Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"14" листопада 2006 р. Справа № 37/147-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Сикал Н.М., Киреєва М.М.
відповідача - Дундукова В.В., Єрощенкова Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Пересічанське ремонтно-транспортне підприємство", с. Пересічне, Дергачівського району, Харківської області (вх. № 3067 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.06 р. по справі № 37/147-06
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Пересічанське ремонтно-транспортне підприємство", с. Пересічне, Дергачівського району, Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко", м. Харків
про стягнення 12 727,15 грн., -
встановила:
У квітні 2006 року Відкрите акціонерне товариство "Пересічанське ремонтно-транспортне підприємство" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко" про стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 12579,66 грн., 147,90 грн. - 3% річних за період прострочення, які виникли внаслідок несплати відповідачем заробітної плати водію на підставі договору оренди автотранспортного засобу від 30.12.98р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.06р. по справі №37/147-06 (суддя Д.О. Доленчук) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення у справі таким, що прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу, вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте на підставі об'єктивного і всебічного дослідження обставин справи та надання їм правильного правового висновку, а тому просить відмовити скаржнику у всіх апеляційних вимогах як необґрунтованих та таких, що не мають правових підстав.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представників сторін, які підтримали свої позиції у справі, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 30 грудня 1998 року між позивачем та відповідачем у даній справі укладено договір оренди обладнання (далі - Договір) зі строком до 31.12.2000 р., який було пролонговано сторонами до 31.12.2001 р. згідно договору від 29.12.2000 р., до 31.12.2002 р. згідно договору від 29.12.2001 р. та 25.11.2003 р. згідно договору від 29.12.2002 р.
Відповідно до п. 1.1. Договору позивач передав відповідачу в тимчасове користування автомобіль КАМАЗ - 53213 гос. № 94-99 ХАС.
Згідно п. 2.1. Договору оренди обладнання орендований автомобіль обслуговував водій Маковоз Юрій Леонідович, а у відповідності з п. 2.2. Договору відповідач зобов'язався нести витрати по утриманню та використанню автомобіля, у тому числі і заробітну плату водію.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19.12.2005 р. встановлено, що водій Маковоз Юрій Леонідович знаходився в трудових стосунках з відповідачем та на протязі дії вищезазначеного договору оренди автомобіля отримував від відповідача заробітну плату, розмір якої відповідав середньому розміру заробітної плати у даному регіоні.
Враховуючи вказані обставини, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином виконав умови вищезазначеного договору, в зв'язку з чим позовні вимоги заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В спростування доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно з умовами договору оренди обладнання від 30.12.1998р. позивач ("Орендодавець") взяв на себе зобов'язання своєчасно передати відповідачу ("Орендатору") автомобіль у справному стані із водієм Маковозом Ю.Л. (пункт 2.1. Договору).
А відповідач в свою чергу зобов'язався, зокрема використовувати автомобіль у відповідності з договором; нести витрати по утриманню та використанню автомобіля, у тому числі і заробітну плату водію; у встановлені договором строки сплачувати орендну плату; повернути автомобіль після закінчення дії договору позивачу у справному стані; не здавати автомобіль в суборенду (пункт 2.2. Договору).
Пунктом 3.1. Договору сторони передбачили порядок розрахунків, який стосується орендної плати, а саме перераховувати її на розрахунковий рахунок позивача щомісячно.
Зміни сторонами до Договору відповідно до вимог чинного законодавства не вносились.
Отже, з урахуванням умов укладеного Договору, колегія суддів вважає, що сторони передбачили лише порядок та строки розрахунків за оренду транспортного засобу. При цьому, розмір та порядок сплати витрат по заробітній платі водію Маковозу Ю.Л., шляхом перерахування на рахунок позивача коштів на виплату заробітної плати водію, сторонами в Договорі не визначений.
Крім того, як свідчать матеріали справи, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19.12.2005 р. встановлено, що водій Маковоз Юрій Леонідович знаходився в трудових відносинах з ВАТ "Пересічанське РТП" та підприємство позивача було його основним місцем роботи, а тому на протязі дії вищезазначеного договору оренди автомобіля отримував від нього заробітну плату, розмір якої відповідав середньому розміру заробітної плати у даному регіоні. Також, місцевим судом було встановлено, що водій Маковоз Ю.Л. був прийнятий ТОВ "Алеко" на роботу за сумісництвом, оскільки виконував великий обсяг роботи і заробітна плата вказаним підприємством нараховувалась йому, як суміснику.
Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. При цьому, звертає увагу, що у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України підставою для звільнення від доказування є преюдиційні факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, які не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при винесенні судового рішення правомірно взяв до уваги рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19.12.2005 р., оскільки дане судове рішення переглянуто в порядку нагляду і набрало законної сили, а факти, встановлені даним рішенням відповідно до вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи і не доводяться знову.
Відповідно до спільного Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993р. №43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи у вільний від основної роботи час.
Колегія суддів також не погоджуючись з твердженнями заявника апеляційної скарги, вважає необхідним зазначити, що зі спірного договору оренди не вбачається прийняття відповідачем на себе зобов'язання нести витрати по заробітній платі за основним місцем роботи водія, який обслуговував у відповідача орендований автомобіль протягом всього свого робочого часу.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позивачем ті обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі в обґрунтування позовних вимог не доведені належним чином.
З огляду на укладений між сторонами договір оренди та з урахуванням всіх обставин справи, колегія суддів вважає, що правові підстави для стягнення з відповідача заробітної плати водію на підставі договору оренди від 30.12.1998р. у позивача відсутні.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд Харківської області правомірно встановив обставини справи, дослідив докази та прийняв рішення від 24 липня 2006 року по справі № 37/147-06 з додержанням норм матеріального та процесуального права і обґрунтовано відмовив у позові, в зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 24 липня 2006 року по справі № 37/147-06 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Пересічанське ремонтно-транспортне підприємство", с. Пересічне, Дергачівського району, Харківської області залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Судді