19 квітня 2013 р.Справа № 2-а-106/11/1520
Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Парій Іван Олександрович
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Зуєвої Л.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційними скаргами управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Одеської області, управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області на постанову Миколаївського районного суду Одеської області від 26 травня 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Одеської області, управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області, про визнання про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Одеської області, управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області про визнання бездіяльність Управління Пенсійного фонду України протиправною та визнання дій Управління праці та соціального захисту населення незаконними, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та зобов'язання виплатити компенсації у розмірі, передбаченому чинним законодавством.
В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначив, що він є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з аварією на Чорнобильської АЕС та віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС , що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, вкладка НОМЕР_2, пенсійним посвідченням інваліда 2-ої групи наслідків аварії на ЧАЕС серія НОМЕР_3 від 05.09.2001р.
Постановою Миколаївського районного суду Одеської області від 26 травня 2011 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у Миколаївському районі Одеської області щодо відмови позивачу в перерахуванні пенсії; зобов'язано Управління пенсійного фонду України у Миколаївському районі Одеської області провести перерахунок пенсії позивачу, відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розрахунку мінімальних пенсій за віком, визначеної ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проводити відповідні виплати, починаючи з 14 березня 2010 року, з урахування проведених виплат; визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області з нарахування позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня та компенсації на оздоровлення за 2010 рік, незаконними; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області перерахувати позивачу розмір щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня та перерахувати розмір компенсацій на оздоровлення за період з 14 березня 2010 року відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та виплатити йому борг заборгованість з компенсації на оздоровлення за період 2010 року у розмірі 3360 гривень; заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2010 року у розмірі 4968 гривень; в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Одеської області та управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області звернулась з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просять скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, представників сторін, дослідивши доводи апелянта в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з аварією на Чорнобильської АЕС та віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС , що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, вкладка НОМЕР_2 ,пенсійним посвідченням інваліда 2-ої групи наслідків аварії на ЧАЕС серія НОМЕР_3 від 05.09.2001р.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на нарахування та виплату основної пенсії як інваліду першої групи та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, визначених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон).
Відповідно до ст.49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч.1 ст.50 Закону, особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст.54 Закону встановлено, що розмір пенсії для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в усіх випадках не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 28.12.2007р. №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ст.50 Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1 - інвалідам II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом викладено в новій редакції і статтю 54 Закону, відповідно до якої у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням КСУ №10 рп/2008 від 22.05.2008р. положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що стосуються виплат, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.
Із врахуванням викладеного позивач, як постраждалий внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та інвалід ІІ групи, з 22.05.2008р. має право на отримання державної пенсії в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченому ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції до 28.12.2007р.), та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, передбаченому ч.1 ст.50 Закону у названій редакції.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до ст.17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
На підставі ч.3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мають обраховуватися державна та додаткова пенсія позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де вказано, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру державної та додаткової пенсії позивачу підлягають застосуванню ч.3 ст.46 Конституції України, ст.ст. 49, 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" і ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008р. та №654 від 16.07.2008р., які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
На підставі викладеного позивач має право на перерахунок державної пенсії та додаткової пенсії, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлених законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Згідно з ч.3 ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом доплат не може бути причиною невиконання покладених на УПФУ зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, з огляду на те, що позивач має право на отримання грошової допомоги за 2010 рік розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням виплаченої частини.
Апеляційний суд погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 04.07.2002 року, яка набрала чинності 31.07.2002р.) було встановлено розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Оскільки, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року, ніякі зміни до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не вносилися, дія зазначеної статті на 2009 рік не призупинялась, тому слід вважати статтю 12 цього Закону, викладену в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року чинною, тобто в редакції, яка діяла до внесення змін до цього Закону.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» розміри соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Таким чином, оскільки Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має пріоритетність перед постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», крім того, статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними, таким чином, відповідач мав керуватися нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме статтею 12 Закону, щодо виплати учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог поизвача і, відповідно, необхідність їх задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на охорону їхнього життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них закріплені в Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу повинна виплачуватись щорічно одноразова грошова допомога на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат і ця допомога виплачується за місцем проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати вказаної грошової допомоги.
Відповідно до п.30 ст.71 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги на 2007 рік було зупинено.
Проте Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зупинення дії ст.48 вищевказаного Закону на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомоги передбачене ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до п.п. 11 п.28 розділу II ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги на 2008 рік було також зупинено.
Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10рп/08 визнані такими, не відповідають Конституції України, вищевказані положення Закону України «Про Державний бюджет раїни на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо припинення ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стосовно виплати щорічної допомоги в розмірах, передбачених цією статтею.
Відповідачем незважаючи на викладені обставини в 2010 році проводилася виплата щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених Постановою КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постановою КМУ від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме - 75 гривень.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи громадянина закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім цього відповідно до ст.71 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Дію ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати вищезазначеної щорічної допомоги на 2010 рік не було зупинено положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Таким чином, не застосовуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» при розрахунку суми допомоги на оздоровлення, виплачених позивачу, відповідач фактично звузив гарантовані права та пільги для осіб, постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, що суперечить нормам Закону України «Про статус і соціальний захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Конституції України.
Відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на суб'єкта владних повноважень зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
08 серпня 2011 року УПФУ в Миколаївському районі Одеської області надало до суду клопотання про закриття провадження в справі у зв'язку зі смертю позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно по суті ухвалив судове рушення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, але після ухвалення постанови та до розгляду апеляційної скарги по суті виникли підстави, за яких провадження по справі має бути закрито. У зв'язку з цим, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 157, ч. 2 ст. 203 КАС України, оскаржена постанова має бути визнання нечинною, а провадження по справі закрито.
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 157, ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 5 ч. 1 ст. 198, ч. 2 ст. 203, ст. ст. 206, 211, п. 5 ст. 254 КАС України, -
Апеляційні скарги управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Одеської області, управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського районного суду Одеської області від 26 травня 2011 року визнати нечиною, та закрити провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Одеської області, управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області, про визнання про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили
Головуючий: суддя Єщенко О.В.
суддя Димерлій О.О.
суддя Зуєва Л.Є.