29 листопада 2006 р.
№ 5/5-05/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Кліванська О.П.
від відповідача: Бондаренко А.О., Чорноштан О.Г.
розглянувши касаційну скаргу Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль"
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.09.2006р.
у справі № 5/5-05/14 Господарського суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квірін"
до Бориспільської митниці
до Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль"
про стягнення 15000,00 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Квірін» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської митниці та Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» про стягнення 15000грн. збитків у зв'язку з пошкодженням вантажу та зникненням однієї одиниці пристрою ST 031 “Піранья».
Заявами від 11.02.2005р., 21.02.2005р., 08.04.2005р. позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути з належного відповідача 17026,36 грн. збитків, які складаються з витрат у розмірі вартості одного втраченого пристрою ST 031 “Піранья» у розмірі 10886,29грн.; витрат, понесених у зв'язку з переказом грошових коштів у розмірі 140,07 грн.; витрат, понесених у зв'язку з отриманням послуг адвоката у розмірі 4000грн.; та юридичних послуг у розмірі 2000грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2005р. (суддя І.М.Фаловська) у задоволені позовних вимог до Бориспільської митниці відмовлено, позовні вимоги до Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» задоволено частково, стягнуто з Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» суму збитків у розмірі 11026,36грн. та судові витрати: 170грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4000грн. витрат на послуги адвоката, в решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2005р., Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль» подав апеляційну скаргу.
Постановою Київського міжобласного господарського суду від 25.10.2005р. (судді: Г.В.Корсакова, О.І.Лобань, С.Г.Рудченко) апеляційну скаргу Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2005р. змінено, стягнуто з Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» суму збитків у розмірі 11026,36 грн. та судові витрати: 110,26грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2000грн. витрат на послуги адвоката, в решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль» подав касаційну скаргу.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2006р. касаційну скаргу Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2005р. та постанову Київського міжобласного господарського суду від 25.10.2005р. у справі № 5/5-05 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
За новим розглядом справи, якій присвоєно № 5/5-05/14, рішенням Господарського суду Київської області від 30.05.2006р. (суддя О.Є.Короткевич), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.09.2006р. (судді: Г.М.Андрейцева, В.Ю.Шевченко, А.О.Рибченко), у задоволенні позовних вимог до Бориспільської митниці відмовлено, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Квірін" до Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль" задоволено частково, стягнуто з Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Квірін" 11026,36 грн. збитків, витрати по сплаті держмита у розмірі 110,26 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль» подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного господарського суду від 06.09.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог до Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль», мотивуючи свою вимогу тим, що господарським судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, які з'явились в господарське засідання суду касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що 25.05.2004р. між ТОВ “СмерШ Технікс» (Росія) та позивачам укладено договір поставки № 01/05/2004, за яким ТОВ “СмерШ Технікс» зобов'язалось передати у власність позивачу обладнання, а саме: ST 031 “Піранья» в кількості 4 шт. на загальну суму 236916 російських рублів. Поставка здійснювалася за умови повної передплати. На виконання п. 3.2 договору позивачем 03.06.2004р. було перераховано вищезгадані кошти. Поставка обладнання здійснювалася на умовах СІР (м. Київ) відповідно до Правил ІНКОТЕРМС-2000.
Згідно Міжнародним правилам по тлумаченню термінів "Інкотермс" умова CIP -Перевезення і страхування оплачені до (...місце призначення зазначене) термін “фрахт/перевезення та страхування оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб. Однак за умовами терміна CIP на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.
Згідно пункту б ст. А.3. Правил ІНКОТЕРМС-2000, яка визначає обов'язки продавця, продавець зобов'язаний за власний рахунок застрахувати вантаж у відповідності з договором купівлі-продажу, на умовах надання права покупцю або іншій особі, що володіє страховим інтересом відносно товару, заявляти вимоги безпосередньо до страховика, а також надати покупцю страховий поліс або інший доказ страхового покриття.
Таким чином, як випливає із приписів вищенаведеної правової норми, за договором поставки, що укладений між позивачем та ТОВ “СмерШ Технікс» (Росія), ТОВ “СмерШ Технікс» взяло на себе зобов'язання застрахувати на користь позивача ризик втрати чи пошкодження товару під час перевезення та надати покупцю страховий поліс або інший доказ страхового покриття що дає можливість позивачу заявити вимоги до страховика щодо втрати товару. Проте, господарський суд не досліджував обставин щодо отримання позивачем страхового відшкодування за втрачений пристрій ST 031 “Піранья».
Господарським судом встановлено, що 08.07.2004р. ТОВ “СмерШ Технікс» було здійснено поставку чотирьох пристроїв ST 031 “Піранья» в аеропорт “Бориспіль» відповідно до авіанакладної № 19502405863. При цьому відправником вантажу було ТОВ “СмерШ Технікс», перевізником -ТОВ “Авіа-експрес», а одержувачем -позивач. Партія товару складала 1 місце, вага брутто вантажу за документами становила 20 кг.
09.07.2004р. вантаж перетнув митний кордон України та попав під митний контроль Бориспільської митниці.
Митні процедури на авіатранспорті визначені главою 17 Митного кодексу України, згідно ст. 133 якої переміщення товарів через митний кордон України повітряним шляхом здійснюється через міжнародні аеропорти, в яких розташовані митні органи.
Згідно ст. 134 Митного кодексу України командир повітряного судна зобов'язаний подати для здійснення митного контролю такі документи: 1) генеральну декларацію; 2) документи про поштові відправлення, товари та товаросупровідні документи; 3) інші документи, передбачені цим Кодексом, іншими законами України, а також міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку. Дозвіл митного органу на вивантаження товарів з повітряного судна або завантаження товарів на нього надається після перевірки поданих документів та встановлення їх відповідності вимогам цього Кодексу.
Господарським судом встановлено, що вантаж -у складі чотирьох пристроїв ST 031 “Піранья» біля літаки приймали представники: Бориспільської митниці, Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» та перевізника -ТОВ “Авіа-експрес». Отже, встановлена попередніми судовими інстанціями зазначена обставина свідчить про те, що позивач не передавав вантаж на зберігання відповідачу -Державному міжнародному аеропорту “Бориспіль».
Згідно ст. 99 Митного кодексу України товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Такі товари і транспортні засоби до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання.
Згідно ст. 101 Митного кодексу України склади тимчасового зберігання можуть бути закритого та відкритого типу. Склади тимчасового зберігання закритого типу призначаються виключно для зберігання власником складу товарів, що належать йому. Склади тимчасового зберігання відкритого типу призначаються для використання будь-якими особами. Обов'язковою умовою для отримання дозволу на використання приміщення, резервуару, майданчика як складу тимчасового зберігання відкритого типу є наявність у підприємства ліцензії на право здійснення митної брокерської діяльності або діяльності митного перевізника.
Згідно ст. 102 Митного кодексу України взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі, визначаються договором зберігання.
Таким чином, як випливає з приписів вищенаведених правових норм, тільки склади відкритого типу призначені для використання будь-якими особами, а отже взаємовідносини саме власника складу тимчасового зберігання відкритого типу визначаються договором зберігання з особами, що розміщують на складі товари.
Господарським судом встановлено, що відповідачу -Державному міжнародному аеропорту “Бориспіль» відповідачем -Бориспільською митницею було надано дозвіл № 12200001В на право використання як складу тимчасового зберігання склад тимчасового зберігання товарів № 1 на який і було передано вантаж у складі чотирьох пристроїв ST 031 “Піранья». Проте, господарським судом у встановленому законом порядку на підставі відповідних доказів не було встановлено факту щодо того, чи був склад тимчасового зберігання № 1 складом тимчасового зберігання відкритого типу.
Господарським судом встановлено, що відповідач -Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль» є агентом підприємства “Пулково» по наземному обслуговуванню повітряних перевезень і в перелік послуг за договором між Державним міжнародним аеропортом “Бориспіль» та підприємством “Пулково» входять послуги щодо повідомлення вантажоотримувача про прибуття вантажу і перевізник -підприємство “Пулково» делегує свої зобов'язання за договором повітряного перевезення відповідачу - Державному міжнародному аеропорту “Бориспіль» і Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль», виконуючи зобов'язання за вищезгаданим договором телеграмою від 09.07.2004р. та телеграмою від 21.07.2004р. повідомив позивача про надходження вантажу. Проте, зазначений факт, встановлений господарськими судами попередніх інстанцій, протирічить іншим фактам, що встановлені попередніми судовими інстанціями, а саме: тому факту, що перевізником було ТОВ “Авіа-експрес» та тому, що дані телеграми були пропозицією на укладення договору зберігання вантажу.
Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Крім того, згідно ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Таким чином, як випливає з приписів вищенаведених правових норм, договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Суб'єктами за договором складського зберігання є, зокрема, товарний склад загального користування та поклажодавець -особа, яка передала на зберігання товар. Письмова форма договору складського зберігання є дотриманою, якщо прийняття товару посвідчене складським документом.
Отже, не з будь-якої угоди можуть виникнути правові відносини зі зберігання. Вони виникають лише з тієї угоди, що спрямована саме на передачу поклажедавцем певного майна на зберігання іншій особі, тобто воля сторін за договором зберігання має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме -на виконання зобов'язань зі зберігання. Оскільки зобов'язання щодо зберігання можуть виникнути не лише з договору зберігання, в якому зберігання є єдиною метою, що передбачена законом, а також і з інших видів зобов'язань, в яких зберігання виступає як допоміжна функція, що доповнює основний зміст іншого договору, тобто виступає як елемент основного зобов'язання (так за договором комісії комісіонер зобов'язаний зберігати майно комітента, підрядник -майно замовника за договором підряду, перевізник -вантаж за договором перевезення), де основним змістом відповідних договорів є надання іншої послуги, а не зберігання, то господарський суд, вирішуючи даний спір має ретельно дослідити та дати оцінку змісту послуги, що була надана позивачу відповідачем -Державним міжнародним аеропортом “Бориспіль».
Із наведеного вище випливає, що господарський суд в порушення ст. 111-12 ГПК України не виконав вказівок, що містились в постанові касаційної інстанції щодо встановлення правової природи правовідносин між позивачем та відповідачем - Державним міжнародним аеропортом “Бориспіль».
Наведене свідчить про повторне неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даного спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2006р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.09.2006р. у справі № 5/5-05/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Уліцький А.М.