Справа № 123/3630/13-ц Номер провадження 2/123/1938/2013
09.04.2013 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі:
головуючого судді Тонкоголосюка О.В.,
при секретарі Селезньовій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кримської республіканської установи «Центр служби крові» про скасування наказів, поновленням на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказує, що вона працювала в КРУ «Центр служби крові» з 2002 року. Наказом № 12 від 04.01.2013 р. їй було оголошено дисциплінарне стягнення - догану за неналежне виконання трудових обов'язків лікаря - трансфузіолога відділу комплектування донорських кадрів та позбавлено премії за грудень 2012 р.
Підставою даного наказу, послужило упереджене ставлення з боку завідуючої відділенням комплектування донорських кадрів ОСОБА_2
Так, 20.12.12 року за згодою завідуючої відділом ОСОБА_2 і довіреного лікаря ОСОБА_3 вона, позивачка, проходила консультацію у алерголога і забирала аналіз на кріоглобуліни (про що свідчить запис в мед. карті). За три години її відсутності 20.12.12 року на роботі, з поважної причини, не розбираючись, головним лікарем ОСОБА_4 було оголошено догану та позбавлена ??премії за грудень 2012 р.
15.01.13 р. наказом № 46 на підставі акту службової перевірки КРУ «Центр служби крові» №4 їй, матері-одиночки, яка виховує трьох дітей, двоє студенти, було відмовлено в наданні соціальної відпустки.
21.02.13 року відбулося засідання профспілкового комітету ППО КРУ «Центр служби крові», яке розглянуло поданням головного лікаря ОСОБА_4 і юрисконсульта ОСОБА_5 та дало згоду на її, позивача, звільнення. Це стало можливим через упереджене ставлення керівництва КРУ «Центр служби крові» до неї і грубого порушення Конституції України та трудового законодавства.
Просить визнати наказ КРУ «Центр служби крові» від 04.01.2013року № 12 про оголошення дисциплінарного стягнення, у вигляді догани, незаконним та скасувати його, скасувати наказ КРУ «Центр служби крові» від 05.03.2013 року № 134 про звільнення її за ст. 40 п.3 КЗпП України, поновити її на посаді лікаря-трансфузіолога відділу комплектування донорських кадрів КРУ «Центр служби крові» та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав в повному об'ємі з підстав викладених в позові.
Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, з приводу чого надав заперечення на позов, які були додані до матеріалів справи в письмовій формі. Крім того. зазначив, що позивачем на протязі тривалого часу допускалися порушення правил трудової дисципліни та посадової інструкції, груби помилки в роботі, що супроводжувалося її низькою якістю, на підтвердження чого надав низку документів.
Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, працювала в КРУ «Центр служби крові» з 12 червня 2002 року, при цьому спочатку лікарем - стажером у відділі заготівлі компонентів крові, з січня 2003 року була переведена на посаду лікаря - трансфузіолога у відділі заготівлі компонентів крові, з 16 лютого 2004 року переведена у відділ виробництва препаратів крові, у січні 2008 року переведена у відділ комплектування донорських кадрів, а 05.03.2013 року була звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків.
Того ж дня з ОСОБА_1 був проведений розрахунок в повному обсязі, що не було спростоване позивачем по справі.
Між тим, позивач посилаючись на упереджене ставлення до неї з боку завідуючої відділенням комплектування донорських кадрів ОСОБА_2, звернулася до суду із цим позовом, оскільки вважає, що наказ про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани та наказ про її звільнення були прийняті з порушення норм діючого законодавства.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.
Під систематичністю розуміється застосування дисциплінарних заходів за 2 і більше випадки невиконання службових обов'язків.
Таким чином, при звільненні працівника з підстав, передбачених даною нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки він вчинив після застосування до нього стягнення.
У п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів"(зі змінами), зазначено про те, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема чи не застосувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившего юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ч.4 ст. 149 КЗпП України, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
З наведеної норми випливає, що закон встановлює лише вид документу, в якому оголошується стягнення. Кодексом законів про працю України, не встановлено типової форми або вимог до змісту документів, яких повинні дотримуватись посадові особи роботодавця при застосуванні до працівника заходів дисциплінарного впливу. Отже, такі документи як доповідна записка, наказ про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та інші (в тому числі розпорядження), можуть бути складені роботодавцем у довільній формі.
Визнання наказів про накладення дисциплінарних стягнень на Позивача незаконними лише з формальних підстав (не зазначення у відповідних документах конкретного пункту посадової інструкції, який було порушено, не наведення конкретних фактів порушень, розрахунків), без посилання на порушення конкретних норм законодавства, є незаконним.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням про преміювання співробітників КРУ «Станції переливання крові» № 168 від 25.07.2012 року ОСОБА_1 лікаря-трансфузіолога відділу комплектування донорських кадрів позбавлено премії за червень 2012 р. (на 100% за неодноразове порушення етики і деонтології).
Розпорядженням про преміювання співробітників КРУ «Центр служби крові» № 234 від
22.11.2013 року ОСОБА_1 лікаря-трансфузіолога відділу комплектування донорських кадрів позбавлено премії за жовтень 2012 .р (на 100% - наказ № 230 від 21.11.2012 року).
Розпорядженням про преміювання співробітників КРУ «Центр служби крові» № 55 від
25.01.2013 року ОСОБА_1 лікаря-трансфузіолога відділу комплектування донорських кадрів, знов було позбавлено премії за грудень 2012 р. (на 100% - невиконання функціональних обов'язків і неодноразове порушення санітарно-епідеміологічного режиму у відділі).
Наказом про накладення дисциплінарного стягнення № 12 від 04.01.2013 року ОСОБА_1 було оголошено догану, з того приводу, що остання 20.12.2012 року з 8-00 до 11-20 була відсутня на роботі, що підтверджується актом про відсутність працівника на роботі № 25 від 20.12.2012 року. При цьому, як стверджує представник відповідача, що не було спростоване позивачем, ні письмового, ні усного погодження своєї відсутності на роботі з завідуючою відділом не було.
У зв'язку з тим, що документи на підтвердження наявності поважної причини були надані, але мав місце факт неналежного виконання лікарем ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків (порушила Правила внутрішнього трудового розпорядку КРУ «Центр служби крові», п. 4 ч. 1 та п. 15 ч. 4 своєї посадової інструкції, ст. 139 КЗпП України, що було встановлено відповідним актом службового розслідування № 1 від 04.01.2013 року) до неї було застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Між тим, ОСОБА_1 не дивлячись на застосування до неї такого дисциплінарного стягнення знов допустила низку порушень посадових обов'язків (п.14,15 розділу 4 Посадової інструкції, п.2 ст.14 та ст..6 ЗУ «Про донорство крові та її компонентів», п.3.1. розділу 3 Порядку медичного огляду та (або) його компонентів) про що був складений відповідний акт службової перевірки № 27 від 19.02.2013 року.
20.02.2013 року відповідачем, за підписом головного лікаря ОСОБА_4 на адресу Голови профспілкового комітету КРУ «Центр служби крові» ОСОБА_6 було направлено подання про надання згоди на звільнення лікаря-трансфузіолога відділу комплектування донорських кадрів ОСОБА_1 з підстав п.3 ст. 40 КЗпП України, за вих. номером - 199.
Протоколом профспілки № 2 від 21.02.2013 року (копія витягу якого мається в матеріалах справи) така згода була надана (а.с.16).
05.03.2013 року відповідачем було винесено наказ № 134 про припинення із позивачем трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Представником відповідача було надано суду всі акти службових розслідувань з приводу невиконання позивачем посадових обов'язків.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові обов'язки, за невиконання яких до позивача було застосовано заходи дисциплінарного впливу, відповідають посадовим обов'язкам останнього. На протязі одного року після застосування заходів дисциплінарного стягнення у вигляді догани були допущені порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку та Посадових обов'язків, якими закріплені певні обов'язки працівника, тобто допущені порушення покладених на нього трудових обов'язків, що складають зміст його трудової функції.
Згідно з ч. 1 і ч. 7 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
При цьому право на звернення до виборного органу первинної профспілкової організації для отримання згоди на розірвання трудового договору з працівником має лише власник або уповноважений ним орган.
Що й було дотримано в даному випадку.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем систематично без поважних причин не виконувалися обов'язки, покладені на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Профспілковий комітет дав згоду на звільнення останнього як того вимагає ст. 43 КЗпП України, тому звільнення позивача на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України відбулося законно і підстави для задоволення позову про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та решти вимог відсутні.
Ухвалення рішення адміністрацією КРУ «Центр служби крові» про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків є зваженим, обґрунтованим і аргументованим. Так як протягом року до неї застосовувалися різні заходи впливу, але результату це не дало.
З огляду на викладене в задоволенні позову слід відмовити в повному об'ємі.
На підставі ст.ст. 40, 43, 139, 147-1, 148, 149, 151 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст.ст. 3,10,11,57,60, 61, 212-215 ЦПК України, суд ,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кримської республіканської установи «Центр служби крові» про скасування наказів, поновленням на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Тонкоголосюк О. В.