13 червня 2013 року Справа № 5008/1030/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач)
суддівФролової Г.М., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03.04.13
у справі№5008/1030/2012
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерн "Військторгсервіс"
простягнення 48805,83 грн плати за оренду
Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.06.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Фролова Г.М., Швець В.О.
В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги; від відповідача: ОСОБА_5 -за дов. від 15.11.12; від третьої особи: Баран М.Ф. -за дов. від 05.04.13.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" у листопаді 2012 року заявлений позов про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 48 805,83 грн, з яких: 44 146, 83 грн - основного боргу, 776,50 грн - 3% річних, 3882,50 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати орендних платежів за період з 01.03.12 до 30.09.12 згідно договору суборенди від 01.04.11 №30. При цьому, позивач посилався на приписи статей 175 Господарського кодексу України, статей 610, 611, 549- 551, 625, 785 Цивільного кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.02.13, ухваленим суддею Івашкович І.В., позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 44 130,85 грн - основного боргу, 415,75 грн - 3% річних. Суд першої інстанції установив факт передачі відповідачеві орендованого майна на умовах договору та несплату останнім орендних платежів в період з квітня до серпня 2012 року. В частині стягнення 15,89 грн - основного боргу судом відмовлено через недоведеність цих вимог. Відмовлено судом і у стягненні 360, 75 грн - 3% річних, з посиланням на невірно визначений позивачем період нарахування боргу. В частині стягнення 3882,50 грн - пені судом також відмовлено, оскільки умовами договору суборенди не передбачено такої відповідальності. Судове рішення обгрунтовано приписами статей 3, 526, 625, 551, 762, 774 Цивільного кодексу України, статей 13, 18, 19, 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 193 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дубник О.П. -головуючого, Скрипчук О.С., Матущака О.І., повторно розглянувши спір по суті, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі, установивши ті ж обставини справи, постановою від 03.04.13, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.
Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник наголошує на тому, що користується приміщенням магазину на підставі іншого договору від 01.09.10 №20, укладеного з третьою особою. Скаржник вказує на порушення судами приписів статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та вважає, що приміщення магазину знаходиться на балансі третьої особи, а не позивача. Скаржник заперечує дійсність договору суборенди від 01.04.11 через відсутність доказів передачі майна. Вказує скаржник і на залишення апеляційним судом поза увагою відзиву Концерну "Військторгсервіс" та вважає неправильною оцінку висновків судів у іншій справі №5011-58/9614-2012.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп", Концерну "Військторгсервіс" відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 48 805,83 грн, з яких: 44 146, 83 грн - основного боргу, 776,50 грн - 3% річних, 3882,50 грн - пені. Як убачається з матеріалів справи, підставою для стягнення спірних коштів товариством визначено договір суборенди від 01.04.11 №30, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" - орендарем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - суборендарем, за умовами якого орендар передав суборендарю у строкове платне користування майно, а саме: нежитлове приміщення, площею 52,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 1.4 договору суборенди сторони погодили строк дії договору до 31.12.13, але не більше строку дії основного договору оренди. Розділом 5 договору сторони визначили порядок сплати за суборенду та інших розрахунків за договором, зокрема узгодили, що суборендар сплачує за суборенду 1000,00 грн з урахуванням її індексації, компенсує орендареві фактично спожиті комунальні послуги та загально-експлуатаційні послуги у розмірі 7809,85 грн, які сплачуються відповідно до рахунків, виставлених орендарем. Плата за суборенду та фактично спожиті комунальні та загально-експлуатаційні послуги сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний. Судами також установлено, що вказане нежитлове приміщення було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" у складі цілісного майнового комплексу за договором від 01.01.03 №140/5-1-01-03, укладеним між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп", за погодженням з Регіональним відділенням Фонду державного майна у Львівській області. Пунктом 6.2 договору №140/5-1-01-03 орендарю надано право передавати майно в суборенду за згодою орендодавця. Як установлено судами, листом від 01.04.11 №1/4/11 позивачеві надано згоду на передачу орендованого майна в суборенду, чим спростовується твердження скаржника про зворотне. Отже, спірні правовідносини виникли з приводу не проведення відповідачем розрахунків за користування орендованим нерухомим майном, тому до предмета доказування при вирішенні даного спору входить установлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних правовідносин з оренди, передачі об'єкта оренди, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендних та інших платежів. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є договори. Статтею 774 вказаного Кодексу унормовано, що передання наймачем речі у користування іншій особі, піднайм, можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Дана норма кореспондує з приписами статті 283 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір оренди є оплатним, оскільки наймодавець за виконання своїх обов'язків з передачі майна наймачеві має отримати від останнього зустрічне виконання у вигляді сплати орендних платежів, отже договір оренди є двостороннім, оскільки в ньому наявні два зустрічні обов'язки обов'язок наймодавця передати майно в користування наймачеві та обов'язок наймача вносити орендну плату. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов договору від 01.04.11 позивачем було передано відповідачеві в користування об'єкт оренди, і останній до квітня 2012 року проводив розрахунки за цим договором. Установлено судами і те, що відповідачем орендні та інші платежі за період з квітня до серпня 2012 року не сплачені, і заборгованість останнього становить 44 130,85 грн. Довід скаржника про відсутність між позивачем та відповідачем договірних відносин з оренди визнається неспроможним, оскільки відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить і стаття 180 Господарського кодексу України. Як убачається з матеріалів справи, договір суборенди від 01.04.11, підписаний обома сторонами без зауважень, тобто укладаючи цей договір сторони погодили його умови, зокрема, щодо розміру та порядку сплати орендних та інших платежів. Установлено судами і те, що фактично об'єкт оренди перебував в користуванні відповідача і останній частково сплачував оренді платежі, розраховані на підставі договору суборенди, не заперечуючи при цьому факт використання цього приміщення, а відтак відповідно до вимог чинного законодавства договір підлягає виконанню сторонами на умовах визначених ним. Щодо твердження скаржника про використання ним об'єкта оренди на підставі іншого договору від 01.09.10 №20, то наявність іншого договору стосується правовідносин між іншими сторонами та не є предметом спору у даній справі. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на те, що судами установлений факт прострочення відповідачем сплати орендних платежів за договором суборенди висновок судів про наявність підстав для стягнення з останнього 44130,85 грн - основного боргу та 415,75 грн - річних, з урахування здійсненого судом перерахунку, визнається правомірним. В частині відмови у стягненні 15,89 грн - основного боргу, 360,75 грн -3% річних та 3882,50 грн - пені судові рішення в касаційному порядку не переглядаються, оскільки фактично скаржником не оскаржені. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.13 у справі №5008/1030/2012 залишити без змін.
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Г.Фролова
В.Швець