справа № 2-а-391/2011
Іменем України
21 травня 2013 року Балаклавський районний суд міста Севастополя
під головуванням судді Гапонова Д.Ю.,
при секретарі Шрам В.О.,
за участю представника Громадської організації «Товариство інвалідів війни, Збройних Сил, праці й загальних захворювань» ОСОБА_1, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» Леушина С.В.,
розглянувши у відкритому судовому заяву Громадської організації «Товариство інвалідів війни, Збройних Сил, праці й загальних захворювань» про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами,
В провадженні Балаклавського районного суду міста Севастополя перебуває справа за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» до Інкерманської міської Ради м. Севастополя про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою суду від 30 травня 2012 року позов задоволено, ухвалено скасувати рішення Інкерманської міської Ради м. Севастополя № 17/305 від 26 жовтня 2007 року про відмову у продовженні строку дії рішення № 23/475 від 22 листопада 2005 року про видачу дозволу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» на розробку проекту відводу земельної ділянки площею 0,8га, що розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Ангарська, 2-А, для будування та обслуговування «Морського центру науково-технічної творчості молоді»; зобов'язано Інкерманську міську Раду м. Севастополя внести зміни в рішення № 23/475 від 22 листопада 2005 року зазначивши площу вказаної в ньому земельної ділянки 0,2770га.; зобов'язано Інкерманську міську Раду м. Севастополя розглянути на пленарному засіданні питання про продовження строку дії зміненого рішення № 23/475 від 22 листопада 2005 року про видачу дозволу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» на розробку проекту відводу земельної ділянки площею 0,2770га., що розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Ангарська, 2-А, для будування та обслуговування «Морського центру науково-технічної творчості молоді» - на один рік.
В апеляційному порядку постанова не оскаржувалась, а тому набрала законної сили.
Заявник звернувся до суду із заявою про перегляд постанови Балаклавського районного суду міста Севастополя від 30 травня 2012 року, мотивуючи тим, що Громадська організація «Товариство інвалідів війни, Збройних Сил, праці й загальних захворювань» є користувачем спірної земельної ділянки, проте, судом ухвалено рішення без врахування зазначеної обставини, без притягнення Громадської організації до участі в справі, чим порушено права організації.
В судовому засіданні представник Громадської організації «Товариство інвалідів війни, Збройних Сил, праці й загальних захворювань» наполягав на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у заяві, а представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» заперечував проти задоволення заявлених вимог, мотивуючи їх безпідставністю.
Інкерманська міська Рада м. Севастополя, сповіщена належним чином, представника до суду не направила, проте, відповідно до вимог ч.2 ст.252 КАС України неприбуття представника Ради не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в частині, що стосується, приходить до наступного.
Відповідно до ст.246 КАС України особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
Відповідно до ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Компетенція адміністративних судів, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.
Як нормативний так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямування на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.
Ненормативні (індивідуальні) акти - породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.
Така правова позиція наведена й Конституційним Судом України у рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97 р. N 2-зп, справа N 3/35-313), який зазначає, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Із змісту зазначених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із ч. 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.
У судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка площею 0,1500га, яка розташована за адресою: м. Севастополь, Балаклавський район, м. Інкерман, вул. Ангарська, буд.2-А на підставі Державного акту на право постійного користування перебуває в користуванні Громадської організації «Товариство інвалідів війни, Збройних Сил, праці й загальних захворювань».
Тобто, існує спір про право, що в свою чергу, виключає вирішення спору в порядку адміністративного судочинства. Даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна справа), відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України.
Відповідно до положень ЦК України, право володіння та користування майном відноситься до цивільних прав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що поданий до вирішення адміністративного суду спір не є публічно-правовим спором, та за правилами Кодексу адміністративного судочинства України розглядатися не може, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
З огляду наведеного, постанова Балаклавського районного суду міста Севастополя від 30 травня 2012 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» до Інкерманської міської Ради м. Севастополя про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії підлягає скасуванню, а провадження в справі, відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України - закриттю.
На підстави викладеного, керуючись ст.ст.121, 157, 165, 246, 253 КАС України, суд,
Постанову Балаклавського районного суду міста Севастополя від 30 травня 2012 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» до Інкерманської міської Ради м. Севастополя про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Провадження в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сифактор» до Інкерманської міської Ради м. Севастополя про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Севастопольського адміністративного апеляційного суду через Балаклавський районний суд міста Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.
Головуючий у справі Д.Ю.Гапонов