03 квітня 2013 р.Справа № 2а/1570/8744/2011
Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
при секретарі - Філімович І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі, прокуратури м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року у справі за позовом Спільного підприємства «Вітмарк - Україна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі, за участю прокуратури м. Одеси, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Спільне підприємство «Вітмарк-Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001371620 від 20.10.2011 року. Позивач вважає, що відповідачем був зроблений помилковий висновок про відсутність у позивача права відносити суму від'ємного значення об'єкту оподаткування І кварталу 2011 року до валових витрат підприємства, зазначених у декларації за підсумками II кварталу 2011 року, оскільки це цілком відповідає вимогам Податкового кодексу України.
Представник СДПІ позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволені відмовити, оскільки згідно п. 3 підрозділу 4 Розділу XX Податкового кодексу України до валових витрат підприємства II кварталу 2011 року можливо відносити лише від'ємне значення об'єкту оподаткування І кварталу 2011 року без врахування показників від'ємного значення об'єкту оподаткування підприємства за підсумками 2009, 2010 років.
Представник прокуратури повністю підтримав позицію відповідача, просив у задоволенні позову відмовити.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі №0001371620 від 20.10.2011 року.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Одесі на зазначену постанову була подана апеляційна скарга.
Апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову СП «Вітмарк - Україна» у формі ТОВ у повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а прийнята постанова є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Прокуратурою м. Одеси також було подано апеляційну скаргу, яка ідентична апеляційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Одесі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі 10.10.2011 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю з питань правомірності відображення від'ємного значення об'єкта попереднього звітного (податкового) періоду по рядку 06.6 податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року, поданої позивачем до податкового органу 09.08.2011 року, що підтверджується квитанцією №2 від 09.08.2011 року.
Об'єкт оподаткування цього податкового періоду розрахований за урахуванням включення до складу валових витрат підприємства за ІІ квартал 2011 року (рядок 06.6 декларації) від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року в розмірі 99404806,00 грн. до складу якого, в свою чергу, були включені значення об'єкту оподаткування підприємства за підсумками 2009 та 2010 років.
За результатами зазначеної перевірки податковим органом складено акт перевірки №396/16-2/22480087/63 від 10.10.2011 року. Проведеною перевіркою встановлена невідповідність таких дій позивача приписам пункту 3 Підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001371620 від 20.10.2011 року, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств в розмірі 91 658 416,00 грн.
Представник позивача вважає, що податковий орган невірно застосував норми Податкового кодексу України, оскільки п.3 Підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України надає можливість віднесення до складу валових витрат підприємства за підсумками ІІ кварталу 2011 року від'ємне значення об'єкту оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що питання правозастосування позивачем вимог «Перехідних положень» Податкового кодексу України вирішене вірно, а податковий орган невірно трактує наведені норми, які надають можливість віднесення до складу валових витрат підприємства за підсумками ІІ кварталу 2011 року від'ємне значення об'єкту оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року.
Відповідно до Прикінцевих положень ПК, розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» набрав чинність з 01.04.2011 року. До вказаного терміну діяв Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтею 6 якого був встановлений порядок врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів.
В п.6.1 цієї статті зазначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. При цьому у 2010 році норми цього пункту діяли з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону, а саме діючим законодавством було встановлено, що у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилось станом на 1 січня 2010 року, при цьому у 2011 році ця сума від'ємного значення, яка не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат без обмежень, встановлених цим пунктом.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до розрахунку від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року застосовуються вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під час дії якого здійснювались розрахунки доходів і витрат підприємства.
Відповідно до вказаних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємства повинні були відображати в декларації по прибутку за перший квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування, тобто в нього увійшли, при наявності, від'ємне значення першого кварталу 2011 року, від'ємне значення 2010 року та частина від'ємного значення, яка не була врахована відповідно до п.22.4 станом на 1 січня 2010 року, що і було здійснено позивачем у податковій декларації за перший квартал 2011 року. При цьому вказана декларація була прийнята відповідачем без жодних зауважень, оскільки повністю відповідала вимогам діючого законодавства, що не оспорював в судовому засіданні представник відповідача.
Пунктом 150.1 ст.150 розділу ІІІ ПК, який набрав чинність з 01.04.2011 року, встановлено, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Пунктом 1 підрозділу 4 розділу XX ПК визначено, що розділ ІІІ цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.
Згідно п.3 підрозділу 4 розділу XX ПК пункт 150.1 ст.150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.
Зазначені особливості застосування порядку урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів визначені у зв'язку з тим, що розрахунок першого кварталу 2011 року є кінцевим розрахунком об'єкта оподаткування за законом, який втратив чинність.
Для визначення результатів діяльності першого кварталу 2011 року не існувало іншого нормативного акту, ніж ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулював вказані правовідносини, що не спростовується актом перевірки, в якому відсутнє посилання на будь-якій нормативний акт, який зобов'язує позивача розраховувати від'ємне значення об'єкта оподаткування лише за підсумками діяльності першого кварталу 2011 року (без врахуванням від'ємного значення попередніх податкових періодів). При цьому положення п.3 підрозділу 4 розділу XX ПК регулюють лише порядок перенесення до витрат другого календарного кварталу 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів або нерезидентів за підсумками першого кварталу 2011 року, а не порядок розрахунку цього від'ємного значення, який було врегульовано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого таке від'ємне значення повинно складатися з від'ємного значення першого кварталу 2011 року (за наявності), від'ємного значення 2010 року та частини від'ємного значення, яка не була врахована відповідно до п.22.4 станом на 1 січня 2010 року.
Перехідні положення ПК України враховують лише одне - господарська діяльність підприємств (відповідно показники цієї діяльності) не зупиняється у результаті прийняття законодавчим органом нових законів, тому законодавець зазначив, що з 01.04.2011 року встановлюються деякі інші правила розрахунків та надання податкової звітності по податку на прибуток, але вона не починається заново, без урахування попередньої діяльності підприємств, тому і визначено, що сформований за діючими нормами законодавства розрахунок від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2011 року повинен враховуватись в розрахунок за півріччя 2011 року, незважаючи на те, що розрахунок за другий квартал здійснювався вже за правилами, встановленими ПК України.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є безпідставними викладені у спірному акті перевірки висновки ДПІ щодо порушення позивачем вимог п.54.1 ст.54, п.3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК, оскільки вони ґрунтуються фактично на власному тлумаченні відповідачем цих норм, в той час як ці норми взагалі не містять в собі прямої заборони на включення від'ємного значення об'єкту оподаткування попередніх років до податкової декларації.
У зв'язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку про те, що питання правозастосування при вирішенні цього спору вирішено судом першої інстанції вірно, висновки суду першої інстанції в цій частині правильні і такі, що відповідають вимогам КАС України, але частково приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до листа ВАСУ від 13.09.2012 року №2019/12/13/-12 витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку зазначені у статті 139 Податкового кодексу України, цей перелік є вичерпним, і порядок їх визначення відповідає правилам (стандартам) бухгалтерського обліку. Статтею 139 Господарського кодексу України передбачено, що майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Відповідно до цього ж листа при вирішенні наведених спорів судам варто в цілому оцінювати правомірність рішень податкових органів про визначення податкових зобов'язань внаслідок завищення платниками податку суми від'ємного значення з податку на прибуток. При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, судам слід досліджувати обставини формування сум від'ємного значення, задекларованого платниками податків. При цьому необхідно дати оцінку доводам які заперечують достовірність даних податкового обліку щодо формування від'ємного значення об'єкта оподаткування.
Зокрема, може заперечуватися реальний характер господарських операцій платника податків, наслідком яких стало утворення збитків, також можуть бути наведені доводи щодо неправомірного застосування платником податків окремих норм, які регулюють справляння податку на прибуток, наприклад, щодо відображення у складі валових витрат курсових різниць тощо.
На деяких обставинах, що можуть вказувати на відсутність реального характеру господарських операцій, за результатами яких сформовано дані податкового обліку, наголошено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.
У разі встановлення обставин, що свідчать про відсутність реального характеру операцій платників податків, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування, відповідні суми повинні бути виключені зі складу витрат, що враховувалися в розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток.
Отже, під час розгляду справи щодо правомірності формування суми від'ємного значення з податку на прибуток судом може бути встановлено порушення платником податку інших правил оподаткування цим податком, не пов'язаних із застосуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
В своєму листі ВАСУ наполягає на тому, що у такому разі правомірність визначених контролюючим органом податкових зобов'язань із податку на прибуток має оцінюватися з урахуванням фактично вчинених платником податку порушені. Також зазначено, що суди повинні витребувати у податкового органу розрахунок визначених платникові податку сум податкових зобов'язань з урахуванням фактично вчинених таким платником порушень, у тому числі не пов'язаних із перенесенням сум від'ємного значення з податку на прибуток до витрат другого кварталу 2011 року, але таких, що впливають на правильність формування відповідних сум. При цьому слід враховувати всі належні та допустимі згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які надаються сторонами під час провадження у справі в суді. Зокрема, не слід обмежуватися дослідженням лише тих доказів, які були проаналізовані податковим органом під час проведення перевірки, Як платник податків, так і податковий орган, можуть надати суду інші докази, що стосуються правомірності формування платником податків сум від'ємного значення з податку на прибуток. Причини неподання чи відсутності відповідних доказів під час проведення перевірки повинні оцінюватися судами з урахуванням усіх обставин справи.
Саме тому, на виконання наведеного листа ВАСУ судова колегія запропонувала представнику позивача підтвердити товарність операцій, внаслідок яких були сформовані суми, що оспорені апелянтом та яки були предметом дослідження податкового органу.
За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.
Докази, на які має послатися суд в ухваленому ним рішенні не є вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача на вимогу суду надав багаточисленні докази на підтвердження правильності формування спірних сум податків, багато прикладів судової практики та зазначив, що, окрім цього, апелянт не ставить під сумнів питання щодо розміру спірних сум податку, а спір полягає виключно у трактуванні норм п.150.1, ст. 150 та п.3 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України.
Вивчив позиції сторін в частині, що стосується виникнення сум витрат внаслідок курсової різниці судова колегія дійшла наступного.
З пояснення позивача вбачається, що у 2006 році позивачем отриманий великий кредит у банківській установі. Цей кредит отриманий в доларах США, потрапив на рахунки позивача та поетапно витрачався відповідно до необхідності у господарській діяльності позивача. На час розгляду справи кредит не повернутий, договірні відносини з банківською установою тривають.
Виходячи з вимог пп. 7.9.1 та пп. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону, основна сума боргу за фінансовими кредитами в іноземній валюті не впливає на збільшення валових доходів при одержанні та на збільшення валових витрат при поверненні сум кредиту.
З цього слідує, що розраховані за такою заборгованістю в іноземній валюті курсові різниці не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Наведена позиція зазначена у ухвалі ВАСУ від 06.12.2006 року.
Відповідно до вимог пп. 7.9.2. з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з:
поверненням платником податку основної суми кредиту, в тому числі частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката, іншим особам-кредиторам, а також з наданням кредиту іншим особам-дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону;
поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозитів (вкладів), у тому числі залучених шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, у тому числі шляхом погашення (викупу) облігацій, а також розміщенням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом придбання ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, або на інші строкові та довірчі рахунки, відкриті на користь такого платника податку, в тому числі шляхом придбання облігацій;
наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.
Під терміном «основна сума» слід розуміти суму наданого кредиту або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування процентів (фіксованих виплат, премій, виграшів), суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов'язання.
Враховуючи наведене, пояснення представника позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції про те, що конвертація була лише умовною, судова колегія дійшла висновку про те, що конвертація отриманих за кредитом сум фактично не відбувалась. Саме тому, враховуючи те, що кредитні відносини між позивачем та банківською установою тривають, фактично мали місце розрахунки лише у валюті з іноземними контрагентами без її конвертації у гривню, судова колегія вважає, що за рахунок такої умовної конвертації не можливо сформувати сума витрат, яка утворює від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток. А тому у позові слід відмовити.
Окрім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог пп. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові декларації подавалися за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 вищенаведеного Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку встановленому для податкових декларацій. Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 була затверджена форма податкової декларації та Порядок її заповнення і подання.
Згідно з п. 17.2 ст. 17 цього Закону України, платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем подавалися на адресу відповідача податкові декларації з податку на додану вартість за звітні податкові періоди. Відповідно до п. 5.1. ст. 5 вищенаведеного Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку встановленому для податкових декларацій. Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 була затверджена форма податкової декларації та Порядок її заповнення і подання.
Згідно з п. 17.2 ст. 17 цього Закону України, платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Дослідивши податкові декларації з додатками за спірний період та уточнюючих розрахунків судова колегія встановила, що показники податкової декларації різняться з показниками, які зазначені в уточнюючих розрахунках, що впливає на інші показники податкової декларації, однак вказаний висновок не свідчить про зміну податкових зобов'язань позивача у спірний період.
Вирішуючи справу суд першої інстанції не застосувавши приписи статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», залишивши поза увагою, що платник податку подав уточнення які не змінюють розмір податкових зобов'язань не під час проведення перевірки податкового органу, внаслідок чого він позбавлений права скористатися правилами та гарантіями, встановленими пунктом 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а після проведення перевірки.
При цьому при поданні уточненої декларації, колегія суддів зазначає, що у випадку, коли у платника було проведено документальну перевірку і за її результатами було донараховано чи зменшено суму податку, визначену платником до сплати в бюджет чи до відшкодування з бюджету, то за ті звітні періоди, за які проведено перевірку, уточнена декларація подаватися не повинна, оскільки всі помилки уже виявлено і виправлено в результаті перевірки. Суд першої інстанції на ці обставини уваги також не звернув.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі, прокуратури м. Одеси задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ Спільне підприємство «Вітмарк - Україна» у справі № 2а/1570/8744/2011.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Повний текст судового рішення виготовлений 10.04.2013 року.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький