04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" квітня 2013 р. Справа№ 5011-2/18431-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Мациборко Т.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Рябокляч Д.П. ( за довіреністю)
від відповідача: Степаненко О.М. ( за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Лакма"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2013 р.
у справі № 5011-2/18431-2012 (суддя: Домнічева І.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Лакма"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру"
про визнання недійсними договорів
18.12.2012р. ПАТ "Лакма" звернувся до господарського суду з позовною заявою до ПАТ "Банк Кіпру" про визнання недійсним Кредитного договору № 002-71/2008р. від 02.07.2008р. та додатків до нього: Додаткової угоди № 1 від 09.09.2010р. і Додаткової угоди № 2 від 01.08.2011р.; визнання недійсним Іпотечного договору (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3027) від 02.07.2008р. та додатків до нього: договору про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Петровою СМ., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.09.2010р. за реєстровим № 2574), договору про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Криворучком В.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.08.2011р. за реєстровим № 733).
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року у справі № 5011-2/18431-2012 в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, ПАТ "Лакма" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року у справі № 5011-2/18431-2012 повністю та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним Кредитний договір№002-71/2008р. з додатками до нього: Додаткової угоди №1 від 09.09.2010р., Додаткової угоди №2 від 01.08.2011р. та Іпотечний договір ( посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрований в реєстрі за №3027) від 02.07.2008р. та додатки до нього: договір про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Петровою СМ., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.09.2010р. за реєстровим № 2574), договір про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Криворучком В.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.08.2011р. за реєстровим № 733). Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що при укладання Кредитного договору у валюті (доларах США), було порушено вимоги чинного законодавства. Підставою визнання кредитного договору недійсним є його укладання Банком в іноземній валюті без відповідної ліцензії. Крім того, апелянта зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги , що умови кредитування, встановлені Кредитним договором є для Позивача несправедливими, недобросовісними, спричинили істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, нав'язані йому Банком (Відповідачем), а отже є незаконними.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року відкрито апеляційне провадження у справі № 5011-2/18431-2012 та призначено до розгляду на 25.04.2013 р.
25.04.2013р. у судовому засіданні представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.07.2008р. між Закритим акціонерним товариством "Лакма" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Лакма", Позивач) та Акціонерним Банком "АвтоЗАЗбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", Відповідач) було укладено кредитний договір №002-71/2008р. (Кредитний договір) (т.1 а.с.23).
Крім того, з метою внесення змін до Кредитного договору, між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 від 09.09.2010р. (Додаткова угода № 1)(т.1 а.с.27) та Додаткову угоду № 2 від 01.08.2011р. (Додаткова угода № 2)(т.1 а.с.30).
З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2008р. Позивачем та Відповідачем в забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3027 (Іпотечний договір) (т.1 а.с.13).
09.09.2010р. та 02.08.2011р. Іпотекодавець та Іпотекодержатель за Іпотечним договором уклали договір про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Петровою СМ., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.09.2010р. за реєстровим № 2574) та договір про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Криворучком В.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.08.2011р. за реєстровим № 733) (т.1 а.с.18, 21).
За умовами пункту 1.1. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 2) Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 5 400 000 доларів США на рефінансування заборгованості за кредитами перед іншими банками та на поповнення обігових коштів для ведення статутної діяльності, з яких 100 000 доларів США - на поповнення обігових коштів, в тому числі сплату нарахованих процентів, строком з " 02" липня 2008 року по " 27" січня 2018 року зі сплатою Libor (1М) + 12,5% річних.
В свою чергу, відповідно до п. 3.5 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 2), Позичальник зобов'язався забезпечити повне погашення кредиту в строк до 27 червня 2018 року згідно наведеного в пункті графіку.
На думку позивача необхідно визнати недійсним вищевказаний кредитний договір оскільки факти укладання кредитного договору в іноземній валюті (долари США) та використання іноземної валюти за цим договором, як засобу платежу- суперечить вимогам законодавства. Також скаржник вважає, що для Банку необхідно було отримання індивідуальну ліцензію для видачі та отримання кредиту в іноземній валюті незалежно від сум грошових коштів, які надаються Банком, та строку їх повернення позичальником, а також використання іноземної валюти як засобу платежу.
Однак, колегія суддів вважає зазначену позицію позивача помилковою, зважаючи на наступне.
Регулювання діяльності банку при здійсненні операцій в іноземній валюті регулюються Законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та постановами Національного Банку України, згідно з якими банку здійснює свою діяльність на підставі виданої Національним Банком України ліцензії.
Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Як встановлено частиною 2 статті 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Відповідно до статей 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет), стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.
Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).
Враховуючи положення наведеної норми вбачається, що генеральні ліцензії видаються національним банком України лише певному колу суб'єктів: банкам, фінустановам та оператору поштового зв'язку на здійснення ним валютних операцій на постійній основі, а індивідуальні ліцензії можуть видаватись всім суб'єктам (резидентам і нерезидентам) на здійснення лише разової валютної операції. При цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій (надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в" пункту 4 статті 5 Декрету); використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету).
Згідно з п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затверджене Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001, та яке було чинне на момент укладення спірного Кредитного договору), письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 за № 15-93. Згідно п. 2.3. вищевказаного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право, зокрема, здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.
Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банк отримавши банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями мав право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2001 року Національним Банком України видано Акціонерному банку "АвтоЗАЗбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру") банківську ліцензію № 106 та письмовий дозвіл, згідно з якою Відповідачу надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; Банківська ліцензія № 106 від 19.10.2011р., згідно з якою Відповідачу надано право на надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; Генеральна ліцензія № 106 від 19.10.2011р., згідно з якою Відповідачу надано право на здійснення валютних операцій згідно з додатком. Окрім того, в матеріалах справи наявні видані Національним банком України Дозволи, згідно яких Відповідач має право здійснювати валютні операції, зокрема операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, і ін. (т.1 а.с.119-124).
Крім того, порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі -Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України" (пункти 1.1, 1.2 Положення).
Виходячи із вищевикладеного, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Даний висновок підтверджується, також листами Національного банку України:від 29.05.2001 № 28-313/2178;від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612;від 24.03.2011 № 18-311/1899- 4037.
Окрім того, вказане вище узгоджується також і з судовою практикою Вищого господарського суду, в постанові від 29.08.2012 у справі № 56/245, Вищий господарський суд України звертає увагу, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсним Кредитного договору, у якому міститься положення про видачу кредиту у іноземній валюті та сплату відсотків за користування іноземною валютою.
Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.
Посилання скаржника на порушення відповідачем положення Закону України "Про захист прав споживачів" колегія суддів вважає, безпідставними та необґрунтованим, оскільки даний закон стосується захисту прав фізичних осіб як споживачів, а не юридичних осіб, ким є Позивач
Стосовно, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що умови кредитування, встановлені Кредитним договором є для Позивача несправедливими, недобросовісними, спричинили істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, нав'язані йому Банком (Відповідачем), а отже є незаконними, колегія суддів зазначає наступне.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін. Крім того, на момент укладення договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та бажали настання цивільних прав та обов'язків, свідчать підписи сторін на спірному договорі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач (Банк) належним чином виконав свої зобов'язання по Кредитному договору та надав Позивачу (Позичальнику) кредит у сумі, визначеній у Кредитному договорі (з врахуванням дод. договорів).
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Колегія суддів вважає, що всі вищенаведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору, апелянт не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог зазначених в апеляційній скарзі.
Частиною 2 статті 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Скаржник обґрунтовуючи недійсність основного зобов'язання Кредитного договору, просить визнати недійсним: Іпотечний договір (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3027) від 02.07.2008р. та додатків до нього: договір про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Петровою СМ., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.09.2010р. за реєстровим № 2574), договір про внесення змін до іпотечного договору (посвідчений Криворучком В.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.08.2011р. за реєстровим № 733).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 29.11.2012 залишеного в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 по справі №5011-56/15943-2012 було звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Банк Кіпру» право власності на предмет іпотеки.
Відповідно п.3 ч.1 ст.17 ЗУ «Про іпотеку», договір іпотеки припиняється у випадку набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Враховуючи вищевикладене оскаржуваний Позивачем договір іпотеки за реєстровим №3027 від 02.07.2008 на момент подачі позовної заяви у даній справі вже припинив свою дію, а отже в частині вимог про визнання цього договору недійсним фактично спір відсутній.
Колегія суддів зазначає, що оскільки відсутні підстави для визнання Кредитного договору недійсним, і як наслідок зобов'язання, що випливають з останнього є дійсними, то, відповідно, відсутні й підстави для визнання недійсним договорів іпотеки та поруки на підставі, заявленій позивачем - відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що поважності причин пропуску позовної давності скаржником не було обґрунтовано та доведено, а тому за заявою Відповідача, суд першої інстанції правомірно вказав на пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року у справі № 5011-2/18431-2012, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Лакма" на рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року у справі № 5011-2/18431-2012 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року у справі № 5011-2/18431-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-2/18431-2012 повернути господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Руденко М.А.
Судді Дідиченко М.А.
Пономаренко Є.Ю.