24 квітня 2013 р. Справа № 902/495/13
Провадження № 14/902/32/13
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Німенко О.І.,
представників сторін:
позивача: Сташко А.І.,
відповідача: Іваніцького Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Бокуд-1"
до: відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Міські електричні мережі"
про припинення незаконних дій,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бокуд-1" (позивач, ТОВ «Бокуд-1») звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Міські електричні мережі" (відповідач) про припинення незаконних дій шляхом заборони ВАТ "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Міські електричні мережі" вимагати від ТОВ «Бокуд-1» оплатити за електроенергію для будинку №28 по вул. Ватутіна в сумі 613,54 грн. на основі рахунку №211100/131967/1 від 25.02.2011 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на безпідставність дій відповідача щодо виставлення рахунку на оплату за спожиту електроенергію у кількості 2324 кВт/год на суму 613,54 грн., оскільки це не відповідає умовам, укладеного між сторонами договору на постачання електроенергії.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 04.04.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/495/13 з призначенням її до розгляду.
У судовому засіданні 18 квітня 2013 року судом відхилено клопотання представника позивача про залишення позову без розгляду у зв'язку із відсутністю підстав, визначених ст.81 ГПК України.
В ході розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити з підстав, заявлених у позові та в заяві з нормативним обґрунтуванням позовних вимог.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що зазначені у поданому до суду відзиві.
В даному судовому засіданні оголошувалася перерва до 24.04.2013 року, після завершення якої процесуальні позиції сторін відносно предмету спору залишилися незмінними.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши і дослідивши матеріали справи, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку щодо відмови в позові в повному обсязі, виходячи із наступного.
Так, статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Норми статті 16 Цивільного кодексу України (ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (ГК України) розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.
Статтею 20 ГК України встановлено права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Аналогія вказаної норми відтворена у статті 16 Цивільного кодексу України.
Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ст. 41 ГПК України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Як встановлено судом, позовними вимогами позивача є прохання припинити незаконні дії ВАТ «АК «Вінницяобленерго» в особі структурної одиниці «Міські електричні мережі» по відношенню до ТОВ «Бокуд-1» шляхом заборони ВАТ «АК «Вінницяобленерго» в особі структурної одиниці «Міські електричні мережі» вимагати від ТОВ «Бокуд-1» оплатити за електроенергію для будинку №28 по вул. Ватутіна в сумі 613,54 грн. на основі рахунку №211100/131967/1 від 25.02.2011 року
Надаючи оцінку змісту позовних вимог, суд дійшов висновку, що ТОВ «Бокуд-1» фактично просить заборонити відповідачу вимагати від нього оплати за електроенергію на підставі відповідного рахунку, виставленого відповідно до договору постачання електроенергії, що у свою чергу, як з'ясовано під час судового розгляду справи по суті, позивачем ототожнюється із таким способом захисту як припинення дії, що порушує права (п.3 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Натомість, спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право (п.3 ч.2 ст. 16 ЦК України) пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст. 391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст. ст. 424, 432 ЦК).
З наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем в підтвердження предмету позову, суду не зрозуміло яке право позивача порушено і чи порушено воно взагалі. При цьому також, в силу обраного позивачем способу захисту, позивачем не вказано та не доведено, що дії відповідача щодо виставлення рахунку за електроенергію порушують права позивача, оскільки умовами договору про постачання електричної енергії №819 (№ «ВІ-210000») від 05.05.2009 року (п.2.3.3) передбачено обов'язок споживача - ТОВ «Бокуд-1» оплачувати отримані рахунки. Тобто, судом встановлено, відсутність будь-якого порушеного права позивача, разом із тим, останнім помилково підмінене поняття порушеного права та обов'язку, що витікає із зобов'язання.
Наведені вище обставини в сукупності свідчать ні про що інше, як про намагання позивача ухилитися від виконання зобов'язань, що випливають із договору №819 (№ «ВІ-210000») від 05.05.2009 року, шляхом штучного створення спору і звернення за його вирішенням до суду, при цьому за відсутності реального порушення свого права.
Таким чином, оскільки позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів порушення відповідачем будь-яких чином прав та охоронюваних законом його інтересів, обраний ним спосіб захисту права не відповідає способам захисту права, встановленим статтею 16 ЦК України та статтею ГК України, та не призводить до поновлення порушених прав.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права, яке він вважає порушеним, не призведе до відновлення вказаного права у разі задоволення позову, оскільки воно не порушено.
Наведене вище є підставою для відмови в задоволенні позову.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Суд за внутрішнім переконанням повно, всебічно та об'єктивно оцінивши належність та допустимість кожного у справі доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 26 квітня 2013 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Ватутіна, 46, м. Вінниця, 21000)
3 - відповідачу (вул. Пирогова, 174, м. Вінниця, 21008)