"20" травня 2013 р. м. Київ К-29195/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.08.2009
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010
у справі № 2а-3854/09/1770
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сарненський маслоробний комбінат»
до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.08.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Сарненської МДПІ від 17.12.2007 № 0001622340/2 та від 18.12.2008 № 0001622340/3 про визначення податкового зобов'язання в сумі 55416 грн.
Сарненська МДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Підставою для визначення за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 55416 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 09.07.2007 № 25/23/00446983, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2, п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА від 30.05.1997 за № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997, яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за квітень, червень, серпень 2005 року, задекларованого у спеціальній декларації податку на додану вартість в загальній сумі 55416,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за операціями з поставки компресорно-випарювальної системи, установчі документи якого та свідоцтво платника податку на додану вартість визнано недійсними постановою Господарського суду Волинської області від 25.01.2007 у справі № 05/105/21-11А.
У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на податковий кредит у зв'язку з тим, що у подальшому установчі документи продавця товару та свідоцтво платника податку на додану вартість були визнані недійсними.
Інших правових та фактичних підстав для невизнання права позивача на податковий кредит податковою інспекцією не наведено.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права, на які посилається податковий орган у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до спірних відносин.
Для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних відносин).
За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.
Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.
Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
На момент складання податкових накладних ОСОБА_2 був зареєстрованим як фізична особа-підприємець та платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на поставку товарів (робіт, послуг).
Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаними суб'єктами господарювання, що у подальшому, після вчинення господарських операцій, стали підставою для визнання недійсними у судовому порядку установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість. Порушення контрагентом певних правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.
Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.08.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло