17 травня 2013 р.Справа № 1601/2а-6600/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Макаренко Я.М.
Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.
за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.
представника позивача Безуглої Є.В.
третьої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.10.2012р. по справі № 1601/2а-6600/12
за позовом ОСОБА_3
до Кременчуцької міської ради Полтавської області треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_2
про визнання протиправним і часткове скасування рішення та забов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області (надалі по тексту відповідач), треті особи-ОСОБА_4, ОСОБА_2. в якому просив суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Кременчуцької міської ради від 28.02.2012 року «Про надання чи відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам в м. Кременчуці» в частині відмови ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у власність;
-зобов'язати Кременчуцьку міську раду Полтавської області винести на розгляд сесії питання щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у власність.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчук Полтавської області від 09.10.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09.10.2012 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Третя особа, ОСОБА_2, подав заперечення на апеляційну скаргу в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення просить залишити його без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.01.2012 року ОСОБА_3 звернулася до Кременчуцької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га в районі будинків АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 4.7 рішення Кременчуцької міської ради від 28.02.2012 року «Про надання чи відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам в м. Кременчуці» ОСОБА_3 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.09 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення Кременчуцькою міською радою Полтавської області прийнято без порушення вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Судом першої інстанції виконано обов'язок та перевірено рішення суб'єкту владних повноважень на його відповідність ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до ст.16 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з ч.6 ст. 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12.01.2012 року звернувся до Кременчуцької міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га по АДРЕСА_1 у власність.
Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області 17 сесії міської ради 6 скликання від 28.02.2012 року відмовлено ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки за підставами подання на вказану земельну ділянку заяви іншого громадянина щодо її оформлення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно графічних матеріалів спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,09 га в районі АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2
Земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 3946 кв. м. рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 1353 від 21.11.1997 року «Про видачу земельних ділянок у приватну власність громадянам» передана у приватну власність ОСОБА_6.
Отже, частина спірної земельної ділянки не відноситься до земель державної та комунальної власності, оскільки є частиною земельної ділянки власником якої відповідно до рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 1353 від 21.11.1997 є ОСОБА_6 і Кременчуцька міська рада не є розпорядником даної земельної ділянки.
ОСОБА_6 помер. Спадкоємцем житлового будинку по АДРЕСА_2 став ОСОБА_7, який в подальшому за договором купівлі продажу від 06.07.2001р. продав будинок по АДРЕСА_2 ОСОБА_4.
Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України від 15.03.1991 р. ( в редакції чинній на час укладення договору купівлі-продажу будинку) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Статтею 67 Земельного кодексу України передбачено, що розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.
Таким чином, ОСОБА_4, придбавши житловий будинок по АДРЕСА_2 в м. Кременчуці, набула право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, у розмірі 0,1 гектара.
Крім того, згідно матеріалів справи, 27.12.2011 року заявником ОСОБА_2 до Кременчуцької міської ради було подано заяву (клопотання) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_2 м. Кременчук в розмірі 0,1000 гектарів (кв. метрів).
Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Підставами припинення права власності на земельну ділянку згідно з ч.1 ст. 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку згідно з ч.1 ст. 140 Земельного кодексу України є вичерпним.
Між тим, звернення іншої особи (позивача) щодо отримання земельної ділянки у власність не є підставою для припинення права іншого власника на таку земельну ділянку.
Отже, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі діючого законодавства та в межах повноважень встановлених законодавством, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.10.2012р. по справі № 1601/2а-6600/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.
Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.
Повний текст ухвали виготовлений 22.05.2013 р.