Справа № 2601/13331/12
Провадження № 2/752/274/13
20.05.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емфі», треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку , -
встановив:
В червні 2012 року ОСОБА_1 звернулась в Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМФІ», треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми розрахунку, що належить виплаті при звільненні в тому числі компенсації за не використану відпустку та середнього заробітку за затримку при звільненні, при цьому зазначаючи наступне.
З 05 червня 2006 року по 31 грудня 2011 року та з 03січня 2012 року по 25 січня 2012 року позивач перебувала в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМФІ» на посаді головного бухгалтера. Трудові відносини були розірвані, проте відповідач не провів розрахунку по заробітній платі та не надав письмового повідомлення про нараховані позивачеві суми. Також позивач зазначає, що за весь час роботи у відповідача нею не було використано 99 днів щорічних відпусток. В ході судового розгляду справи позивач зменшила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки її виплати по день фактичного розрахунку, компенсацію за невикористані щорічні відпустки.
В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх в повному обсязі при цьому посилалися на обставини викладені в позовній заяві та докази додані до неї.
Представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову посилався на його необґрунтованість та не доведеність.
Третя особа ОСОБА_2 - не заперечував у задоволенні позову
Вислухавши пояснення сторін, що з'явились в судове засідання, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про необхідність задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, виходячи з наступного.
Судом встановлено що з 05 червня 2006 року по 31 грудня 2011 року та з 03січня 2012 року по 25 січня 2012 року позивач перебувала в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМФІ» на посаді головного бухгалтера що підтверджується трудовою книжкою позивача яка долучена до матеріалів справи, а також не заперечується сторонами.
Судом досліджено штатний розпис затверджений наказом №221-А від 21 жовтня 2010 року, штатний розпис затверджений наказом №250-А від 28 березня 2011 року, штатний розпис затверджений наказом №264-А від 05 липня 2011 року, штатний розпис затверджений наказом №277-А від 29 грудня 2011 року на які зокрема посилався позивач у своїй позовній заяві, та які визнаються і не оспорюються сторонами.
Відповідно до ст. 61 Цивільного процесуального кодексу обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог посилаючись на їх недоведеність, оскільки позивач не надала документів які б підтвердили не виплату належних їй сум, в той же час не надав жодного доказу який би спростовував твердження позивача про не виплату її відповідних коштів.
Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача, оскільки у трудових спорах про не виплату заробітної плати саме роботодавець повинен довести, що він провів відповідні розрахунки, оскільки обов'язок проведення такого розрахунку роботодавцем з працівником закріплений Кодексом законів про працю України. Виходячи із змісту принципу презумпції вини боржника, що закріплений у ч.1 ст.614 ЦК України, саме боржник має доводити відсутність своєї вини за невиконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство , установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку ст.117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України N 13 від 24.12.99, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як встановлено судом, невиплата належних при звільнені сум позивачу сталась з вини ОСОБА_2, який на той час виконував функції директора ТОВ «ЕМФІ», та який зокрема пояснив в судовому засіданні, що ним не було виплачено кошти позивачу при звільнені внаслідок того що у підприємства була заборгованість по податкових платежах, а тому він прийняв рішення в першу чергу погасити заборгованість перед бюджетом, а не по заробітній платі.
Представник відповідача в судовому засіданні не представив доводів на спростування розміру середнього заробітку позивача, яка самостійно здійснила такий розрахунок на ґрунті представлених доказів про свій заробіток.
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Право позивачки на щорічну основну відпустку передбачено ч.1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» та ст. 74 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»з послідуючими змінами обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати.
Виходячи з обставин наведених вище, оцінюючи докази зібрані під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, а тому вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснити за правилами ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емфі», треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емфі» (ідентифікаційний код юридичної особи - 34294037, що зареєстроване за адресою - 03083, м. Київ, вул. Червоноправпорна, б.34) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Гайворон, Кіровоградської області, Україна, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 21577, 58 гривень (двадцять одну тисячу п'ятсот сімдесят сім гривень 58 коп.) заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки та 14805,55 гривень (чотирнадцять тисяч вісімсот п'ять гривень 55 коп.) компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.
Суддя М.Фролов