І інстанція
Справа № 2/763/281/13
категорія __
03 квітня 2013 року Гагарінський районний суд м. Севастополя у складі:
головуючого суді Батуріна А.С.,
при секретарі Рудюк М.Р.,
з участю позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника відповідача Куніцина О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Орбіта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
14 січня 2013 року до суду звернувся позивач з названим позовом, який в подальшому доповнив в порядку ст.. 31 ЦПК України. Так, позивач посилаючись на неправомірне звільнення його з роботи відповідачем, просить суд визнати недійсним наказ КП «Орбіта» № 89 від 11.12.2012 року про звільнення позивача з роботи, поновити позивача на посаді заступника головного інженера КП «Орбіта», стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до ухвалення рішення судом, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду завдану неправомірними діями в розмірі 20000,00 гривень, судові витрати в розмірі судового збору 229,41 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 гривень.
Позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивовані тим, що позивача в порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України було звільнено в період перебування на лікарняному при наступних обставинах. 27.11.2012 року позивач звернувся до керівника КП «Орбіта» з заявами про надання частини щорічної відпустки та звільнення за власним бажанням з 11.12.2012 року. В період перебування у відпустці позивач захворів та перебував на лікарняному в період з 10.12.2012 по 14.12.2012 року. 11.12.2012 року позивача в.о. директора ОСОБА_5 було викликано на роботу, де видали трудову книжку. На доводи позивача щодо перебування на лікарняному та наміру продовжити роботу після лікування, в.о. директора сповістив, що наказ вже підписано 11.12.2012 року, трудова книжка заповнена в зв'язку з чим він скасовувати наказ не буде. При цьому в порушення ст. 47 КЗпП України позивачу не було видано наказ про звільнення. В зв'язку з незаконним звільненням, на підставі ст. 235 КЗпП України, позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди мотивовані позивачем тим, що на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей та він немає можливості забезпечувати дітей необхідним та сплачувати кредитні зобов'язання внаслідок неправомірного звільнення.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, та надав пояснення відповідно до яких, після заміни керівника КП «Орбіта», ряду працівників, в тому числі позивачу, було запропоновано звільнитись за власним бажанням, так як була вказівка звільнити стару команду КП «Орбіта». Зі змісту розмов на цю тему, позивач зрозумів, що у разі відмови від звільнення за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, його звільнять з інших підстав. В зв'язку з цим, позивач був змушений написати заяву на звільнення за власним бажанням. 11.12.2012 року позивач знаходився на ринку «Юмашевський» по власних справах, де зустрів в.о. директора ОСОБА_5, який повідомив йому, що наказ про звільнення виготовлений та позивач може забрати трудову книжку та грошові кошти за відпрацьований час. Позивач повідомив йому, що перебуває на лікарняному, є лікарняний лист, який не закритий та позивач має намір після його закінчення продовжити роботу в КП «Орбіта». ОСОБА_5 відповів, що наказ скасовувати не буде. Після цього, позивач пішов до офісу, де розписався в наказі, отримав трудову книжку та розрахунок. Працівникам, яких він зустрів в офісі, він не казав про перебування на лікарняному та наміру продовжити роботу в КП «Орбіта». Після цього дня не звертався до керівництва КП «Орбіта» з заявами про поновлення на роботі та лікарняний лист не пред'являв. Моральну шкоду мотивує тим, що в день звільнення його дитині виповнився 1 місяць, проте незаконне звільнення погіршило настрій позивача, що унеможливило в повній мірі відсвяткувати цю подію. Також позивач перебуває без роботи та не може матеріально допомогти своїй сім'ї, сплачувати кредит. Розмір моральної шкоди мотивує власними переживаннями та розміром щомісячних платежів по кредиту.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з роботи під час перебування на лікарняному. Просить виключити з доказів свідчення свідків: ОСОБА_7, так як він перебувають у трудових відносинах з відповідачем, в зв'язку з чим перебуває в залежності від відповідача; ОСОБА_5, так як він перебуває в конфліктних відносинах з позивачем.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав його необґрунтованості та зазначив, що позивач звернувся до керівництва про звільнення за власним бажанням. В останній робочий день позивач був присутній на роботі, був ознайомлений з наказом, отримав трудову книжку, розрахунок, при цьому будь-кому з працівників не повідомляв про перебування на лікарняному або про намір продовжити роботу в КП «Орбіта», тобто виконав всі дії направлені на звільнення за власним бажанням. При цьому, при наявності у позивача лікарняного, він мав право не з'являтись на роботу та не ознайомлюватись з наказом, не отримувати трудову книжку та розрахунок. Як при звільнені так і після нього позивач не звертався до керівництва з заявами, в яких би повідомляв про лікарняний лист.
Заслухавши пояснення учасників процесу, свідчення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 01.06.2011 року працював на посаді заступника головного інженера КП «Орбіта». 27.11.2012 року позивач звернуся до в.о. директора КП «Орбіта» з заявою про звільнення за власним бажанням з 11.12.2012 року. Наказом № 89 від 11.12.2012 року позивача звільнено з посади за ст. 38 КЗпП України, видана трудова книжка, проведено розрахунок за відпрацьований час. На час розгляду справи, зокрема станом на 15.03.2013 року, позивач не працює.
Зазначені обставини не заперечуються сторонами, підтверджуються трудовою книжкою позивача оглянутої в ході судового засідання, копіями наказу № 89, книги обліку трудових книжок, видаткового касового ордеру від 11.12.2012 року, особової картки ТФ № П-2.
Факт перебування позивача у відпустці, що закінчувалась 10.12.2012 року, сторонами не заперечується.
Як вбачається з листка непрацездатності Поліклініки № 2 КЗ «Міська лікарня ім.. Пірогова», позивач хворів в період 10.12.2012 року по 14.12.2012 року та лікувався амбулаторно. Таким чином, позивача було звільнено в період перебування на лікарняному.
Відповідно до свідчень свідка ОСОБА_8, яка працює касиром КП «Орбіта», їй відомо про звільнення позивача, в день його звільнення 11.12.2012 року, їй зателефонувала бухгалтер та дала вказівку видати позивачу розрахунок при звільненні. Після звернення позивача вона йому видала з каси грошові кошти відповідно до видаткового касового ордеру. Будь-яких заяв щодо незаконності звільнення, перебування на лікарняному або наміру продовжувати роботу, позивачем не висловлювалось. Він лише запитав, чи в ходить до виданих коштів, матеріальна допомога на народження дитини. Розрахунок при звільненні позивач отримав лише один раз. Раніше йому сплачувались грошові кошти при перерахунку по листам непрацездатності за період листопад 2011 - листопад 2012 року. Внаслідок переплати, позивач частково повернув грошові кошти. Проте ці операції не пов'язані із розрахунком при звільненні та не пов'язані з виплатами по листу непрацездатності грудня 2012 року.
Відповідно до свідчень свідка ОСОБА_9, яка працює юрисконсультом КП «Орбіта», 27.11.2012 року позивач написав заяву на частину відпустки та про звільнення в присутності свідка. Будь-яких дій з боку керівника, які б свідчили про примушення до написання заяви свідок не бачила. В подальшому, свідок підготовила наказ про звільнення на підставі заяви позивача. При зверненні позивача, вона його ознайомила з наказом, в якому він розписався, видала трудову книжку, про що він також розписався. Після цього він пішов до каси для отримання розрахунку при звільненні. Під час цих дій позивач не повідомляв про намір продовжити роботу або про лист непрацездатності. Свідку стало відомо про лікарняний після отримання копії позову. В той час коли звернувся позивач для ознайомлення з наказом, керівника підприємства ОСОБА_5 на роботі не було.
Відповідно до свідчень ОСОБА_10, яка працює головним бухгалтером КП «Орбіта», їй відомо про звільнення позивача за власним бажанням. В день звільнення, позивач приходив до офісу, проте зі свідком не спілкувався, свідок бачив позивача коли той звертався до юрисконсульта, після чого пішов до каси за розрахунком при звільненні. Про перебування позивача на лікарняному, про незаконність звільнення, про намір позивача продовжити роботу в КП «Орбіта» свідку нічого невідомо.
Відповідно до свідчень свідка ОСОБА_7, який працює головним інженером КП «Орбіта», на час перебування у відпустці головного інженера, що передувала відпустці позивача та на час звільнення позивача, свідок виконував обов'язки головного інженера, тобто був безпосереднім начальником позивача за посадою, про що було відомо позивачу. Позивач не повідомляв свідку, що під час відпустки та звільнення він перебував на лікарняному або планує в подальшому працювати в КП «Орбіта». В день звільнення позивача, свідка не було в КП «Орбіта», позивача свідок не бачив в період з 27.11.2012 року по лютий 2013 року, коли вони зустрілись в позаробочий час. Про змушення позивача в написанні заяви про звільнення з боку керівництва, свідку нічого не відомо. Свідок був присутній при розмові між в.о. директора ОСОБА_5 та позивачем, проте з розмови не було зрозуміло про що йде мова.
Позивачем та свідкам зазначається, що будь-яких конфліктних відносин між ними немає, в зв'язку з чим обґрунтованих сумнівів в їх свідченнях у суду не виникає. Зазначене спростовує доводи представника відповідача щодо зацікавленості свідків внаслідок залежного службового положення від відповідача.
Враховуючи свідчення свідка ОСОБА_7 в частині його відсутності на роботі 11.12.2012 року, суд виключити з числа доказів Акт від 11.12.2012 року щодо процедури звільнення позивача, так як під час складення акту ОСОБА_7 не було.
Відповідно до свідчень свідка ОСОБА_5, який виконує обов'язки директора КП «Орбіта», 27.11.2012 року позивач написав заяву на частину відпустки та про звільнення за власним бажанням. Писав заяву самостійно без будь-якого примушення з боку свідка. Причини звільнення не пояснював, а свідок не питав. Свідком дано вказівку підготувати наказ на звільнення. Зранку в день звільнення, свідок підписав наказ та поїхав по справах. Позивача в день звільнення не бачив, його не викликав на робоче місце. Не бачив позивача з дня написання заяви. Позивач не повідомляв про перебування на лікарняному, або намір продовжити роботу в КП «Орбіта» ні до звільнення, ні після звільнення. Про наявність листа непрацездатності свідку стало відомо після отримання позовної заяви. До позивача по роботі були претензії щодо явки на робоче місце, проте внаслідок відсутності скарг з боку головного інженера, яку підпорядковувався позивач, до нього будь яких дисциплінарних заходів не застосовувалось.
Позивачем зазначається, що необхідно критично відноситись до свідчень цього свідка так як між ними виникли конфліктні відносини внаслідок незаконного звільнення позивача. Свідком визнається, що його раніше було звільнено з посади братом позивача, проте в подальшому за рішенням суду його було поновлено на посаді, причин оговорювати позивача у свідка немає. Враховуючи, що свідок є керівником підприємства, який звільнив позивача, суду зрозуміло ставлення позивача до свідка. Проте будь-яких об'єктивних даних щодо дачі свідком під присягою завідомо неправдивих свідчень та враховуючи підтвердження частини обставин іншими свідками, суд визнає відсутність об'єктивних підстав, для недовіри свідченням ОСОБА_5
Інших доказів сторонами не надано.
Аналізуючи зазначені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про підтвердження стороною відповідача факту відсутності повідомлень в будь-який спосіб з боку позивача адміністрації підприємства щодо перебування позивача у відпустці або наміру продовження ним трудової діяльності на підприємстві, вчинення позивачем послідовних дій, направлених на звільнення за власним бажанням, зокрема написання заяви, ознайомлення з наказом без будь-яких зауважень, отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні.
Позивачем на підтвердження доводів щодо повідомлення відповідача про намір продовження працювати та про перебування позивача на лікарняному в порушення ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, належних т допустимих доказів надано не було. Пояснення позивача, відповідно до ст. 57 ЦПК України не є доказом.
Відповідно до ст. 40 ч. 3 КЗпП України, не допускається звільнення працівника за ініціативою власника в період його тимчасової непрацездатності. Проте, звільнення відбулось на підставі заяви позивача, тобто за ініціативою працівника, а не підприємства, в зв'язку з чим посилання на цю норму є необґрунтованим. Перешкод для звільнення працівника під час тимчасової непрацездатності за власним бажанням норми КЗпП не містять.
Посилання позивача на невидачу йому копії наказу про звільнення в порушення ст.. 47 ч. 2 КЗпП України, також є необґрунтованим, так як видача копії у разі звільнення працівника за власним бажанням передбачена лише у разі вимоги про це працівника. З пояснень позивача, свідчень свідка ОСОБА_9, наказу про звільнення, не вбачається будь-якого наміру позивача отримати копію цього наказу. Будь-яких доказів щодо інших звернень, позивачем не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 235 КЗпП внаслідок чого позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають внаслідок необґрунтованості.
Враховуючи, що судом не встановлено неправомірних дій відповідача щодо позивача, позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає. Крім того, наявність дітей та кредитних зобов'язань не є підставами для стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, витрати на правову допомогу покладаються на позивача. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з держави н користь позивача підлягає поверненню судовий збір в розмірі 229,41 гривень.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 38, 40, 47 235 КЗпП України, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Орбіта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.
Повернути з державного бюджету на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 229,41 гривень.
Рішення суду може бути оскаржено в палату по цивільним справам Апеляційного суду м. Севастополя шляхом подання апеляційної скарги через Гагарінський районний суд м. Севастополя, протягом 10 днів з дня його проголошення, а для учасників процесу, що не були присутні при його оголошенні - протягом 10 днів з дня його отримання.
Суддя Гагарінського районного
суду м. Севастополя /підпис/ А.С. Батурін
З оригіналом згідно. Рішення не набрало чинності.
Суддя Гагарінського районного
суду м. Севастополя А.С. Батурін
03.04.2013