сараєм "Б" та забором.
В договорі покупцем вказаний ОСОБА_3.
Водночас, судом встановлено, та не заперечується сторонами, що в договорі помилково зазначено по батькові "ОСОБА_3". Даний факт підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме копією рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради народних депутатів № 1382 від 08.08.1989р., згідно якого ОСОБА_3 дозволено провести переобладнання за адресою АДРЕСА_1; рішенням виконавчого комітету Люботинської міської ради народних депутатів № 1116 від 14.10.1997р.; а також поясненнями свідків ОСОБА_4., ОСОБА_5. та ОСОБА_6, допитаними у судовому засіданні.
Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині встановлення факту належності правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
У період з 1992 по 2011 рік у спірному житловому будинку проведено наступні перебудови та переобладнання: у 1992 році побудовані прибудова літ. "А1-1" площею 19,3 кв.м.; тамбур літ. "а"; сарай літ. "Б"; погріб літ. "бп"; убиральня літ. "В"; вигрібна яма літ. "Я"; у період 1992-2003 роки зведені огорожі 1, 2, 3; у 2003 році побудовано прибудову літ. "А2-1" площею 35,4 кв.м.; у 2011 році проведено капітальний ремонт житлового будинку літ. "А-1".
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що вона проживала разом із ОСОБА_3 з 1986 року однією сім'єю. Утримування будинку, будівництво та переобладнання вони здійснювали разом спільними зусиллями.
Водночас, відповідач ОСОБА_2. пояснив, що його батько не мав сімейних відносин із ОСОБА_1., яка просто наймала приміщення, готувала їжу та прибирала дім. У 1990-х роках ОСОБА_1 приїздила до будинку лише на літо та тільки у 2000-х оселилась постійно уклавши з ОСОБА_3 усний договір найму житла.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, підтверджені доказами, дослідженими у судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, позов ОСОБА_2, який стосується права власності на житловий будинок, підлягає частковому задоволенню, а позов ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортні засоби не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так судом встановлено, що у 1984 році ОСОБА_3. придбав будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач, ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що познайомилась із ОСОБА_3 приблизно у 1985 році, коли він звернувся до неї на роботу. Вони розпочали спілкуватись та у 1986 році почали жити разом. Шлюб не реєстрували, оскільки сімейні відносини в обох були вже не перші. На початку 1990-х років розпочали будівництво прибудови, оскільки основна частина будинку була маленька та стара. За період з 1992 по 2003 роки було побудовано прибудову літ. "А1-1"; прибудову літ. "А2-1"; тамбур літ. "а"; сарай літ. "Б"; погріб літ. "бп"; убиральню літ. "В"; вигрібну ями, літ. "Я"; огорожі 1, 2, 3. У 2011 році проведено капітальний ремонт основної частини будинку літ. А-1.
Будівельні та ремонтні роботи вони здійснювали разом, за рахунок спільних коштів та спільних трудових затрат, іноді приїжджали діти та онуки позивача, іноді допомагали сусіди, але в цілому будували самостійно. Позивач продала квартиру в Харкові, а на кошти від продажу вони побудували прибудову до житлового будинку. Кілька разів до них приїжджав відповідач по справі ОСОБА_2., однак у позивача із ним виник конфлікт, після якого ОСОБА_2. з'явився тільки на похованні. ОСОБА_3. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та похованням займалась позивач із своїми рідними.
Враховуючи, що обставини справи та відповідні їм правовідносини мають довготривалий характер (тривали з 1986 по 2012 рік), суд вважає за необхідне застосовувати правові норми, які діяли у різний час, а саме Закон України "Про власність", так і норми Сімейного кодексу України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак, головною з яких є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків, що зумовлені їхнім спільним проживанням.
Згідно довідки квартального комітету від 08.05.2012р. ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 з 1986 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року та вела спільне господарство.
Згідно показань свідка ОСОБА_4., яка проживає по сусідству з позивачем за адресою АДРЕСА_2, приблизно з 1972 року, ОСОБА_1 приїхала в будинок за адресою АДРЕСА_1, приблизно у 1986 році та з тих пір проживала разом із ОСОБА_3 однією сім'ю, до них часто приїжджали діти позивача. На початку 90х років вони почали переобладнання будинку та будівництво, яке тривало довгий час. В зв'язку з необхідністю будівництва позивач продала свою квартиру в м. Харкові.
Доводи позивача також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_5., яка пояснила суду, що постійно проживає за адресою АДРЕСА_3, приблизно з 1995 року. Позивач постійно проживала разом із ОСОБА_3 Свідок вважала їх чоловіком та дружиною, а також вказала, що весь час, що вона проживає за вказаною адресою, в сім'ї позивача велось будівництво. Будівництво велось спільно ОСОБА_1. та ОСОБА_3 Іноді допомагали по будівництву сусіди, іноді приїжджали діти позивача. Попередню сім'ю ОСОБА_3. свідок не знала, вказавши, що одного разу приїжджав його син, однак допомоги у будівництві не надавав.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 підтвердив доводи позивача про те, що вона проживала із ОСОБА_3 однією сім'єю. Свідок працював разом із померлим. Свідок вказав, що вважав їх сім'єю, оскільки вони постійно проживали разом, позивач займалась господарством. Весь час протягом спільного проживання вони вели будівництво. Про існування сім'ї у ОСОБА_3. крім позивача, свідок нічого не знав.
Допитана в якості свідка онука позивача ОСОБА_7 пояснила, що практично кожного літа приїжджала до м. Люботин на канікули. ОСОБА_3. називала дідусем та вважала його своєю сім'єю, та сам померлий відносився до неї як до члена сім'ї.
Суд зазначає, що факт наявності сімейних відносин між ОСОБА_1. та ОСОБА_3 підтверджується наданими суду копіями та оригіналами фотографій, які містяться в матеріалах справи (т. 3 а.с. 99-135).
Після смерті ОСОБА_3. його похованням займалась сім'я позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунку-замовлення на ритуальні послуги від 17.04.2012р. (т. 1 а.с. 24), свідоцтва про поховання від 22.04.2012р. (т. 1 а.с. 26а), рахунку-замовлення на ритуальні послуги від 22.04.2012р. (т. 1 а.с. 27).
Відповідач по справі ОСОБА_2. заперечував, що позивач проживала із ОСОБА_3 однією сім'єю, оскільки ОСОБА_1 проживала окремо від померлого. Після його смерті окремий вхід до частини будинку позивача заклали цеглою та розпочали терміново будівництво та переобладнання будинку. До 1998 року ОСОБА_3. проживав у АДРЕСА_4, тому сімейних відносин між ним та ОСОБА_1. не було.
Водночас, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.
Єдиний свідок, який був допитаний судом за клопотанням відповідача, є ОСОБА_8, який товаришував з померлим. Свідок в судовому засіданні пояснив, що померлий казав, що ОСОБА_1 є його квартиранткою, однак це було схоже на жарт. Вони проживали в одній кімнаті. Після смерті ОСОБА_3. у будинку проводились будівельні роботи, однак які саме свідок не пояснив. Сина померлого ОСОБА_2 свідок жодного разу не бачив.
Не може бути прийнята в якості доказу на підтвердження доводів відповідача і копія домової книги на житловий будинок за адресою АДРЕСА_4, в якій міститься відмітка про реєстрацію ОСОБА_3. за цією адресою до 1998 року, оскільки дана книга підтверджує факт реєстрації, а не проживання. В той час, як доказів факту проживання померлого за цією адресою відповідачем не надано.
Також, доказового значення у даній справі не мають звернення відповідача до органів прокуратури, МВС України та СБ України, а також відповіді на ці звернення, оскільки обставини, викладені у зверненнях є доводами відповідача, які мають бути підтверджені відповідними доказами, а органами, до яких ці звернення адресовані, рішення по суті не прийняті, перевірка викладених відповідачем фактів триває.
Також суд зазначає, що правомірність вимог ОСОБА_1 стосовно житлового будинку АДРЕСА_1, є предметом судового розгляду у даній справі.
Відповідач також надав суду письмові пояснення гр. ОСОБА_9., який є братом померлого, та гр. ОСОБА_10., однак клопотання про допит вказаних осіб у судовому засіданні не заявив, хоча суд роз'яснював, що пояснення фізичної особи можуть бути враховані в якості доказу тільки у разі допиту такої особи як свідка.
Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 однією сім'єю з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1., а також той факт, що усі роботи по ремонту, будівництву та переобладнанню у спірному житловому будинку вони проводили разом.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Дана норма передбачає обов'язок укладати письмову угоду про створення спільної власності лише у випадку, коли створене майно не стає спільною власністю або встановлюється інший розмір часток.
Викладеним спростовуються доводи відповідача про те, що позивач не надала суду доказів того, що нею укладався договір про створення спільного майна.
У даному випадку показаннями свідків підтверджено, що усі роботи, які проводились у спірному житловому будинку здійснювали спільно позивач із ОСОБА_3, та саме спільність та тривалість їх дій сприймається судом як угода про створення спільного майна.
Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачені Законом "Про власність" положення щодо спільної власності громадян на майно, надбане внаслідок їх спільної праці, поширюються на придбання його як при веденні особистого підсобного господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках. Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї і брали трудову участь у його придбанні.
Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно висновку експертизи № 12138 від 28.03.2013р.(т. 2 а.с. 127-158) ринкова вартість станом на квітень 2012 року житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та з урахуванням усіх самочинних переобладнань та будівель (прибудов) складає 265800 грн., а у разі, якщо він залишався би у тому вигляді, в якому він був придбаний ОСОБА_3 у 1984 році, його вартість складала б 41048 грн. Тобто за час спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 вартість житлового будинку значно збільшилась за рахунок їх спільних затрат.
При цьому, при проведенні експертизи, експертом враховані всі перебудови та переобладнання, які мають місце в будинку на час про ведення експертизи, у тому числі і проведений у 2011 році капітальний ремонт основної частини будинку.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 з урахуванням прибудов, переобладнання, капітального ремонту, а також із надвірними будівлями і спорудами є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3., а тому позовні вимоги в частині визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за позивачем права власності на 1/2 його частину є обґрунтованими.
Водночас, судом встановлено, що прибудова літ. "А1-1"; прибудова літ. "А2-1"; тамбур літ. "а"; сарай літ. "Б"; погріб літ. "бп"; убиральня літ. "В"; вигрібна яма, літ. "Я"; огорожі 1, 2, 3, є самочинним будівництвом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Позивачем не надано суду доказів того, що самочинно збудовані будівлі та споруди введені в експлуатацію, або ж що позивач зверталась до органів архітектурно-будівельного контролю для вирішення питання про ввід їх в експлуатацію, а тому вони вважаються незакінченим будівництвом.
При цьому, згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991р. "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" при неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що на самочинно збудовані та переобладнані об'єкти нерухомості у спірному житловому будинку, право власності може бути визнано тільки на будівельні матеріали та конструктивні елементи.
Стосовно позовних вимог про визнання ОСОБА_1 дружиною ОСОБА_3. та визнання права власності на 1/4 спірного будинку в порядку спадкування за законом, суд зазначає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 6 Кодексу про шлюб та сім'ю правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою. Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Аналізуючи викладені норми законодавства, які діяли у різний час, суд вважає, що шлюбом може вважатись союз жінки та чоловіка на основі їх вільного самостійного волевиявлення та вважається укладеним з моменту його реєстрації у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Водночас, а ні Кодексом про шлюб та сім'ю, а ні Сімейним кодексом України не передбачено можливості визнання особи дружиною за рішенням суду після смерті чоловіка.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо спадкування частини житлового будинку, яка належала ОСОБА_3, суд виходить із наступного.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим 18.04.2012р. (т. 1 а.с. 7).
Як встановлено судом після смерті ОСОБА_3. відкрилась спадщина, яка складається, зокрема, із 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1
Відповідно до ст.ст. 1217, 1218 Цивільного кодексу України спадкоємство здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За змістом ст.ст. 1268, 1269 ЦК України такими, що прийняли спадщину, вважаються особи, які проживали із спадкодавцем на час її відкриття та не відмовились від спадщини, а також ті особи, які у шестимісячний строк звернулись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Згідно інформації Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області від 13.11.2012р. № 1718/01-16 (т. 1 а.с. 158) із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3. до нотконтори звернулись сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Заповіт померлий не складав.
Тобто, два спадкоємці є такими, що прийняли спадщину.
Водночас, згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідач по справі ОСОБА_2. є сином померлого ОСОБА_3., що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 114) отже, з урахування положень ст. 1261 ЦК України, є спадкоємцем першої черги.
ОСОБА_1 не може вважатись спадкоємцем першої черги, оскільки у розумінні ст. 1261 ЦК України в першу чергу спадкоємців входять лише чоловік та дружина стосовно яких є зареєстрований в органах РАГС шлюб.
У даному випадку зареєстрованого шлюбу не було, тому позивач по справі є спадкоємцем четвертої черги, згідно ст. 1264 ЦК України, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Разом із тим, ОСОБА_1 не набуває права на спадкування, оскільки ОСОБА_2., який є єдиним спадкоємцем першої черги, реалізував своє право на спадкування, усунувши позивача.
Водночас, як зазначалось вище частина будівель та споруд є самочинним будівництвом.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р. " Про судову практику у справах про спадкування" якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2. має право на спадкування 1/2 частини житлового будинку у тому вигляді, в якому він зареєстрований, а також на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів у самовільно побудованих частинах.
Вирішуючи питання про спадкування ОСОБА_2. транспортних засобів, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналізуючи викладену норму, суд дійшов висновку про те, що для звернення до суду, необхідно наявність порушення, оспорення або невизнання права позивача, яке у результаті таких дій або бездіяльності потребує судового захисту.
В обґрунтування звернення із таким позовом до суду позивач зазначив, що він не може самостійно реалізувати право на спадкування, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи, а у 2005 році відбулась перереєстрація транспортних засобів.
Водночас, дані доводи спростовуються інформацією ВРЕР ДАІ ГУ МВС України в Харківській області від 04.04.2013р., згідно якої мотоцикл марки "Ява-350" 1973 року випуску, д.н. НОМЕР_1 та мотоцикл марки "ІМЗ УРАЛ М-72" 1954 року випуску, д.н. НОМЕР_2, зареєстровані за ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 7).
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
ОСОБА_2. звернувся до нотаріальної контори, отже спадщину прийняв, є єдиним спадкоємцем першої черги, нотаріусом постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій не виносилась, тому суд вважає, що обставини, які перешкоджають йому отримати свідоцтво про право на спадщину у вигляді транспортних засобів, відсутні, тобто позивачем не надано доказів того, що його право порушено або не визнається.
Виходячи з викладеного, позов ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортні засоби не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи, що судом визнається право власності між сторонами на житловий будинок у частинах по 1/2, а розмір судового збору, який сплатили сторони, є однаковим, то судовий збір судом не стягується.
Керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 213-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Люботинської міської ради Харківської області, Люботинського державного відділу реєстрації актів громадянського стану Люботинського міського управління юстиції про встановлення фактів та визнання права власності задовольнити частково.
Встановити факт перебування ОСОБА_1 у сімейних відносинах з ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у період з 1986 року по 16 квітня 2012 року.
Встановити факт належності ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу 26 травня 1984 року на житловий будинок АДРЕСА_1, посвідченого Другою Харківського району державною нотаріальною конторою та зареєстровано під № 1118.
Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 з урахуванням прибудов, переобладнання, а також із надвірними будівлями і спорудами об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Визнати за Шумською Валентиною Семенівною право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів у самовільно побудованих частинах.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Люботинської міської ради Харківської області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на житловий будинок задовольнити частково.
Встановити факт належності ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідченого 26 травня 1984 року Другою Харківського району державною нотаріальною конторою та зареєстровано під № 1118, в якому покупцем вказаний ОСОБА_3.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів у самовільно побудованих частинах, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Люботинської міської ради Харківської області про визнання права власності на транспортні засоби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.В. Зінченко
Повний текст рішення виготовлений 25.06.2013р.