24 лютого 2009 р.
№ 8/138-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
Тарасова К.А. -довіреність від 16.02.09р.
відповідача
Колісник О.В. -довіреність від 28.11.08р.
Хміль Г.О. -довіреність від 28.05.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії -Дніпропетровського обласного управління
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2008 року
у справі
№ 8/138-08 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області
до
Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Дніпродзержинського відділення № 3293
про
Зобов'язання вчинити певні дії
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до господарського суду з позовом про зобовязання відповідача внести зміни до договору від 01.07.2006р. № 12/02-2541-ОД оренди нерухомого майна -вбудованого приміщення будівлі відділення зв'язку, що належить до державної власності по збільшенню орендної ставки шляхом укладення додаткової угоди в редакції, запропонованій регіональним відділенням.
Позовні вимоги вмотивовано відмовою відповідача від підписання направлених йому додаткових угод, незважаючи на використання ним орендованої площі, крім здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, для виплат компенсацій вкладникам -фізичним особам, що суперечить пункту 3 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна з початку 2008 року; позивач послався на дотримання ним статті 188 Господарського кодексу України, що регулює порядок внесення змін у договір.
Відповідач відхилив позов, вказавши, що позовна заява не містить правових підстав для внесення змін у діючий договір за вимогою однієї зі сторін, відповідно до Цивільного кодексу України; на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1846, якою внесено зміни до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786, сторонами укладено додаткову угоду від 27.06.2007р. до первісного договору оренди нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. (суддя Дубінін І.Ю.) у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем не надано суду доказів одержання відповідачем пропозиції відповідача про зміну умов договору стосовно розміру орендної плати.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2008р. (судді: Стрелець Т.Г. -головуючий, Бахмат Р.М., Логвиненко А.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано, позов задоволено повністю; зобов'язано відповідача внести зміни до договору оренди нерухомого майна від 01.07.2006р. № 12/02-2541-ОД у редакції, викладеній у резолютивній частині постанови.
Апеляційний господарський суд вказав про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин щодо отримання відповідачем пропозиції про внесення змін до договору, а також зазначив, що пропозиції позивача щодо внесення змін до договору ґрунтуються на приписах статті 179, 188 Господарського кодексу України, пункту 1 статті 118 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пункту 3 Додатку № 2 Методики, що визначає ставку річної орендної плати для фінансових установ.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок про непідтвердженість отримання пропозиції щодо внесення змін до договору оренди.
Скаржник вважає, що постанова апеляційного господарського суду не відповідає нормам матеріального права, а саме статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 118 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", статтям 638, 651, 652 та 653 Цивільного кодексу України; апеляційним судом не встановлено підстав зміни умов договору відповідно до приписів перерахованих вище норм.
Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція з підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, даний спір виник у зв'язку з реалізацією орендодавцем державного майна свого права на зміну умов договору оренди з огляду на наявність, на його думку, для цього відповідних підстав, передбачених чинним законодавством.
Статтями 167 та 170 Цивільного кодексу України унормовано, що держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом, при цьому держава діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з учасниками цих відносин. Це означає, що приписи законодавства, що регулюють порядок виникнення, зміни та припинення зобов'язань, є такою ж мірою обов'язковими для органів Фонду державного майна України, як і для інших учасників орендних правовідносин.
Статтею 21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» визначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також на вимогу однієї зі сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
За статтями 651 та 652 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; договір може бути змінено також у зв'язку з істотною зміною обставин.
Відтак для правильного вирішення спору судам належало з'ясувати, якими передбачених законодавством підставами позивач обґрунтовує позовні вимоги про внесення змін у договір оренди, перевірити відповідність наведених ним підстав приписам чинного законодавства та встановити обставини справи, що є істотними, виходячи з правових підстав поданого позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.07.2006р. між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2541-ОД, а саме вбудованого приміщення у будівлі відділення зв'язку площею 52кв.м., розташованого за адресою м. Дніпродзержинськ, вул. Криворізька, 74, на першому поверсі одноповерхового будинку, що знаходиться на балансі ДД УДППЗ "Укрпошта", на строк до 01.06.2007р.; умовами договору передбачено можливість перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї зі сторін у випадках, що відповідають пункту 3.4 Типового договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, тобто, у разі зміни методики її розрахунку, зміни централізованих цін та тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 8.3 договору оренди передбачено право орендодавця виступати з ініціативою про внесення змін до договору у визначених договором випадках.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" та наказу Фонду державного майна України від 18.01.2007р. № 43 сторонами було укладено додаткову угоду від 27.06.2007р. про внесення змін до діючого договору оренди на пільгових умовах з встановленням річної орендної ставки у розмірі 5% вартості орендованого майна, що застосовується для розміщення відділень банків на площі, що використовується для здійснення платежів за житлово-фінансові послуги.
Листом від 22.01.2008р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору оренди, посилаючись на лист відповідача від 28.12.2007р. № 22/030, з якого вбачається, що всі відділення відповідача здійснюють компенсацію вкладникам -фізичним особам, а відтак є фінансовими установами.
Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд керувався визначеним статусом відповідача як фінансової установи та пунктом 3 Додатку № 2 Методики, що передбачає застосування до фінансових установ ставки у розмірі 30% вартості орендованого майна, додержанням позивачем порядку внесення змін до договору, передбачених статтею 188 Господарського кодексу України.
Судова колегія погоджується з висновками апеляційного суду щодо помилковості місцевого господарського суду про неодержання відповідних пропозицій позивача про зміну умов договору позивачем; водночас звертає увагу судів попередніх інстанцій, що у разі наявності у сторони права вимагати зміни умов договору, така сторона вправі звертатися за захистом свого порушеного права безпосередньо до суду, незалежно від наявності попередньо направлених пропозицій стороні.
Натомість попередніми судовими інстанціями не встановлено, чи доводять обставини справи, якими позивач мотивує свої позовні вимоги, наявність правових підстав для зміни умов діючого договору в частині розміру орендної плати відповідно до положень договору оренди та норм чинного законодавства (внаслідок зміни істотних обставин, порушення умов договору, зміни методики розрахунку, зміни централізованих цін та тарифів тощо).
Судами не з'ясовано, на які норми чинного законодавства, що визначають підстави внесення змін у договір, посилається позивач, а відтак не встановлено обставини, істотних для вирішення даного спору.
Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів відповідно до якого зміна та розірвання договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір. надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Тобто, вказана стаття має процедурний характер, регулює порядок дій сторін для внесення змін у договір, а не визначає наявність самих правових підстав для внесення змін у договір.
Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не проаналізували зміст зобов'язальних правовідносин сторін, внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову є передчасними.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Прийняті господарськими судами рішення та постанова цим вимогам не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, рішення та постанова господарських судів підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії -Дніпропетровського обласного управління задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2008р. у справі № 8/138-08 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач