Провадження № 22-ц/774/5225/13 Головуючий в першій інстанції - Циганков В.О.
Категорія - 44 Доповідач - Котушенко С.П.
12 червня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Котушенко С.П.
суддів Петренко І.О., Романюк М.М.
при секретарі Шило С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа виконавчий комітет Індустріальної районної у м.Дніпропетровську ради про визнання особи, такою, що втратила право користування житлом, -
В листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позивач вказував на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2003 року належить квартира АДРЕСА_2. 30 червня 2007 року він уклав зі ОСОБА_3 шлюб і з цього часу вона стала мешкала в його квартирі, залишившись зареєстрованою за попереднім місцем мешкання в АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_5, яка зареєстрована в його квартирі. Після розірвання шлюбу мешкати в одній квартирі з відповідачкою було неможливо, тому він тимчасово залишив своє житло і став мешкати у сторонніх людей на квартирі.
Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 продовжує проживати в його квартирі разом з співмешканцем та своєю матір'ю ОСОБА_4, які вселились туди без його дозволу, кошти за користування житлом не сплачують, змінили замок і в квартиру його не пускають, позивач просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод в користуванні квартирою та виселити їх, а також малолітню ОСОБА_5 з квартири без надання іншого житла.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2013 року (з урахуванням ухвали від 22 березня 2013 року про виправлення описки) в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права та неповне з'ясування фактичних обставин справи, ставить питання про скасування рішення в частині відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також в частині відмови в усуненні перешкод в користуванні квартирою та про ухвалення нового рішення. В іншій частині рішення не оскаржується.
Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Воно є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, вирішить справу згідно з законом, що підлягає застосуванню до правовідносин сторін.
Ухвалене судом рішення не відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2003 року, належить на праві власності позивачеві. 30 червня 2007 року він уклав шлюб зі ОСОБА_3, котра стала мешкала в його квартирі.
Хоч вселились відповідачка ОСОБА_3, в зазначену квартиру і за згодою позивача, але без додержання правил про реєстрацію, тобто в порушення встановленого законом порядку і права користування цим житлом не набула, оскільки залишалась зареєстрованою за попереднім місцем мешкання в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, де зберігала право на приватизацію даного житла, проти чого не заперечувала в суді апеляційної інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_5, яка зареєстрована в спірній квартирі, набула права користування житлом і це право позивачем на даний час не оспорюється.
В 2010 році сім'я сторін розпалась, з цього часу позивач в квартирі не проживає і доступу в неї не має. 02 грудня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 разом з дитиною та матір'ю ОСОБА_4 продовжують проживати в зазначеній квартирі.
На пропозицію позивача укласти угоду про користування квартирою ОСОБА_3 не погодилась. В запереченні на апеляційну скаргу відповідачка визнала даний факт, посилаючись на те, що умови оренди житла були невигідними та не співмірними її щомісячному доходу, проте інших умов вона позивачеві не запропонувала.
Відмовляючи в задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні квартирою та про виселення, суд виходив з того, що свої вимоги в даній частині позивач обґрунтував ст.ст.64, 156, 162 ЖК України та ст.391 ЦК України, проте перелічені статті Житлового кодексу не передбачають усунення перешкод і не стосуються виселення наймачів.
Погодитись з таким висновком суду не можна з огляду на наступне.
Згідно зі ст.119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст.31, 212 вказаного Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не посилання на певну норму закону. Тому якщо позивач посилається не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує відповідну норму закону незалежно від того, чи отримано на це згоду позивача.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Оскільки позивач позбавлений змоги користуватися своєю квартирою, його право підлягає захисту шляхом усунення перешкод в користуванні житлом та виселення з квартири відповідачів.
Враховуючи те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи, постановлене судове рішення в частині відмови в усуненні перешкод в користуванні квартирою та в частині виселення відповідачів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення даної частини позову.
Посилання відповідачки ОСОБА_3 на те, що позивач добровільно залишив квартиру не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки пішов він з квартири в 2010 році і досить тривалий час не ставив питання про її звільнення, а з наданих суду документів вбачається, що в 2013 році ОСОБА_2 уклав шлюб з іншою жінкою, яка знаходиться у стані вагітності і їх сім'я потребує житла.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також в частині відмови в усуненні перешкод в користуванні квартирою скасувати.
Зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_2.
Виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.