12 березня 2009 р.
№ 26/294
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
Дерепи В.І.,
суддів
Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технологічні системи"
на
рішення господарського суду міста Києва від 21 липня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2008 року
у справі
№ 26/294
за позовом
Національного університету харчових технологій
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технологічні системи"
про
про розірвання договору
участю представників сторін:
від позивача -Негода О.А.
відповідача -Савчин Н.В.
В липні 2008 року Національний університет харчових технологій звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про розірвання договору оренди № 3 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, від 05 лютого 2002 року, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні технологічні системи" та виселення орендаря з нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 68, корп. "Б".
Рішенням господарського суду міста Києва від 21 липня 2008 року (суддя -В.Пінчук), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2008 року (головуючий -Б.Отрюх, судді -А.Верховець, А.Тищенко), позов задоволено.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з їх невідповідністю нормам матеріального і процесуального права та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21 липня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2008 року -без змін.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є діє особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 5 лютого 2002 року між Українським державним університетом харчових технологій (правонаступник -Національний університет харчових технологій) (орендодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні технологічні системи" (орендар) було укладено договір оренди № 3 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно площею 154,8 кв.м., розміщене за адресою: вул. Володимирська, 68 на першому поверсі, корпус "Б", що знаходиться на балансі орендодавця, вартість якого згідно з експертною оцінкою становить 934 431,70 грн.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Розмір орендної плати та порядок її перерахування врегульовано статтею 3 договору.
Так, відповідно до пункту 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 3 893, грн.
15 червня 2006 року сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору, згідно з якою розмір орендної плати з 1 січня 2006 року складає 15 766,54 грн.
Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендодавцеві, щомісячно не пізніше десятого числа місяця в обсязі 100 % платежу.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Однією із підстав для звернення до господарського суду із позовом про розірвання договору стало те, що орендар допускає прострочення виконання зобов'язання по перерахуванню орендної плати, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість у розмірі 87 078,63 грн.
Частина 3 статті 291 ГК України встановлює, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії акту звірки по оренді за 2008 рік (а.с. 119, т.1), підписаного головними бухгалтерами орендодавця та орендаря, орендар свої зобов'язання по перерахуванню орендної плати належним чином не виконував, внаслідок чого у нього утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 15.06.2008 року становила 87 078,63 грн., що із врахуванням змін внесених додатковою угодою від 15.06.06 року, становить розмір плати за користування приміщенням протягом більш ніж 5 місяців.
Враховуючи наведене, наявність зазначеної заборгованості по орендній платі є юридичним фактом, з яким наведенні вище норми матеріального права пов'язують виникнення у орендодавця права вимоги дострокового розірвання договору.
Крім того, наявні у матеріалах справи копії акту контрольних обмірів КРУ у місті Києві, технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) (а.с. 48-49, т.1), листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 09.12.2008 р. № 51011 (а.с. 32, т.3) свідчать про самовільне, без згоди орендодавця, збільшення розміру орендних площ, що є порушенням правової норми закріпленої частиною 3 статтею 773 ЦК України.
Частина 1 статті 773 ЦК України встановлює обов'язок наймача користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Згідно з абзацом 2 пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року № 854, роздрібна торгівля алкогольними напоями на території навчальних закладів та прилеглих територіях забороняється.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій рахунків (а.с. 74-76, т.1), акту ревізії КРУ у м. Києві і встановлено господарськими судами, в орендованому приміщенні, що знаходиться в корпусі ректорату, всупереч його цільовому призначенню було розміщено ресторан із реалізацією алкогольних напоїв.
Пункт 1 частини 1 статті 783 ЦК України встановлює, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.
За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди при вирішенні питання щодо можливості розірвання договору оренди № 3 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 05.02.2002 року правомірно застосували положення пункту 1 частини статті 783 ЦК України при повному з'ясуванні обставин справи що мають значення для правильного вирішення спору.
Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 21 липня 2008 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2008 року не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технологічні системи" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21 липня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2008 року у справі за № 26/294 -без змін.
Головуючий, суддя
В.Дерепа
Суддя
Б.Грек
Суддя
Л.Стратієнко