Справа: № 22-а-7766/08 Головуючий у І інстанції: Власов Ю.Л.
Суддя-доповідач: Усенко В.Г.
«10» грудня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Усенка В.Г,
суддів Малиніна В.В. та Романчук О.М.,
при секретарі Никончук І.В.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг прокурора Святошинського району м.Києва та Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду м.Києва від 03 жовтня 2007 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс», третя особа - Святошинський районний центр зайнятості про стягнення 1585грн., -
Постановою Господарського суду м.Києва від 03 жовтня 2007 року в задоволенні адміністративного позову Прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс», третя особа - Святошинський районний центр зайнятості про стягнення 1585грн., - відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор Святошинського району м.Києва просить скасувати оскаржувану постановута прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимооги.
В апеляційній скарзі Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - «Київське міське відділення») просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
Апеляційний розгляд справи здійснюється за відсутності представника позивача та відповідача, які належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши пояснення учасників процесу, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що зі звіту відповідача за 2006 рік вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб - 15, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» осіб - 1, фонд оплати праці штатних працівників з одним десятковим знаком - 95,1; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 6,34грн., сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів - 3,17грн.
Як свідчить лист Святошинського районного центру зайнятості від 01.06.2007р., відповідач у 2006 році надавав вакансію для працевлаштування інваліда на посаду бухгалтера.
Звіти відповідача по формі №3-ПН станом на 27.09.2006р., 12.10.2006р., 16.11.2006р., 11.12.2006р. вказують, що ним надавались вакансії за спеціальністю слюсар-ремонтник морозильного обладнання та бухгалтер для працевлаштування інвалідів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.
Згідно із ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - «Закон») працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.Підприємства, установи і організації, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ст.18, 18-1 Закону підприємства, установи, організації зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Частинами 1 та 3 статті 19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р. «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості,місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що підприємства, в тому числі, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно з п.3 Інструкції щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звітність про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці України від 19.12.2005р. №420 «Про затвердження форм звітності та інструкції щодо їх заповнення», у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших. Наявність вільного робочого місяця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під шифром, в тому числі, 11 - інваліди.
Статтею 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Отже, законодавство України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів,але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Зазначене підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2005р. у справі №4/220. Для підприємств незалежно від форми власності встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів; якщо на підприємстві працюють від 8 до 25 чоловік, то вказане підприємство повинно забезпечити за власні кошти одне робоче місце для інваліда, про що проінформувати центр зайнятості. Підприємство повинно щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів звіти, в яких вказувати про середню річну заробітну плату на підприємстві, чисельність штатних працівників та про кількість працюючих інвалідів.
За нестворення робочих місць для інвалідів або створення в кількості меншій ніж передбачено нормами чинного законодавства, підприємство сплачує штрафні санкції.
Матеріали справи свідчать, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складає 15 осіб. Отже, відповідач згідно із ст.19 Закону повинен був створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда, про що проінформувати відповідний центр зайнятості.
Як встановлено судом та підтверджується листом Святошинського районного центру зайнятості, ТОВ «Еліс» у 2006 році інформував районний центр зайнятості щодо вакансії бухгалтера для працевлаштування інваліда. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі звітів Відповідача, останній у 2006 році, крім посади бухгалтера, також пропонував вакансію слюсаря-ремонтника морозильного обладнання.
З огляду на викладене, відповідачем виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда та інформування відповідного центру зайнятості з метою працевлаштування інваліда. Однак, районний центр зайнятості відповідно до вказаних вище норм права не направляв до відповідача жодного інваліда для працевлаштування, а також не повідомляв про наявність непрацюючих інвалідів інших спеціальностей.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог Прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Тому, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим, то воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційні скарги прокурора Святошинського району м.Києва та Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 03 жовтня 2007 року, - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст..160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий-суддя: Усенко В.Г.,
судді: Малинін В.В.,
Романчук О.М.