Справа №11-775/1418/13 Головуючий 1 інстанції: Переверзева Л.І.
Категорія ч.2 ст. 187 КК України Доповідач: Єстеніна В.В.
3 червня 2013 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого: Єстєніної В.В.
суддів: Кленцаря В.Б., Стратейчук Л.З.
при секретарі Степановій М.Я.
з участю:
прокурора Джегеріс Д.В.
захисника ОСОБА_1
засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18 грудня 2012 року, яким:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, росіянина, громадянина України, не одруженого, не працюючого, який має неповну середню освіту, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 14 травня 2012 року Ворошиловським районним судом м. Донецька за ст. 185 ч. 2 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі,
засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до 7 років позбавлення волі; відповідно до ст. 70 ч.4 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі,
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Грузко-Зорянка м. Макіївки Донецької області, росіянина, громадянина України, не одруженого, не працюючого, з неповною середньою освітою, раніше не судимого, проживає за адресою: АДРЕСА_2,
засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, належного йому на праві власності,
Вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні наступного злочину.
07 квітня 2012 року приблизно о 03-00 год. ОСОБА_2 та ОСОБА_3, знаходячись на зупинці громадського транспорту «проспект Гурова», розташованій на перехресті пр. Гурова та вул. Челюскінців у м. Донецьку, вступили між собою у попередню змову, направлену на заволодіння чужим майном шляхом нападу на потерпілого ОСОБА_4, який знаходився на зупинці.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, напали на раніше не знайомого ОСОБА_4, при цьому ОСОБА_2 з кишені потерпілого дістав мобільний телефон «Нокіа 2700» вартістю 1100 грн., в якому знаходилася сім-картка мобільного оператора «МТС» вартістю 20 грн., на рахунку якої знаходились гроші у сумі 8 грн., після чого передав телефон ОСОБА_3, а потім стали наносити тому численні удари кулаками рук в область голови та по тулубу, заподіявши рану спинки носа, садно обличчя, тобто - легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, після чого ОСОБА_3, заволодівши грошима у сумі 18 грн., що знаходились у правій кишені штанів ОСОБА_4, а ОСОБА_2 - грошима у сумі 50 грн., що знаходились у лівій внутрішній кишені куртки потерпілого, з місця злочину втекли, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1196 грн.
В апеляціях:
- засуджений ОСОБА_3 просив вирок суду змінити та призначити покарання за ст. 186 КК України, посилаючись на те, що перекваліфікація злочину зі ст. 186 КК України на ст. 187 КК України є незаконною; досудове слідство проводилось з порушенням КПК України; первісні показання було взято без участі його захисника, що порушило його права на захист;
- засуджений ОСОБА_2 просив вирок скасувати та постановити новий, яким призначити покарання за ст. 186 ч. 2 КК України у мінімальних межах, посилаючись на те, що він не знав про намір ОСОБА_3 заволодіти чужим майном; стверджує, що кваліфікація злочину за ознаками ч. 2 ст. 187 КК України не відповідає фактичним обставинам справи; зазначає, що визнав вину під фізичним та психологічним тиском працівників міліції; усвідомив свою провину та щиро розкаявся у скоєному.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_6, які підтримали принесені ними апеляції та просили задовольнити останні, перекваліфікувавши скоєний злочин на ч. 2 ст. 186 КК України та призначивши мінімальне покарання за цим законом; прокурора, який з апеляціями засуджених не погодився та просив вирок суду залишити без зміни; перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що принесені засудженими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляції задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Висновки суду про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4 з метою заволодіння майном останнього за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
Так, потерпілий ОСОБА_4 послідовно та докладно як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні наполягав на тому, що розбійний напад на нього вчинили обидва засуджених, вони вдвох наносили йому удари в голову та по тулубу, при цьому, більш активним був ОСОБА_3, менш активним - ОСОБА_2, останній також утримував його за шию. Заволодівши його грошима в сумі 68 грн. та мобільним телефоном, засуджені з місця злочину втекли.
Згідно висновку судово-медичної експертизи виявлені у потерпілого ОСОБА_4 рана спинки носа та садно обличчя утворилися від дії тупих предметів, вірогідно - біля 03-00 год. 7 квітня 2012 року і є легкими тілесними ушкодженнями, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, як такі, що потребують для свого за живлення строк понад 6, але не більше 21 дня. ( а.с. 90 - 91 )
В судовому засіданні апеляційної інстанції під час проведеного судового слідства судово-медичний експерт Клецов С.Г. підтвердив висновки проведеної по справі експертизи, наголосивши на тому, що для за живлення заподіяної потерпілому рани спинки носа та для утворення рубця на рані потрібен час не менш ніж 7 - 8 днів, а тому заподіяні потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження, згідно Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Ставлення засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до інкриміновано їм злочину протягом досудового розслідування та в судовому засіданні було неоднозначним та непослідовним.
На досудовому розслідуванні засуджені, викриваючи кожен як свою участь, так і участь співучасника злочину, визнавали той факт, що за обопільною згодою скоїли напад на потерпілого ОСОБА_4 з метою заволодіння його майном та грошима, що обидва наносили потерпілому удари руками в голову та по тулубу, обидва обшукували кишені одягу потерпілого та витягли звідти гроші, а ОСОБА_2 - ще і мобільний телефон, заволодівши якими обидва з місця злочину втекли.
В судовому засіданні засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 змінили свої показання, наголошуючи обидва на тому, що злочин був скоєно одноособово ОСОБА_3
Разом з тим, засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні визнавав той факт, що в той час, коли ОСОБА_3 обшукував кишені потерпілого, він « глядів по сторонах», а потім, отримавши від того мобільний телефон потерпілого, продав його і отримані гроші вони поділили на двох.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції фактичні обставини скоєного злочину та роль кожного із засуджених в ньому встановлені повно та всебічно, а його висновки про доведеність винуватості засуджених та юридичну оцінку скоєного ними злочину є вмотивованими і відповідають його фактичним обставинам.
При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи апеляції засудженого ОСОБА_3 про те, що його показання на досудовому слідстві не можуть бути доказами по справі, оскільки були дані за відсутності захисника, не можна визнати обґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, від послуг захисника на досудовому слідстві він відмовився, власноручно вказавши про це у протоколах роз'яснення прав підозрюваного, обвинуваченого та при ознайомленні з матеріалами справи. Не заявляв засуджений ОСОБА_3 про порушення його права на захист під час досудового слідства і в судовому засіданні. ( а.с. 55, 69, 174, 210 )
Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що засудженому ОСОБА_2, який скоїв злочин у неповнолітньому віці, право на захист забезпечено відповідно до вимог ст.. 45 КПК України, а тому його допит в якості підозрюваного, обвинуваченого та очні ставки між ним та ОСОБА_3, ним та потерпілим ОСОБА_4, під час яких він дав показання про скоєння інкримінованого злочину удвох ним та ОСОБА_3 і за обставин, встановлених вироком суду, відбувалися з участю його захисника.
При цьому, зауважень, доповнень чи не погоджень з протоколами наведених слідчих дій ОСОБА_2, ОСОБА_3 та захисник не заявляли. ( а.с. 51 - 53, 59 - 61, 77 - 78, 83 - 84, 121 - 122 )
Доводи засудженого ОСОБА_2 про застосування до нього під час досудового слідства недозволених методів, внаслідок чого він дав неправдиві показання слідчому про обставини скоєного злочину, були перевірені прокурором і згідно постанови заступника прокурора Ворошиловського району м. Донецька від 8 листопада 2012 року в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину та юридичну оцінку останнього обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам скоєного злочину.
Покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом призначено з дотриманням вимог ст.65 КК України, п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року та п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 року: вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого винними злочину, який відповідно до ст.. 12 КК України є тяжким; скоєння засудженим ОСОБА_2 злочину у неповнолітньому віці, визнавши цю обставину такою, що пом'якшує його покарання; дані про особу засуджених - обидва характеризуються посередньо, раніше не судимі, а тому, на переконання, колегії суддів, обґрунтовано призначив обом засудженим покарання в мінімальних межах санкції закону, відповідно до якого обох визнано винними, а засудженому ОСОБА_2 остаточно призначив покарання за вимогами ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки він 14 травня 2012 року Ворошиловським районним судом м. Донецька був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, а новий злочин ним скоєний 7 квітня 2012 року, тобто - до постановлення вироку Ворошиловським районним судом м. Донецька.
Підстав для зміни чи скасування вироку суду колегія суддів не вбачає.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст.. 365 - 366 КПК України, колегія суддів
Апеляції засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення; вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18 грудня 2012 року стосовно них - без зміни.
Судді: