Головуючий у 1 інстанції Рибкін О.А. Доповідач Біляєва О.М.
Категорія 51
29 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Біляєвої О.М.,
суддів Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,
при секретарі Саєнко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, за апеляційними скаргами сторін на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17 квітня 2013 року,
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17 квітня 2013 року позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, 18000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 та товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" подали апеляційні скарги.
Позивач в апеляційній скарзі просить рішення в частині визначення розміру відшкодування скасувати та задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що визначений судом розмір компенсації не відповідає ступеню, характеру та тривалості моральних страждань, вимогам розумності та справедливості.
Відповідач в поданій ним апеляційній скарзі просить скасувати рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що підприємство відносно позивача протиправних дій, які б знаходились у причинному зв'язку з виникненням професійного захворювання, не вчиняв. Крім того, суд не зважив на те, що позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження завдання моральної шкоди і така не встановлена висновком МСЕК; положення статті 237-1 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності (ас. 92), підтримав апеляційну скаргу позивача з наведених у ній мотивів та просив відхилити скаргу підприємства.
Інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились у судове засідання, про час і місце якого повідомлені в установленому порядку.
Апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення без змін з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач працював у відповідача в шкідливих умовах на підземних роботах, отримав професійне захворювання, внаслідок якого втратив професійну працездатність на 50%, ступінь якої вперше встановлений МСЕК 19 листопада 2009 року. При наступному переогляді 20 грудня 2011 року ступінь втрати працездатності визначено 60%. Ушкодження здоров'я спричиняє потерпілому моральні страждання.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Судом установлено і це підтверджується письмовими доказами, що ОСОБА_1 працював у відповідача машиністом гірниче виїмкових машин з 10 січня 2000 року по 20 травня 2002 року, з 22 травня 2002 року по 21 липня 2003 року, з 04 серпня 2003 року по 22 червня 2004 року, з 08 травня 2007 року по 16 липня 2008 року. Висновком МСЕК від 19 листопада 2009 року позивачеві вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності 50% у зв'язку з професійним захворюванням - хронічний попереко-крижовий радикуліт, отриманий у професії машиніст гірниче виїмкових машин та визнано інвалідом третьої групи з наступним переоглядом (ас. 9-15, 39-40).
З акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 30 вересня 2009 року, який складено за участю ТОВ «Краснолиманське», видно, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів виробництва та важкої фізичної праці. Причиною професійного захворювання є важка фізична праця у вимушеній робочій позі 95 % робочого часу (ас. 27-29).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не створив позивачеві безпечних і нешкідливих умов праці відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці, унаслідок чого він отримав професійне захворювання, що потягло за собою стійку втрату професійної працездатності та у зв'язку з цим моральні страждання.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначив в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого. Суд врахував принцип розумності та справедливості.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Зважаючи на це будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Отже, доводи скарги позивача щодо невідповідності визначеного судом розміру компенсації характеру та глибині моральних страждань апеляційний суд відхиляє.
Є безпідставними доводи скарги відповідача про ненадання позивачем доказів на підтвердження позовних вимог та відсутність висновку МСЕК про встановлення факту моральної шкоди, оскільки сам факт ушкодження здоров'я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.
Матеріалами справи (трудовою книжкою позивача) спростовуються доводи скарги підприємства про те, що ОСОБА_3 працював у відповідача лише один рік два місяці. Помилкове зазначення у рішенні про роботу позивача на даному підприємстві з 08 травня 2007 року по 16 липня 2008 року на правильність висновку суду про обґрунтованість позову не впливає.
Відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Однак, п.27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-1У «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей на 2006 рік було зупинено.
В наступному із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин (листопад 2009 року), в зв'язку зі зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України.
З урахуванням наведеного апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги сторін та залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» відхилити.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді