11 березня 2009 р.
№ 44/208
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Кравчука Г.А.
суддів:
Мачульського Г.М.
Шаргала В.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
02.12.2008р.
у справі
№44/208
Господарського суду
міста Києва
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Київській річковий порт"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Річфлотсервіс"
про
стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних
за участю представників
- позивача:
Тукало О.М. (довіреність №01-29-1205 від 01.12.2008р.)
- відповідача:
Фітковського Н.І. (довіреність від 12.01.2009р.), -
Позивач, звернувшись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача 151 000 грн. заборгованості, а також 18 787, 30 грн. пені, 3 226, 31 грн. -3% річних та 261, 03 грн. збитків від інфляції, посилаючись на те що відповідач своєчасно не виконав взятих на себе за умовами договору зобов'язань щодо оплати піску річкового.
Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Андрієнка В.В., суддів Вербицької О.В., Капацин Н.В.) залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2008р. (суддя Чеберяк П.П.), яким вказаний позов задоволено частково, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" на користь Відкритого акціонерного товариства "Київській річковий порт" 151 000 грн. основного боргу, 3 226, 31 грн. -3% річних, 261, 03 грн. інфляційних витрат, а в і іншій частині позову відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст.203, 215, 525, 526, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 230 Господарського кодексу України, ст.ст.83, 84, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судами повно та всебічно з'ясовано всі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору від 09.11.2007р. №12-196/07 позивач (постачальник) поставив відповідачу (покупцю), а покупець прийняв у власність пісок річковий на загальну суму 214 500 грн.
Згідно п.2.1 договору поставка є завершеною в момент переходу права власності на товар від постачальника до покупця, відповідно до умов FOB "Франко-борт, порт відвантаження зазначений товар передано/завантажено через поручні судна в погодженому місці відвантаження" згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року.
Із встановлених судами обставин справи вбачається, що оплата за товар здійснюється покупцем у наступному порядку: 80% від загальної вартості партії товару, що постачатиметься, складає передоплата; остаточний розрахунок здійснюється покупцем за фактично поставлену партію товару протягом 10 банківських днів з дня підписання сторонами видаткової накладної (п.3.5 договору).
На виконання умов договору 30.11.2007р. позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру №КР-0002535 на суму 214 500 грн. та поставив відповідачеві товар на загальну суму 214 500 грн., що підтверджується видатковою накладною №КР-0002703 від 30.11.2007р., підписаною представником відповідача та скріпленого печаткою останнього.
Виконання позивачем умов договору також підтверджується актами навантаження судна від 31.10.2008р., 01.11.2007р., 02.11.2007р., 04.11.2007р., 16.11.2007р., 17.11.2007р., 18.11.2007р., 19.11.2007р., 20.11.2007р., 21.11.2007р., 22.11.2007р., 23.11.2007р., які підписані представником відповідача та скріплені печаткою останнього.
Відповідно до банківської виписки, 26.05.2008р. та 03.07.2008р. відповідач перерахував позивачу 10 000 грн. та 53 500 грн. відповідно, за поставлений позивачем товар.
Таким чином суди дійшли висновку що сума основного боргу відповідача перед позивачем станом на день звернення з позовом складає 151 000 грн.
Місцевий господарський суд частково задовольняючи позов виходив з того, що сума заборгованості підтверджується наданими доказами, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 3 226, 31 грн. та індексу інфляції в сумі 261, 03 грн. є обґрунтованими, але, як вбачається з договору, сторонами не досягнуто згоди щодо розміру пені, а тому пеня не підлягає стягненню оскільки її розмір не встановлений договором.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в оскарженій постанові, що відповідачем було прийнято товар, поставлений позивачем, та частково оплачено.
Суд касаційної інстанції частково погоджується з висновками судів виходячи з наступного.
Згідно п.п.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України, та ст.526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.202 Господарського кодексу України, ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а за змістом ст.598 цього Кодексу, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.
Із встановлених судами обставин справи вбачається, що спірні зобов'язання між сторонами виникли на підставі договору, який є чинним, відповідачем у порядку, встановленому законом, не оспорювався, а умови його щодо прийняття у власність поставленого піску річкового та його оплати, частково виконані, 26.05.2008р. та 03.07.2008р. сплачено частину коштів, відповідно, 10 000 грн. та 53 500 грн.
Судами встановлено, що прийняття відповідачем у власність поставленого піску річкового підтверджується видатковою накладною №КР-0002703 від 30.11.2007р., підписаною представником відповідача та скріпленого печаткою останнього.
Наведеним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо відсутності між сторонами зобов'язань.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, в цій частині спору не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.111-7 ч.2 ГПК України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.
Крім того, судами задоволено позов щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат.
Статтею 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до частини першої статті 4-7, частини першої статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Із встановлених судами обставин справи вбачається, що 3% річних та суми інфляційних витрат судами стягнуто із всієї суми заборгованості, а оплата за товар мала здійснюватись покупцем у наступному порядку: 80% від загальної вартості партії товару, що постачатиметься, як передоплата; остаточний розрахунок здійснюється покупцем за фактично поставлену партію товару протягом 10 банківських днів з дня підписання сторонами видаткової накладної (п.3.5 договору).
Про те, судами залишилось не дослідженим, а відтак і не встановленим, з якої дати і в якому розмірі мають нараховуватись 3% річних та суми інфляційних витрат відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.
Судові рішення в цій частині спору не мотивовані.
Оскільки вирішення спору в цій частині пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, з урахуванням вимог ст.ст.1115, 1117 ГПК України, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Із судових рішень вбачається, що позов задоволено частково, в частині стягнення пені в позові відмовлено, в цій частині судові рішення не оскаржено.
При новому розгляді справи в скасованій частині суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 3 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008р. та рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2008р. в частині стягнення річних та суми інфляційних витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Г.М. Мачульський
В.І. Шаргало