"05" червня 2013 р. м. Київ К/800/21941/13
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Муравйова О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пісчанська»
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 року
у справі № 2а-3473/08
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пісчанська» (далі - позивач, ТОВ «Агрофірма «Пісчанська»)
до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач, Красноградська МДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2008 року у справі № 2а-3473/08 адміністративний позов задоволено в повному обсязі: визнано недійсними податкові рішення-повідомлення № 0000061600/0 від 18.12.2007 року, № 0000061600/1 від 25.01.2008 року, № 0000041600/0 від 17.12.2007 року, № 0000041600/1 від 25.01.2008 року, № 0000011600/0 від 21.01.2008 року.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 року постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2008 року скасована, прийнято нове рішення про відмову в позові.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою та поясненнями до неї, в яких просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 11.21, 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2012 року касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» залишена без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 року без змін.
Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2012 року позивач звернувся з заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.07.2012 року.
Постановою Верховного Суду України від 02.04.2013 року заява ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» задоволена, ухвала Вищого адміністративного суду України від 23.07.2012 року скасована, справа направлена на новий касаційний розгляд.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що підставою прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень були акти, складені працівниками Красноградської МДПІ за результатами перевірок достовірності заявленої суми до бюджетного відшкодування податку на додану вартість ТОВ «Агрофірма «Пісчанська», а саме: акт № 1298/16-30767795 від 13.12.2007 року, акт № 1319/16-30767795 від 17.12.2007 року, акт № 28/16-3076795 від 18.01.2008 року, в яких зроблені висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, позивачем здійснювалась поставка молока і м'яса в живій вазі на переробні підприємства за нульовою ставкою податку на додану вартість, з відображенням зазначених операцій у загальні декларації, а також придбання товарно-матеріальних цінностей для виробництва зазначених товарів, внаслідок чого сплачені суми податку на додану вартість за липень, жовтень, листопад 2007 року включались до складу податкового кредиту загальної декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача про те, що позивач повинен був відобразити і податкові зобов'язання і податковий кредит по операціях щодо реалізації переробним підприємствам молока та м'яса в живій вазі в спеціальній податковій декларації № 1, а не в загальній декларації з податку на додану вартість є помилковим та таким, що ґрунтується на довільному застосуванні норм діючого законодавства України.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що діяльність позивача відповідає критеріям, встановленим пунктами 11.21, 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», дійшов висновку про обґрунтованість висновків відповідача про не дотримання позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пункту 11.21, 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166, Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільгосптоваровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам м'яса в живій вазі, затвердженого постановою КМУ від 12.05.1999 року № 805.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є платником податку на додану вартість, перебуває на податковому обліку у відповідача, згідно з установчими документами є виробником сільськогосподарської продукції. У періоді, що перевірявся, позивачем здійснювалась поставка молока і м'яса в живій вазі на переробні підприємства за нульовою ставкою податку на додану вартість, з відображенням зазначених операцій у загальні декларації, а також придбання товаро-матеріальних цінностей для виробництва зазначених товарів, внаслідок чого сплачені суми податку на додану вартість включались до складу податкового кредиту загальної декларації,за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.
Порядок обчислення, сплати та застосування пільг з податку на додану вартість врегульований Законом України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання.
Згідно з п. 11.21 ст. 11 цього Закону, якою було встановлено, що сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватись до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовуються виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, у разі появи у сільськогосподарських товаровиробників за наслідками реалізації власної сільськогосподарської продукції суми податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, дозволено залишити у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямувати виключно для підтримки власного сільськогосподарського виробництва.
У відповідності до п. 12 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 року № 805 сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за поставлені ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. При цьому сума акумульованого на окремому рахунку податку на додану вартість за поставлені молоко та молочну продукцію спрямовується на придбання приладів і реактивів, необхідних для визначення показників якості молока і молочної продукції, фільтрувальних матеріалів, холодильного обладнання та доїльних установок у разі неналежного забезпечення ними сільськогосподарських підприємств.
На підставі даних бухгалтерського обліку сільськогосподарські товаровиробники щомісяця складають окрему податкову декларацію з податку на додану вартість поставлених ними, зокрема, м'ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах. Контроль за використанням коштів податку на додану вартість здійснюють, зокрема, відповідні органи державної податкової служби.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивач здійснював операції, що підпадали під оподаткування за нульовою ставкою у відповідності до пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно включало їх до загальної декларації.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пісчанська» - задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 року у справі № 2а-3473/08 - скасувати.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2008 року у справі № 2а-3473/08 - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
О.В. Муравйов