13 червня 2013 року Справа № 5013/1392/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.
суддівФролової Г.М., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Олександрійської міської ради Кіровоградської області
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.13
у справі№5013/1392/12
за позовомАсоціації "Українські виробники обладнання для СТО"
доОлександрійської міської ради Кіровоградської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство "Завод Агромаш"
прозобов'язання повернути майно вартістю 25 840,00 грн
Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.06.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Фролова Г.М., Швець В.О.
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:Логвінов Б.І. - керівник;
від відповідача:Безлюдько В.І. -за дов. від 02.01.03;
від третьої особи: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Асоціацією "Українські виробники обладнання для СТО" у жовтні 2012 року заявлений позов до Олександрійської міської ради про зобов'язання відповідача повернути позивачеві кран КК-12,5, 1984 року випуску в кількості одна штука, вартістю 25 840,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що спірне майно, яке перебуває в його власності на підставі договору купівлі - продажу від 21.12.11 було передано на зберігання Відкритому акціонерному товариству "Завод Агромаш", про що свідчить акт приймання - передачі від 21.12.11, однак після набуття Олександрійською міською радою права власності на цілісний майновий комплекс на території якого і зберігався спірний кран, відповідач належне позивачеві майно не повернув і продовжує його утримувати без достатніх правових підстав. При цьому, позивач посилався на приписи статей 316, 317, 320, 321, 386, 387, 525, 526, 530, 936, 937, 938, 942, 943, 949, 953, 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.01.13, ухваленим суддею Тимошевською В.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку не підлягають застосуванню приписи параграфа 66 Цивільного кодексу України, яким унормовані загальні положення зі зберігання, оскільки між позивачем і відповідачем не виникло правовідносин зі зберігання. Водночас, суд зазначив що право витребувати майно з незаконного володіння має власник такого майна, втім як установлено судом позивачем не зазначено індивідуалізуючих ознак спірного майна, відтак не доведено того, що саме він є власником крану, який знаходиться на території відповідача. Суд першої інстанції також установив, що за заводом зареєстрований кран 1983 року випуску, в той час, як позивачем заявлена вимога про витребування крану 1984 року випуску. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 184, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 18.06.07 № 132. Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бахмат Р.М. - головуючого, Лотоцької Л.О., Євтигнеєва О.С., постановою від 28.03.13, перевірене рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги ланцюжок укладених угод між позивачем і третьою особою та дійшов висновку про те, що оскільки саме позивач є власником спірного майна, яке перебуває у відповідача без правових підстав, вимоги позову є обґрунтованими. Суд керувався приписами статей 15, 16, 29, 319, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Олександрійська міська рада Кіровоградської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статей 184, 387 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України вказує на відсутність в матеріалах справи доказів, підтверджуючих право власності позивача на кран, який перебуває на території відповідача, оскільки позивачем не надано усіх документів індивідуалізуючих спірне майно, що передбачено Правилами будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 18.06.07 № 132. Від Асоціації "Українські виробники обладнання для СТО", Відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш" відзивів на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Асоціації "Українські виробники обладнання для СТО" до Олександрійської міської ради про зобов'язання відповідача повернути позивачеві кран КК-12,5 1984 року випуску в кількості одна штука, вартістю 25 840,00 грн. Підставою позову асоціацією визначені приписи статей 316, 317, 320, 321, 386, 387, 525, 526, 530, 936, 937, 938, 942, 943, 949, 953, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, між тим як правильно зазначив суд першої інстанції в даному випадку не підлягають застосуванню положення Глави 47, 48 Розділу I "Загальні положення про зобов'язання" Цивільного кодексу України та параграф 66 цього ж Кодексу, яким врегульовані відносини зі зберігання, оскільки між позивачем і відповідачем відсутні договірні правовідносини. Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога пов'язана із захистом права власності шляхом пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов, а відтак застосуванню підлягають, зокрема положення Глав 23, 24, 29, 83 Цивільного кодексу України. Право на пред'явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. При цьому, позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речовому праві та підтвердити це документально. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Підставами виникнення права власності є юридичні факти, перелік яких міститься у главі 24 Цивільного кодексу України. Отже, сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі. Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Тобто, за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування. До вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння застосовуються також положення Глави 83 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, безпідставно набуте майно, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про витребування майна власником із чужого незаконного володіння. Приписами статті 1213 цього ж Кодексу унормовано, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Тобто, поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач. За приписами статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Статтею 181 названого Кодексу передбачено, що речі поділяються на рухоме та нерухоме майно. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Згідно зі статтею 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приписами статті 34 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами. Як убачається з матеріалів справи, позивач просив витребувати у відповідача кран КК-12,5, 1984 року випуску, вартістю 25840,00 грн. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення у справі, виходив з того, що позивач є власником спірного майна, яке перебуває у відповідача без правових підстав, при цьому суд виходив лише з оцінки договорів купівлі - продажу від 28.12.02 та від 21.12.11, за якими позивач придбав кран козловий КК-12,5 і тим, що вказаний кран був у подальшому переданий за актом прийому - передачі від 21.12.11 на зберігання Відкритому акціонерному товариству "Завод Агромаш", втім не спростував висновків суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не доведено індивідуалізуючих ознак спірного майна, яке підлягає поверненню. Так, вимоги до будови, виготовлення, установлення, монтажу, демонтажу, налагодження, експлуатації, ремонту, реконструкції та модернізації вантажопідіймальних кранів і машин, їх складових частин, а також вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари та колисок встановлені Правилами будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 18.06.07 №132 (надалі - Правила). Відповідно до підпункту 5.1.10 пункту 5.1 Правил виготовлені вантажопідіймальні крани мають бути споряджені такими експлуатаційними документами: паспортами, зразки яких залежно від типу вантажопідіймального крана або машини наведені в додатках 5-8 цих Правил; настановою з експлуатації; інструкцією з монтажу, пуску, регулювання та обкатки (якщо буде потрібен монтаж, налагоджування вантажопідіймального крана чи машини), а також іншою документацією, передбаченою технічними умовами на конкретний вантажопідіймальний кран або машину; сертифікатом відповідності (у разі проведення сертифікації). Згідно з додатками до пункту 5.1.10 цих Правил паспорт має містити, зокрема, такі відомості: виробник та його місцезнаходження, тип крана, індекс крана, заводський номер, рік виготовлення. Як установлено судом першої інстанції на підставі повного та всебічного розгляду обставин справи, позивачем не надано і матеріали справи не містять документів чи відомостей, які б індивідуалізували вказаний позивачем кран КК-12,5 згідно з наведеними вимогами, тобто позивачем не доведено індивідуалізуючих ознак спірного майна, а відтак і того, що саме він є власником крана, який знаходиться на території відповідача та підлягає поверненню. Разом з цим, суд першої інстанції установив, що згідно листа територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 03.01.13 №01-2204/14 за Ремонтно механічним заводом зареєстрований кран козловий КК-12,5 1983 року випуску, в той час, як позивач просить витребувати кран козловий іншого року випуску 1984. Отже, суд першої інстанції, достеменно установивши обставини, які становлять, у даному випадку, предмет доказування, правильно застосувавши приписи законодавства та обґрунтувавши свої висновки підставно визнав недоведеними вимоги позивача про витребування у відповідача спірного крану. Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами процесуального законодавства судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Між тим, постанова апеляційного суду цим вимогам не відповідає, оскільки прийнята при неправильному застосуванні приписів статей 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, що призвело до помилкового скасування законного рішення у справі. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Таким чином, доводи касаційної скарги підтверджуються матеріалами справи, а відтак касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення у справі. Витрати у сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.13 у справі №5013/1392/12 скасувати.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.01.13 у справі №5013/1392/12 залишити в силі.
Витрати у сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги в сумі 860, 25 грн стягнути на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області з будь-якого рахунку Асоціації "Українські виробники обладнання для СТО". Видачу наказу доручити Господарському суду Кіровоградської області.
Касаційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області задовольнити.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Г.Фролова
В.Швець