22 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.
суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер», третя особа - ОСОБА_2, про стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 200 тис. грн.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 29 вересня 2006 року по 23 жовтня 2006 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в міській клінічній лікарні екстремальної медицини і швидкої допомоги щелепно-лицьового відділення з діагнозом множинна саркома шкіри обличчя. У процесі лікування їй був призначений променевий курс лікування. З 23 жовтня 2006 року по 27 листопада 2006 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні у Запорізькому клінічному онкологічному диспансері. Зазначала, що 7 листопада 2006 року хірург - онколог ОСОБА_2, не провівши детального дослідження на наявність у неї ракових клітин, провела операцію, після проведення якої її обличчя було знівечено. 15 листопада 2006 року за наслідками гістологічного дослідження було виявлено, що в м᾽яких тканинах променеві зміни, виразка запального характеру, але не наявність ракових клітин. У подальшому теж проводились аналізи, які підтвердили, що ракових клітин у неї не було. Позивач вважала, що у зв᾽язку з безвідповідальними діями працівників відповідача її здоров᾽ю було спричинено значну шкоду: нижня частина правого вуха втратила чутливість, вирізані слинні залози, у роті свищ і багато інших хвороб, чим завдано їй великі моральні страждання. Вказувала, що через вищевказані обставини її покинув чоловік, друзі почали уникати, вона не може нормально спілкуватись з людьми, вона постійно відчуває неприємні емоції, фізичні і моральні страждання, які заважають їй повноцінно жити. Просила про задоволення позову.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що належних доказів вини відповідача щодо неналежного лікування, яке призвело до заподіяні шкоди здоров'ю, позивачем не надано.
Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що позивачка сама погодилась на проведення операції на обличчі і вини відповідача немає.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Судами установлено, що ОСОБА_1 з 29 вересня 2006 року по 23 жовтня 2006 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у щелепно-лицьовому відділенні Міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя з діагнозом множинна саркома шкіри обличчі. У процесі лікування їй був призначений променевий курс лікування.
З 23 жовтня 2006 року по 27 листопада 2006 року ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні у Запорізькому клінічному онкологічному диспансері. Під час лікування лікарем-онкологом ОСОБА_2 позивачці було зроблено операцію.
Після цього позивач неодноразово проходила курси лікування у медичних закладах.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, виходив із того, що відповідно до акту комісійного судово-медичного дослідження Запорізького обласного бюро судово-медичних експертиз від 11 жовтня 2007 року та висновку експерта Державної Установи Головного управління бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 20 лютого 2012 року діагноз позивачу був поставлений вірно, а проведене лікування було обґрунтованим.
Однак, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зробив зазначений висновок не встановивши всіх фактичних обставин у справі, а саме: не звернув увагу та не надав оцінки документам, які б могли встановити наявність або відсутність вини відповідача: наявним у справі епікризам щелепно-лицьового відділення міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя, в яких були описані післяопераційні наслідки для здоров'я позивача, а також не було встановлено причини пошкодження здоров'я позивача у вигляді спотворення обличчя.
Так, відповідно до висновку експерта № 209/09 від 20 лютого 2012 року діагноз ОСОБА_1 при госпіталізації 23 жовтня 2006 року до Запорізького обласного клінічного онкологічного диспансеру був не повним, так як не враховано глибокі променеві виразки після променевої терапії та не проведено диференційну діагностику променевих виразок і злоякісних новоутворень. Тобто, перед операцією, проведеною лікарем ОСОБА_2, необхідно було провести додаткове обстеження хворої шляхом пагістологічного обстеження біопсійного матеріалу з метою диференційної діагностики пухлини і променевих виразок та для впевненості у неефективності променевої терапії, оскільки лікар перед операцією не могла бути впевненою у наявності показників до неї.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилось визначення всіх необхідних і достатніх умов для притягнення особи до деліктної відповідальності за заподіяну моральну шкоду. Суд апеляційної інстанції, перш ніж робити висновок про відсутність вини у діях відповідача, а отже і відсутність підстав для відповідальності за заподіяну моральну шкоду, зобов'язаний був виходити з того, що у правовідносинах із відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, що означає, що не позивач доводить вину відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.
Отже, пославшись на відсутність у діях відповідача складу цивільного (деліктного) правопорушення, не оцінивши повністю всі матеріали у їх сукупності, суд апеляційної інстанції фактично обмежився описом необґрунтованості заявлених позовних вимог позивача та не дослідив всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Д.Д. Луспеник
Судді: А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
В.А. Черненко