24 квітня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Олійник А.С.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Корольовського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, Житомирського міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про стягнення недоплаченої суми позики, трьох процентів річних, відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 5 листопада 2012 року,
У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, просив стягнути на його користь з ОСОБА_4 три проценти річних у розмірі 10 35,60 грн (що еквівалентно 1293,95 доларів США) та 10 804 грн недоплаченої суми позики, а також з Корольовського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції 2000 грн на відшкодування майнової шкоди і 10 000 грн - моральної.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2012 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три проценти річних від суми боргу у розмірі 10 351,60 грн (що еквівалентно 1293,95 доларів США) та 10 804 грн недоплаченої суми позики; стягнуто з Корольовського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції на користь ОСОБА_3 2000 грн моральної шкоди; у решті позовних вимог - відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 5 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 трьох процентів річних від суми боргу, а також відшкодування моральної шкоди відмовлено, провадженняу справі в частині стягнення недоплаченої суми позики закрито, в іншій частині - рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення трьох процентів річних суперечить нормам матеріального права, підстави для стягнення з Корольовського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції моральної шкоди відсутні, оскільки виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для виконання судового рішення; спір про стягнення боргу за договором позики вирішено під час розгляду іншої цивільної справи, тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу про стягнення недоплаченої суми позики.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 29 вересня 1999 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір позики. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 березня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26 червня 2007 року (який діяв як суд касаційної інстанції), ОСОБА_4 зобов'язано повернути ОСОБА_3 4000 доларів США або 21 196 грн.
27 березня 2008 року державним виконавцем Корольовського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4000 доларів США.
Постановою від 31 жовтня 2011 року виконавче провадження закрито у зв'язку зі сплатою 27 жовтня 2009 року боржником 21 196 грн.
Суд першої інстанції задовольнив, зокрема вимогу позивача про стягнення з ОСОБА_4 на підставі ч. 2 ст. 625, ст. 1050 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми неповернутої позики за період із 30 жовтня 1999 року по 21 грудня 2011 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, зокрема, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення трьох процентів річних суперечить нормам матеріального права.
Згідно із ч. 1 ст. 374 ЦК Української РСР, який був чинним на час укладення договору позики, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобо'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Згідно із ст. 169 ЦК Української РСР грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Відповідно до ст. 214 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Із урахуванням ст. 169 ЦК Української РСР та Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року, ст. 214 ЦК Української РСР поширювалася на грошові зобов'язання у гривнях і не поширювалася на такі в іноземній валюті.
Водночас не можна погодитися із висновком апеляційного суду про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення недоплаченої суми позики.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриваючи провадження у справі, поза увагою апеляційного суду залишилися підстави позову; суд не звернув увагу, що позивач просив стягнути недоплачену йому суму позики на підставі ст. 533 ЦК України.
Таким чином, апеляційний суд не з'ясував, чи є пред'явлений позивачем указаний позов тотожнім із позовом, який було пред'явлено позивачем у липні 2002 року та дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі.
Доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову в позові про відшкодування на користь позивача моральної шкоди є необґрунтованими та не спростовують висновку апеляційного суду, який встановив, що виконавча служба постійно вживала заходи щодо виконання рішення суду, яким на користь позивача було стягнуто суму позики.
Оскільки допущені порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду необхідно скасувати в частині закриття провадження у справі та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 5 листопада 2012 року скасувати в частині закриття провадження у справі, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.М. Сімоненко
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
С.О. Карпенко
А.С. Олійник