11 червня 2013 року Справа № 20/5007/83/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М.,
суддів:Коваленко С.С., Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпільного українсько-австрійського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бітунова України" (позивач)
на рішення та постановугосподарського суду Житомирської області від 05.02.2013 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р.
у справі№ 20/5007/83/11 господарського суду Житомирської області
за позовомСпільного українсько-австрійського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бітунова України"
доСлужби автомобільних доріг у Житомирській області
за участюПрокуратури Житомирської області
простягнення 330 718,45 грн.,
за участю представників:
від позивачане з'явились
від відповідачаШуман О.О.
від Генеральної Прокуратури України Романов Р.О.
від Прокуратури Житомирської областіне з'явились
У серпні 2011 року Спільне українсько-австрійське підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бітунова України" (далі - СП ТОВ "Бітунова України") звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Служби автомобільних доріг у Житомирській області про стягнення 330 257,00 грн. основного боргу та 461,45 грн. трьох процентів річних.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.05.2012 р. у справі № 20/5007/83/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.08.2012 р., позов задоволено частково; стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Житомирській області на користь СП ТОВ "Бітунова Україна" 330 257,00 грн. основного боргу, 271,44 грн. - 3% річних, 3 305,29 грн. державного мита, 235,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 7 871,32 грн. витрат за проведення судової експертизи; в решті позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2012 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.08.2012 р. та рішення господарського суду Житомирської області від 28.05.2012 р. у справі № 20/5007/83/11 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.
За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Житомирської області від 05.02.2013 р. у справі № 20/5007/83/11 (суддя Кудряшова Ю.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р. (колегія суддів у складі: Юрчук М.І. - головуючий, Василишин А.Р., Мельник О.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Житомирської області від 05.02.2013 р. та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р. у справі № 20/5007/83/11, СП ТОВ "Бітунова України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказані судові акти і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. колегією суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Волік І.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу СП ТОВ "Бітунова України" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.06.2013 р. о 10 год. 35 хв.
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 06.06.2013 р. № 02-05/515 для розгляду справи № 20/5007/83/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М. (доповідач), судді Коваленко С.С., Шевчук С.Р.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач (скаржник) не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.
Заслухавши представників Генеральної Прокуратури України та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що між СП ТОВ "Бітунова Україна" (Підрядник) та Службою автомобільних доріг у Житомирській області (Замовник) було досягнуто усної домовленості щодо виконання робіт із влаштування тонкошарового покриття при проведенні поточного (планово-попереджувального) ремонту автомобільної дороги Київ-Чоп км 129+800 - км 132+800, км 133+177 - км 138+841, км 139+473 - км 141+159, на виконання якої позивач виконав роботи на загальну суму 330 257,00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в за вересень 2010 року, що підписаний позивачем та відповідачем.
Представник позивача, надаючи пояснення у ходi розгляду справи у судах попередніх інстанцій, зазначив, що роботи із влаштування тонкошарового покриття на дiлянках автомобільної дороги Київ-Чоп були проведенi у 2008 роцi, проте акт приймання виконаних робiт був пiдписаний лише у вереснi 2010 року, оскільки ніхто із працівників відповідача не захотів брати на себе відповідальність щодо проведення оплати за державні кошти.
У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на той факт, що 17.06.2008 р. між Службою автомобільних доріг у Житомирській області та СП ТОВ "Бітунова України" було укладено договір підряду № 31 (далі - Договір підряду № 31), відповідно до якого позивач виконав роботи з поточного (планово-попереджувального) ремонту автодороги Київ-Чоп (на Будапешт через Львів, Мукачеве, Ужгород) км 129+800, км 133+841, км 139+473, км 140+676 та проїзду до м. Житомира км 0+090 - км 3+390 (влаштування тонкошарового покриття, на загальну суму 4 867 127,20 грн. На право проведення зазначених робіт Підряднику було видано ордер. Згідно з п. 1.2 Договору підряду № 31 роботи повинні були розпочатись 22.06.2008 р. та закінчитись 21.08.2008 р., що було виконано. У серпні 2008 року відповідач провів повний розрахунок з позивачем, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за червень, серпень 2008 року та платіжними дорученнями № 156 від 21.08.2008 р., № 155 від 18.08.2008 р., № 123 від 30.07.2008 р.
Як стверджував позивач, в умовах вiдсутностi у певний період будь-якого законодавства, яке б зобов'язувало вiдповiдача проводити тендерну процедуру закупiвлi та в послiдуючому укладати договiр у письмовiй формi, враховуючи високий аварiйний стан дорiг державного значення, вiдповiдач прийняв рiшення про оперативне виконання додаткових обсягiв ремонтних робiт та дав заявку про виконання робiт по сполученню ранiше влаштованого тонкошарового покриття суцiльним шаром на суму 330 257,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п.п. 1.1 Положення про Службу автомобільних доріг у Житомирській області остання є державною організацією, що належить до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України та є розпорядником бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток мережi автомобiльних дорiг загального користування.
Відповідно до ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Одним із основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є державне замовлення.
Частиною першою статті 13 ГК України визначено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
За приписами п. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами укладаються у письмовій формі.
Нормативними актами, які були чинні у 2008 році, було визначено обов'язковість письмового оформлення договорів, які передбачають витрачання державних коштів. Так, відповідно до п. 84 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України вiд 28.03.2008 р. № 274 "Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти", договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
У подальшому порядок закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти було врегульовано Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921, у п. 84 якого також було передбачено укладення договору про закупівлю у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
На момент підписання акта виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року діяв Закон України "Про здійснення державних закупівель", згідно зі ст. 40 якого договори про закупівлю за державні кошти укладаються у письмовій формі; забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель.
При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, у поясненнях позивача щодо періодів виконання спірних робіт існують розбіжності. Так, під час нового розгляду справи у суді першої інстанції скаржник зазначив такий період з 09.10.2008 р. по 17.10.2008 р., а вже в суді апеляційної інстанції наполягав на періоді з 11.10.2008 р. по 15.10.2008 р.
Водночас, висновком судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2011 р. у даній справі, однозначного висновку як про дату виконання таких робіт, так і виконавця робіт не надано.
Разом з тим, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем на підтвердження проведення робіт подорожні листи, звіт про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за жовтень 2008 року, не свідчать про виконання саме тих робіт і на тих ділянках, на які посилається позивач.
У той же час, як вбачається з оскаржуваної постанови, при з'ясуванні апеляційним господарським судом питання щодо існування до складеного акта локального кошторису на ті роботи, які, як стверджує позивач, виконувалися поза межами Договору підряду № 31, довідки про вартість виконаних робіт, окремого акта введення в експлуатацію додатково відремонтованої ділянки дороги, представники позивача зазначили про те, що жоден із зазначених документів не був укладеним.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в акті приймання відремонтованої ділянки автодороги від 01.09.2008 р. відомостей про ділянку автодороги, яка була виконана додатково поза межами Договору підряду № 31 не значиться.
Колегією суддів касаційної інстанції визнаються вірними висновки господарських судів про те, що акт виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року, як самостійний документ, не є належним доказом існування у сторін договірних відносин у цей період, оформлених у письмовому вигляді та підтверджених проведеними процедурами державної закупівлі, як того вимагає Закон, а отже, позивачем не доведено документально факт виконання спірних робіт, за які мають бути сплачені кошти з державного бюджету.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з приписами ст.ст. 34, 43 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, підставно дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та правомірно відмовлено у задоволенні позову. У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених у постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.
Твердження оскаржувача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Враховуючий викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Спільного українсько-австрійського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бітунова України" залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р. та рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2013 р. у справі № 20/5007/83/11 залишити без змін.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.С. Коваленко
С.Р. Шевчук