04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" червня 2013 р. Справа№ 5011-18/18424-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Іоннікової І.А.
Мартюк А.І.
секретар: Комок І.А.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3;
відповідача: Мельник В.В.;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5
на рішення Господарського суду міста Києва
від 29.01.2013р.
у справі №5011-18/18424-2012 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5
до Українського державного університету фінансів та
міжнародної торгівлі
про усунення перешкод в користуванні орендованим майном та
відшкодування збитків у сумі 366 381,00 грн.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (далі - відповідач), в якому просив суд:
- зобов'язати відповідача не чинити позивачу перешкод в доступі до орендованого приміщення загальною площею 300,65 кв. м., розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, балансоутримувачем якого є відповідач, для здійснення підприємницької діяльності позивача;
- стягнути з відповідача 137 161,00 грн. неодержаного прибутку (втраченої вигоди);
- стягнути з відповідача 129 220,00 грн. матеріальної шкоди;
- стягнути з відповідача 100 000,00 грн. витрат на правове супроводження спору відповідно до договору про надання юридичних послуг №6/10 від 06.10.2012р., додатку№1 до договору та акту виконаних робіт.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення укладених між позивачем і відповідачем договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5901 від 11.07.2011р. та відповідального зберігання №2 від 01.02.2011р., починаючи з серпня 2012р., відповідач, використовуючи власні технічні засоби, не допускає позивача до користування орендованим приміщенням (закрив доступ до орендованого приміщення), чим перешкоджає проведенню позивачем підприємницької діяльності. Окрім того, позивач наголошував на тому, що відповідач неправомірно заволодів майном на суму 129 220,00 грн., переданим відповідачу на зберігання згідно з актом приймання-передачі від 01.02.2011р., яке знаходиться у відповідача в орендованому позивачем приміщенні.
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- відповідач не перешкоджав доступу позивача до орендованого приміщення;
- відповідно до договору відповідального зберігання №2 та акту №1 від 01.02.2011р. приймання-передачі майна на загальну суму 129 220,00 грн. відповідач виконує обов'язки по зберіганню майна;
- позивач не звертався до відповідача з проханням повернути йому майно;
- позивач на протязі всього часу оренди приміщення порушував умови договору оренди та несвоєчасно сплачував рахунки за оренду приміщення та комунальні послуги;
- 14.08.2012р. позивач самостійно припинив роботу їдальні університету, про що комісією відповідача було складено акт.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. у справі №5011-18/18424-2012 у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. у справі №5011-18/18424-2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач зазначав про те, що судом не було надано оцінку листу Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві №54/10474 від 26.09.2012р., в якому зафіксовано факт не допуску позивача до орендованого приміщення та листу РВ ФДМ України по м. Києву №30-13/12353 від 12.12.2012р., в якому сам відповідач визнає те, що ним було обмежено позивачу доступ до орендованого приміщення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.04.2013р.
18.04.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів позивача та просив суд залишити скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 22.04.2013р. представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, а також заявив усне клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви для надання представникам позивача можливості подати суду додаткові докази.
Вказані клопотання були задоволені судом.
В судовому засіданні 22.04.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 03.06.2013р.
24.04.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи листа Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві №59/304 від 19.04.2013р.
Дане клопотання було задоволено судом.
31.05.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи постанови прокуратури Печерського району м. Києва про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 30.05.2013р. та доручення прокуратури Печерського району м. Києва №12013110060000304, 6013-вих-13 про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013110060000304.
Вказані документи були залучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні 03.06.2013р. представники позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скарги задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. у справі №5011-18/18424-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні 03.06.2013р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 03.06.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.02.2011р. між позивачем, як поклажодавцем, та відповідачем, як зберігачем, було укладено договір відповідального зберігання №2 (далі - Договір відповідального зберігання), згідно з яким (розділ 1) в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору майно, перелік якого наведений в п.1.1 Договору відповідального зберігання. Адреса зберігання: АДРЕСА_1. Приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється за актами приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін і скріплюються печатками після фактичного прийняття та є невід'ємною частиною цього договору. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплектність визначаються сторонами у актах приймання-передачі.
Згідно з розділом 3 Договору відповідального зберігання поклажодавець зобов'язаний: передати зберігачеві майно на зберігання; до закінчення строку дії даного договору забрати майно у зберігача. Поклажодавець має право: у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини); перевіряти стан та умови зберігання переданого майна.
В розділі 7 Договору відповідального зберігання передбачено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 цього договору та діє до 11.07.2011р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. У випадку, якщо за 20 днів до закінчення строку дії цього договору будь-яка із сторін не повідомить іншу про його припинення, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.
На виконання умов Договору відповідального зберігання між позивачем та відповідачем було складено і підписано акт приймання-передачі №1 від 01.02.2011р., згідно з яким відбулася передача майна позивача вартістю 129 220,00 грн. на зберігання відповідачу (том справи - 1, аркуші справи - 38-39).
11.07.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір №5901 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2, 2.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - майно) загальною площею 300,65 кв. м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1, що перебувають на балансі відповідача (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28.02.2011р. і становить 2 715 699,00 грн. без ПДВ. Майно передається в оренду з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи у навчальних закладах. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (том справи - 1, аркуші справи - 20-25).
В розділі 3 Договору оренди сторони погодили порядок і строки внесення орендної плати, згідно з яким (п.п.3.1, 3.3) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - квітень 2011р. 9 372,78 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - липень 2011р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за травень, червень, липень місяці 2011р. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п.5.3 Договору оренди орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
В п.9.1 Договору оренди визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п.10.1 Договору оренди останній укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 11.07.2011р. до 11.06.2014р. включно.
Окрім того, між відповідачем, як балансоутримувачем орендованого майна, та позивачем, як орендарем, було укладено договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (додаток №1 до Договору оренди №5901 від 11.07.2011р. - том справи - 1, аркуші справи - 28-30), згідно з яким (п.п.1.1, 5.1) балансоутримувач забезпечує утримання будівлі та прибудинкової території, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, павільйон, прибудований до навчального корпусу, загальною площею 300,65 кв. м., а орендар бере участь у витратах балансоутримувача та відшкодування вартості комунальних послуг за фактично спожиті об'єми водопостачання та водовідведення, електро- і теплопостачання згідно показників лічильників, сплачувати земельний податок за орендовану площу. У разі відсутності лічильників з обліку спожитих послуг окремим споживачем або з інших поважних причин застосовується критерій - пропорційно до займаної площі. Договір укладено 29.07.2011р. та він діє до кінця дії основного договору оренди.
На виконання умов Договору оренди Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а позивач прийняв в орендне користування нежилі приміщення загальною площею 300,65 кв. м., розміщені у АДРЕСА_1, про що було складено Акт приймання-передавання орендованого майна від 11.07.2011р. (том справи - 1, аркуш справи - 27).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що з серпня 2012 року відповідач, використовуючи власні технічні засоби, не допускає позивача до орендованого ним приміщення та не повертає майно, передане відповідачу на відповідальне зберігання, чим перешкоджає проведенню підприємницької діяльності.
Внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку), які за розрахунком позивача за період з серпня по листопад 2012р. включно становлять 137 161,00 грн.
З урахуванням викладеного, позивач просив суд зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод в користуванні орендованим приміщенням та доступі до цього приміщення, стягнути з відповідача 137 161,00 грн. упущеної вигоди (неодержаного прибутку), 100 000,00 грн. витрат на правове супроводження спору. Окрім того, зазначаючи про відмову відповідача повернути позивачу майно, передане відповідачу на відповідальне зберігання, позивач просив суд стягнути з відповідача вартість цього майна, яка складає 129 220,00 грн.
Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими. При цьому місцевий господарський суд наголосив на наступному:
- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач власними технічними засобами закрив допуск позивачу до орендованих ним приміщень, тому позов в частині вимог про усунення перешкод в доступі до орендованих приміщень не підлягає задоволенню;
- позивачем не доведено, що відповідач перешкоджав доступу позивача до його майна, переданого на відповідальне зберігання відповідачу;
- Договір відповідального зберігання є пролонгованим і позивач має право в будь-який момент звернутись до відповідача з вимогою повернути майно, але відповідних звернень від позивача не находило;
- позивачем не доведено повного складу правопорушення, зокрема, наявності неправомірних дій відповідача, з якими законодавець пов'язує настання такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відносно вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні орендованим приміщенням, судом було встановлено наступне.
Як уже зазначалось вище, об'єктом оренди за Договором оренди №5901 від 11.07.2011р. є державне нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення загальною площею 300,65 кв. м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1, що перебувають на балансі відповідача.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно з ч.1 ст. 2 названого Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В ст. ст. 12, 13, 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач власними технічними засобами чинить йому перешкоди у доступі до орендованого приміщення.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач закрив йому доступ до орендованих приміщень.
Окрім того, згідно з поясненнями відповідача, у останнього відсутні технічні засоби, які б перешкоджали підприємницькій діяльності позивача. Відповідач наголошував на тому, що позивач самостійно припинив роботу їдальні, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт про обстеження їдальні (том справи - 1, аркуш справи - 70). З названого акту вбачається, що в ході перевірки роботи їдальні, яка належить відповідачу та здається в оренду позивачу, було виявлено, що їдальня не працює та закрита на замок.
Доказів протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Натомість в матеріалах справи наявні листи-претензії до позивача, в яких відповідач вимагає погасити заборгованість за Договором відповідального зберігання та Договором оренди (том справи - 1, аркуші справи - 58-68).
Позивачем не надано доказів на підтвердження належного виконання ним своїх зобов'язань перед відповідачем за спірними договорами.
Оскільки позивач не надав суду доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що відповідач власними технічними засобами закрив допуск позивачу до орендованого ним приміщення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість та непідтвердженість позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача не чинити позивачу перешкод в доступі до орендованого приміщення.
Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості майна, переданого на відповідальне зберігання, судом було встановлено наступне.
В обґрунтування вказаної вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неправомірно заволодів майном, переданим позивачем на підставі акту приймання-передачі №1 від 01.02.2011р. Спірне майно загальною вартістю 129 220,00 грн. знаходиться у відповідача в орендованому приміщенні і відповідач не повертає вказане майно позивачу, внаслідок чого порушуються права позивача, як власника майна.
У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В процесі судового розгляду було встановлено, що дію Договору відповідального зберігання було пролонговано за згодою сторін, оскільки суду не надано повідомлень жодної із сторін цього договору про припинення його дії.
Згідно з умовами п.3.2 Договору відповідального зберігання позивач, як поклажодавець, має право у будь-який час вимагати у відповідача, як зберігача, повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).
Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача із вимогою повернути майно, передане на відповідальне зберігання відповідачу.
Окрім того, відповідачем надано суду довідку №26/01-56 від 16.01.2013р., в якій загальний відділ Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (відповідача) повідомляв про те, що за період з липня 2012 року по 16.01.2013р. позивач до загального відділу із заявами не звертався.
Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що Договір відповідального зберігання є пролонгованим і позивач має право в будь-який момент звернутись до відповідача з вимогою повернути майно, але відповідних звернень від позивача не находило, у зв'язку з чим позовна вимога про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу вартість переданого на зберігання майна є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 137 161,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку) за період з серпня 2012 року по листопад 2012 року, судом було встановлено наступне.
В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Норми вказаної статті кореспондуються зі ст. 224 Господарського кодексу України.
В ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини відповідачів. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками покладено на позивача.
Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, позивачем не доведено повного складу правопорушення, з якими законодавець пов'язує настання такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, зокрема, протиправної поведінки та вини відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками. Натомість відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).
Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов в цій частині вимог є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів також погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. витрат на правове супроводження спору не підлягають задоволенню, оскільки в процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача про наявність протиправної поведінки відповідача та його вини у завданні збитків позивачу.
Посилання позивача на постанову прокуратури Печерського району м. Києва про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 30.05.2013р. та доручення прокуратури Печерського району м. Києва №12013110060000304, 6013-вих-13 про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013110060000304 не приймається судом до уваги, оскільки названі документи свідчать лише про те, що наразі проводиться перевірка обставин, викладених позивачем у заяві про вчинення відповідачем перешкод у здійсненні позивачем господарської діяльності, а не підтверджують вину (протиправні дії) відповідача.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Відносно посилання в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за їх подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. у справі №5011-18/18424-2012 - без змін.
2. Матеріали справи №5011-18/18424-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Іоннікова І.А.
Мартюк А.І.