Справа № 742/837/13-ц Провадження № 22-ц/795/1067/2013 Головуючий у I інстанції -Гумен В. М. Доповідач - Шемець Н. В.
Категорія -цивільна
05 червня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіШемець Н.В.,
суддів:Губар В.С., Позігуна М.І.,
при секретарі:Халимон Т.Ю.,
за участю:позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7, його представника ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП,
В лютому 2013 року позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої відповідачем, в результаті ДТП, яка трапилась 13 грудня 2012 року, і винним у якій є позивач згідно постанови Прилуцького міськрайонного суду від 09 січня 2013 року.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 березня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 15907 грн. 13 коп., моральну шкоду в сумі 1000 грн.; витрати, понесені на оплату вартості проведення експертом автотоварознавчого дослідження в сумі 600 грн.; витрати, понесені на оплату судового збору в сумі 229 грн. 40 коп., а всього 17736 грн.53 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати зазначене рішення суду та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Незаконність рішення суду апелянт обгрунтовує порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що у позивача відсутнє право на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки ОСОБА_5 не є власником пошкодженого в ДТП автомобіля і невідомо, чи дійсна довіреність, яка мається в матеріалах справи, на даний час, чи скасована. Також ОСОБА_7 зазначає, що позивач не може бути представником ОСОБА_9 в суді, оскільки такими повноваженнями він останню не наділяв, вказана довіреність обмежує її права на звернення до суду та участь її в суді щодо порушення прав власника. Апелянт посилається, що суд не звернув увагу на те, що експертне автотоварознавче дослідження було проведено без його участі, автомобіль оглядався через три місяці після ДТП і невідомо, чи потрапляв автомобіль в ДТП після 13 грудня 2012 року. Крім того, апелянт зазначає, що пошкоджений в результаті ДТП автомобіль він відремонтував за власні кошти.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали цивільної справи та справи про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що 13 грудня 2012 року близько 10-00 год. в м.Прилуки по вул.Київська ОСОБА_7, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечну швидкість руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_11, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Згідно постанови Прилуцького міськрайонного суду від 09 січня 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України та застосовано щодо нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 360 грн. на користь держави (а.с.3).
Експлуатація автомобіля здійснюється ОСОБА_5 згідно довіреності від 29 жовтня 2010 року (а.с.34); в момент ДТП автомобілем керував ОСОБА_7 з дозволу позивача, яка перебувала в цьому транспортному засобі.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач є водієм, винним в ДТП, в якій був пошкоджений автомобіль позивача, та яким законно володіла позивач; з її дозволу відповідач керував транспортним засобом; і вона вправі вимагати відшкодування завданої шкоди.
Не заперечуючи обставини скоєння ДТП, апелянт незаконність судового рішення вбачає, зокрема, у тому, що ОСОБА_5 не є належним позивачем у справі, так як не є власником пошкодженого в ДТП автомобіля.
Такі доводи не відповідають матеріалам справи та правовим нормам, що регламентують спірні правовідносини.
Відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов"язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв"язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
Згідно довіреності від 29 жовтня 2010 року автомобіль марки ВАЗ 21101, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 належить на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ ОСОБА_9; останній уповноважив ОСОБА_5 на вчинення від його імені дій щодо належного йому автомобіля, і надав права, зокрема, користуватися (керувати) автомобілем, у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими особами в результаті ДТП чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобам під час керування автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки, укладати, якщо в тому буде необхідність, від його імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати по таким угодам грошові суми у розмірі згідно із калькуляціями, актами, експертними висновками тощо, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов"язані із експлуатацією автомобіля та виконанням цієї довіреності (а.с.34).
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що власник автомобіля передав транспортний засіб у правомірне володіння позивачеві, тобто, ОСОБА_5 є володільцем джерела підвищеної небезпеки відповідно до положень цивільного законодавства та має право на захист свого речового права.
Також п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз"яснено, що враховуючи, що відповідно до статей 386,395,396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_9 не уповноважував ОСОБА_5 наявною в матеріалах справи довіреністю бути його представником в суді і ця довіреність обмежує її права на звернення до суду та участь в суді щодо порушення прав власника, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом від власного імені і за захистом свого порушеного права, а не як представник ОСОБА_9
Доказів, що дія довіреності на час розгляду справи припинена, апелянтом не надано, хоча апеляційним судом роз"яснювались положення ст.10 ЦПК України; з відповіді приватного нотаріуса ОСОБА_12, яка посвідчувала довіреність, не вбачається про припинення представництва за довіреністю.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на проведення автотоварознавчого дослідження без його участі та на потрапляння автомобіля в інші ДТП, оскільки за рішенням суду відповідач і його представник погодилися з розміром матеріального збитку, визначеним висновком автотоварознавчого дослідження і не заявляли клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи; при цьому жодних доказів про інші ДТП з участю автомобіля ВАЗ 21101, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, матеріали справи не містять і апеляційному суду таких доказів не надано, тому ці доводи апелянта є його бездоказовими припущеннями; крім того, в акті огляду автомобіля експерта- автотоварознавця від 08 лютого 2013 року зазначено, що пошкодження, не пов"язані з даним ДТП, на автомобілі відсутні (а.с.8).
Незазначення в постанові Прилуцького міськрайсуду від 09 січня 2013 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності відомостей про отримані в результаті ДТП механічні пошкодження автомобіля, на що посилається апелянт в апеляційній скарзі, не є доказом відсутності таких пошкоджень, наявність яких визнається відповідачем, підтверджується матеріалами цивільної справи та справи про адміністративне правопорушення.
Щодо доводів ОСОБА_7 про те, що автомобіль відремонтований за його рахунок, апеляційний суд враховує наступне.
Так, матеріали цивільної справи містять 2 товарні чеки від 20 грудня 2012 року про відпуск ФОП ОСОБА_13 автозапчастин на суму 4850 грн.(а.с.25,28), які надані суду позивачем та відповідачем.
Сторони стверджують, що саме вона придбала цей товар.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що до нього в кінці 2012 року звернулась ОСОБА_5 з питання проведення ремонту її автомобіля. Він визначив, які запчастини необхідно їй придбати, рекомендувавши при цьому ФОП ОСОБА_13, після чого ОСОБА_5 надала йому для ремонту запчастини, які вказані у товарному чеку від 20 грудня 2012 року, і він виконав роботи, які зазначені в актах виконаних робіт від 15 лютого 2013 року та 01 березня 2013 року, за що ОСОБА_5 сплатила йому 14 200грн., це підтверджується квитанцією від 01 березня 2013 року. Зазначення в квитанції від 01 березня 2013 року про „відпуск товару" ОСОБА_14 на суму 14200грн. є помилкою в частині того, що на зазначену суму виконані роботи та проведено їх оплату замовником, а відпуском товарів він не займається.
Також свідок пояснив, що з ОСОБА_7 він не знайомий і останній до нього з приводу ремонту автомобіля не звертався і запчастини не надавав.
Апеляційний суд показання свідка розцінює як достовірні і вони узгоджуються з матеріалами справи (а.с.25-28).
Посилання відповідача на те, що саме він придбав запчастини, у належний спосіб не доведені, хоча апеляційним судом пропонувалось на підтвердження його доводів надати докази, судом оголошувалась перерва у справі.
Крім того, апелянт стверджував, що саме він домовлявся про проведення зварювальних робіт, проте не зміг повідомити суду дані ні про особу, яка проводила такі роботи, ні її місце знаходження, ні забезпечити його явку в судове засідання.
Показанням свідка ОСОБА_15, свідка відповідача, суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні.
При визначенні розміру і способу відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд враховує положення ст.1192 ЦК України та висновок № 029/13 експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля від 14 лютого 2013 року.
Згідно даного висновку вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ 21101, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, станом на 14 лютого 2013 року, в результаті його пошкодження в ДТП від 13 грудня 2012 року становить 14810 грн.68 коп.; вартість відновлювального ремонту автомобіля станом на 14 лютого 2013 року становить 15907 грн.13 коп.; вартість виконаних робіт з ремонту автомобіля складає 8451 грн. 32 коп., та вартість робіт, необхідних для повного ремонту автомобіля складає 6359 грн.36 коп. (а.с.6-15).
Оскільки потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна і ця сума визначена експертом- автотоварознавцем у розмірі 14810 грн.68 коп., і ця ж сума визначена виходячи із вартості виконаних робіт по ремонту автомобіля та вартості робіт, необхідних для повного ремонту, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зменшення суми стягнутої матеріальної шкоди - з 15907 грн. 13 коп. на 14 810 грн.68 коп..
При цьому апеляційним судом встановлено, що за висновком експерта- автотоварознавця пошкоджені деталі автомобіля є складнопошкодженими і відновленню не підлягають(брухт) (а.с.8); за показаннями свідка ОСОБА_10 пошкоджені деталі непридатні для використання і, оскільки їх не забрала позивач, вони ним здані в металобрухт - приблизно 25 кг вартістю 1грн. 30 коп. за 1кг, тому апеляційний суд вважає за необхідне зменшити суму відшкодування на суму вартості металобрухту - 32грн.50 коп.
Проти зазначених обставин не заперечували сторони.
Моральна шкода позивачем обгрунтована з посиланням на порушення її права володіння автомобілем, неможливістю його тривалого використання, душевними стражданнями у зв"язку зі значними пошкодженнями автомобіля та небажанням відповідача проводити ремонтні роботи; вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими; при визначенні суми відшкодування суд першої інстанції, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, вірно вважав належною сатисфакцією моральних страждань позивача суму 1000грн.
З врахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутої суми матеріальної шкоди і, відповідно, в частині суми загальної суми відшкодування, змінивши вказані суми з 15097 грн.13 коп. на 14778 грн.18 коп. (14810грн.68 коп.-32грн.50 коп.) та загальної суми стягнення з 17736 грн.53 коп. на 16607 грн.58 коп..
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п.3,4, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 березня 2013 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 суми матеріальної шкоди - з 15907 грн. 13 коп. на 14778 грн. 18 коп. та в частині загального розміру стягнення - з 17736 грн.53 коп. на 16607 грн.58 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: