04 червня 2013 року м. Київ К-41062/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Блажівської Н.Є.
Голубєвої Г.К.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2010 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2010 року
у справі № 2а-41215/09/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промреммонтаж»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промреммонтаж» (позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005451503/0 від 10 серпня 2009 року. Відшкодовано ТОВ «Промреммонтаж» судові витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. за рахунок Державного бюджету України.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Промреммонтаж» за червень 2009 року, за результатами якої складено акт № 4654/15-229/35971913 від 28 липня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005451503/0 від 10 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 188 401,00 грн. (157 001,00 грн. - основний платіж, 31 400,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту в червні 2009 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу контрагентами в період з січня 2009 року по травень 2009 року.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.
Поряд з цим, у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Блажівська Н.Є.
Голубєва Г.К.