Справа № 807/325/13-а
рядок статзвітності № 8.2.1
код - 9
12 квітня 2013 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судового засідання Симканич Ю.В.
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Євчинець Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області № 0000821700/261/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року та № 0000831700/262/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0000821700/261/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року та № 0000831700/262/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року винесенні відповідачем всупереч норм чинного законодавства, зокрема, податковий орган дав самостійну оцінку угодам, укладеним ФОП ОСОБА_3, з певними контрагентами та визначив їх такими, які не відповідають вимогам статей 203, 228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані не реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах здійснених з контрагентами ТОВ «Альфакем України» та ТОВ «Мембрана Техно-імпульс». Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеної угоди, оскільки підставою недійсності угоди в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цим правочином публічного порядку та суперечність цього правочину інтересам держави та суспільства, однак з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку. Крім того зазначає, що можливе порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві.
У судовому засідання представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, що наведені в позовній заяві.
Відповідач Свалявська МДПІ надала суду письмове заперечення проти позову № 505/240/10 від 06.03.2012 року (Т. а.с.88-91) згідно якого адміністративний позов заперечує повністю з тих підстав, що перевіркою податкового органу встановлено, що під час зустрічних звірок податковим органом встановлено відсутність реальності господарських операцій, які відображенні в податковій звітності ТОВ «Альфакем України» та ТОВ «Мембрана Техно-імпульс» та в подальшому в податковій звітності ФОП ОСОБА_3
Представник відповідача Євчинець Р.М. позовні вимоги заперечив повністю, просив відмовити позивачеві в задоволенні адміністративного позову з мотивів, що наведені в письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що Свалявською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п.НОМЕР_1) по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Мембрана Техно-імпульс» (код ЄДРПОУ 35060241) та ТОВ «Альфакем України» (код ЄДРПОУ36678727) за період з 06.05.2010року по 31.10.2012 року, якою встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 ст..138, ст..177, ст. 185 Податкового кодексу України Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 7755,75 грн., ст..22, ст..185, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755- VІ в результаті чого встановлено завищення суб'єктом перевірки податкового кредиту по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Мембрана Техно-імпульс» (код ЄДРПОУ 35060241) та ТОВ «Альфакем України» (код ЄДРПОУ36678727) за період з 06.05.2010року по 31.10.2012 року на загальну суму -45355 грн. За результатами вищевказаної перевірки був складений акт перевірки №1/1700/НОМЕР_1 від 11.01.2013 року (Т. а.с.43-84).
На підставі акту перевірки №1/1700/НОМЕР_1 від 11.01.2013 року Свалявською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000821700/261/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року (а.с.12), яким Свалявською МДПІ збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 7755,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1938,94 грн., та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000831700/262/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року (а.с.13), яким Свалявською МДПІ збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 45355 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 11338,75 грн.
Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст.21 Податкового кодексу України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 серпня 2011 року ФОП ОСОБА_3 (Покупець) та ТОВ «Мембрана Техно-імпульс» (Продавець) в особі директора Остапенко О.В., було укладено договір купівлі-продажу №30-08 (а.с.216), відповідно до якого Продавець продає, а покупець купує наступний товар: електротехнічну продукцію, загальна вартість за даним договором складає 190000,00 (сто дев'яносто тисяч) гривень. Зазначені кошти Покупець зобов'язується перерахувати на рахунок Продавця протягом 5 днів з моменту отримання рахунку, прийом передачі товарів здійснюється згідно прибуткової та видаткової накладних.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ОСОБА_3 (Покупець) та ТОВ «Альфакем України» (Продавець), в особі директора Радкевич Л.Г., був укладений договір купівлі-продажу №29-12 (а.с.232), відповідно до якого Продавець продає, а покупець купує наступний товар: електротехнічну продукцію, загальна вартість за даним договором складає 360000,00 (триста шістдесят тисяч) гривень, зазначені кошти Покупець зобов'язується перерахувати на рахунок Продавця протягом 5 днів з моменту отримання рахунку, прийом передачі товарів здійснюється згідно прибуткової та видаткової накладних.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом Свалявської МДПІ №1/1700/НОМЕР_1 від 11.01.2013 року підставою для визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок про те, що вказані договори є нікчемними
Висновок про нікчемність відповідного правочину було зроблено на основі актів державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.11.2012 року №4851/22-8/35060241 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» (код ЄДРПОУ 35060241), щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2009р. по 31.10.2012р.» відповідно до якого встановлено, що у контрагента позивача, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про порушення підприємством ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Від 13.06.2012р. №1835/22-4/37317518, від 10.09.2012р. №13645/22-4/37317518 та 12.11.2012р.№4781/22-4/37317518«Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакем України» (код ЄДРПОУ36678727), щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2009р. по 31.10.2012р.»
Судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено реальний характер вказаних договорів купівлі-продажу, який підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по виконанню поставок, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи а саме: видаткова накладна (Т.1а.с.217), податкова накладна (Т.1 а.с.218), видаткова накладна (Т.1 а.с.219), податкова накладна (Т.1 а.с.220), видаткова накладна (Т.1 а.с.221), податкова накладна (Т.1 а.с.222), видаткова накладна (Т.1 а.с.223), податкова накладна (Т.1 а.с.224), видаткова накладна (Т.1 а.с.225), податкова накладна (Т.1 а.с.226), видаткова накладна (Т.1 а.с.233), податкова накладна (Т.1 а.с.234), видаткова накладна (Т.1 а.с.235), податкова накладна (Т.1 а.с.236), видаткова накладна (Т.1 а.с.237), податкова накладна (Т.1 а.с.238), видаткова накладна (Т.1 а.с.239), податкова накладна (Т.1 а.с.240), видаткова накладна (Т.1 а.с.241), податкова накладна (Т.1 а.с.242), видаткова накладна (Т.1 а.с.243), податкова накладна (Т.1 а.с.244), ), видаткова накладна (Т.1 а.с.245), податкова накладна (Т.1 а.с.246), видаткова накладна (Т.1 а.с.247), податкова накладна (Т.1 а.с.248), видаткова накладна (Т.1 а.с.249), податкова накладна (Т.1 а.с.250), видаткова накладна (Т.2 а.с.1), податкова накладна (Т.2 а.с.2).
Факт реалізації придбаних товарів ФОП ОСОБА_3 за вищевказаними договорами підтверджується наявними матеріалах справи договорами купівлі-продажу товарів (Т.2 а.с.8-13), видатковими накладними (Т.2 а.с.14-23), довіреністю №421 (Т.2 а.с.24), видатковими накладними (Т.2 а.с.25-27), довіреністю (Т.2 а.с.28), видатковими накладними (Т.2 а.с.29-31), довіреністю №38 (Т.2 а.с.32), видатковими накладними (Т.2 а.с.33-35), довіреністю №325 (Т.2 а.с.36), видатковими накладними (Т.2 а.с.37-42), довіреністю №00302 (Т.2 а.с.43), видатковими накладними (Т.2 а.с.44), довіреністю №24 (Т.2 а.с.45), видатковими накладними (Т.2 а.с.46), довіреністю №90 (Т.2 а.с.47), видатковими накладними (Т.2 а.с.48-52), довіреністю №186 (Т.2 а.с.53), видатковими накладними (Т.2 а.с.54), довіреністю №192 (Т.2 а.с.55), видатковими накладними (Т.2 а.с.56-58), довіреністю №519 (Т.2 а.с.59), видатковими накладними (Т.2 а.с.60), довіреністю №9 (Т.2 а.с.61), видатковими накладними (Т.2 а.с.62), довіреністю №349 (Т.2 а.с.63), видатковими накладними (Т.2 а.с.64-68), довіреністю №114 (Т.2 а.с.69), видатковими накладними (Т.2 а.с.70-71), довіреністю №02093 (Т.2 а.с.72), видатковими накладними (Т.2 а.с.73-74), податковими накладними (Т.2 а.с. 75-101).
Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи не відображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту на підставі податкових накладних та інших бухгалтерських документів, отриманих від ТОВ «Альфакем України» та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс».
Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідні звітні податкові періоди повністю підтверджені належним чином оформленими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача.
Суд відхиляє посилання відповідача у акті перевірки Свалявської МДПІ №1/1700/НОМЕР_1 від 11.01.2013 року на те, що спірні правочини спрямовані на порушення публічного порядку, суперечать моральним засадам та спрямовані на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, винесений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).
Як вбачається із змісту акту перевірки Свалявської МДПІ №1/1700/НОМЕР_1 від 11.01.2013 року висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем договори нікчемним правочином, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 р. за № 2756 -VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).
Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам - визнаються недійсними в судовому порядку. Слід зазначити, що обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб). Аналогічно правочин укладений без мети настання реальних правових наслідків в силу ст. 234 Цивільного кодексу України визнається судом недійсним.
Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності моральним засадам суспільства-є помилковим, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу).
Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Таким чином, відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарських операцій позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.
Відповідачем не вказано відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даного договору та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як отримувач ТМЦ є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірних господарських операцій.
Згідно приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.
Відтак, суд констатує, що аналогічну позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі «Булвес» АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: «оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобов'язань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику».
Водночас, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною моральним засадам суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод між ФОП ОСОБА_3 та його контрагентами, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі відповідачем також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб позивача за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з боку позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення. Факт порушення, вчиненого позивачем, належними та допустимими доказами не доведено.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.
За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд,-
Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області № 0000821700/261/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області № 0000831700/262/1700/НОМЕР_1 від 01 лютого 2013 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий-суддя Луцович М.М.