Справа № 22-а-7189/08 Головуючий у І-ій інстанції: Євсіков О.О.
№11/353-А Суддя-доповідач: Малинін В.В.
04 грудня 2008 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Малиніна В.В.
суддів: Романчук О.М., Усенка В.Г.
при секретарі: Демченко Т.І.
за участю представника апелянта - Сергієчка-Колодія В.В.,
представника позивача - Донцової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
У липні 2007 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста» (надалі - позивач, ТОВ «ТД «Іста») звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) №0000232305/0-3790 від 20.01.07., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 328 436,00 грн., визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 328 436,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 164 218,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем в акті перевірки безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Прімекс-Профі» пп. 7.2.3., пп. 7.2.4., п. 7.2. та пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7, п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».
Стверджує, що він правомірно у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» у червні, липні, серпні 2005 року відніс до складу податкового кредиту 328 436,00 грн., оскільки ТОВ «Прімекс-Профі» видало йому належним чином оформлені податкові накладні, а позивач здійснив фактичну оплату отриманого товару .
Постановою Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року позовні вимоги ТОВ «ТД «Іста» задоволені в повному обсязі.
Зазначене рішення мотивовано тим, що відповідачем не було доведено, що сума ПДВ в розмірі 328 436,00 грн. на момент перевірки була відшкодована позивачу саме за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ «Прімекс-Профі».
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив‚ що вказане рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.
Позивач стверджує, що під час розгляду справи судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі обставини справи у їх сукупності, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заперечень на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходило.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги; представник позивача - заперечував, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, а також правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, про необхідність залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було проведено планову документальну перевірку ТОВ «ТД «Іста» з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05. по 01.10.06.
За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 18.01.07. № 126/ 2305/25411862 «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Торговий дім «Іста» з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05. по 01.10.06.».
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000232305/0-3790 від 20.01.07., яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п 1.8 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 328 436,00 грн., визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 328 436,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 164 218,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.
В акті перевірки від 18.01.07. №126/2305/25411862 відповідачем зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7, п 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». ТОВ «ТД «Іста» при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків безпосередньо з ТОВ «Примекс-Профі» на суму податку на додану вартість 328 436,00 грн. було завищено податковий кредит з податку на додану вартість за червень - серпень 2005 року на суму 328 436,00 грн., в результаті чого була завищена заявлена сума бюджетного відшкодування за жовтень 2005 рок на 328 436,00 грн.
Також встановлено, що у перевіряємому періоді (червень - серпень 2005 року) ТОВ «ТД «Іста» мало взаємовідносини з ТОВ «Примекс-Профі» по поставці товару на підставі договору № 91 від 15.03.05.
Позивач отримав від ТОВ «Примекс-Профі» товар у червні 2005 року на суму 675 468,92 грн., у липні 2005 року на суму 970 354,18 грн., у серпні 2005 року на суму 324 766,83 грн. За отриманий товар ТОВ «ТД «Іста» розрахувалося в повному обсязі, сплативши на рахунок ТОВ «Примекс-Профі» в ціні придбаного товару суму податку на додану вартість. Факт повної оплати товару грошовими коштами стверджується наданими позивачем доказами - платіжними дорученнями, засвідченими банківською установою, та відповідачем не заперечується.
Суми податку на додану вартість в загальному розмірі 328 436,00 грн., в тому числі у червні 2005 року - 112 578,15 грн., в липні 2005 року - 161 725,70 грн., в серпні 2005 року - 54 127,79 грн. включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.
В Акті перевірки відповідачем зазначено, що ТОВ «Примекс Профі» при продажу товарів нарахувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість у червні 2005 року у суму 112 581,48 грн., у липні 2005 року - 161 725,70 грн., що відповідає сумі податкового кредиту позивача в ті ж самі періоди.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.06. у справі № 2/1299/06 визнано недійсними установчі документи ТОВ «Примекс-Профі», а саме: свідоцтво про державну реєстрацію від 01.07.03. та статут, зареєстрований Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією від 01.07.03., реєстраційний № 08278, визнано недійсним Свідоцтво платника податку на додану вартість № 35631718 з дати прийняття судового рішення - з 12.04.06.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної.
Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» підставою притягнення платника до відповідальності є лише повна відсутність підтверджуючих документів - податкових накладних.
Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач на підтвердження суми податкового кредиту червня, липня, серпня 2005 року мав податкові накладні, отримані від ТОВ «Прімекс-Профі».
Пунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками відповідний перелік.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 зазначеного закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит по операціям з придбання товарів у ТОВ «Примекс-Профі» формувався позивачем по факту отримання податкових накладних. Будь-яких претензій до порядку складання зазначених податкових накладних з боку відповідача не вказано.
Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Примекс-Профі» було зареєстровано ДПІ у Дніпровському районі м. Києва як платник податку на додану вартість, йому було видано свідоцтво платника податку на додану вартість № 35631718.
Разом з тим, згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.06. установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Прімекс-Профі» визнані недійсними з дати прийняття судового рішення, тобто з 12.04.2006. Згідно з інформацією про анульовані свідоцтва платників податків на додану вартість, яка надається ДПА України, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Прімекс-Профі» № 35631718 анульовано 13.06.06.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається зокрема у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.
У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.
При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.
Таким чином, реєстрація суб'єкта господарювання платником податку на додану вартість діє до моменту її анулювання. До моменту анулювання реєстрації платник податку має право і зобов'язаний у випадках, передбачених законодавством, надавати покупцям товарів (послуг) податкові накладні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що датою анулювання реєстрації ТОВ «Прімеск-Профі» в якості платника податку на додану вартість є 13.06.06.
Відтак, податкові накладні, виписані позивачеві ТОВ «Прімеск-Профі» протягом червня, липня, січня 2005 року є належними первинними документами, що підтверджують правомірність віднесення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
З матеріалів справи не вбачається, що контрагент позивача в спірний період не був в установленому порядку зареєстрований як платник податку на додану вартість та відповідно не мав права на виписування податкових накладних відповідачем не надано.
Таким чином, що сума податкового кредиту позивача за спірний період сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ «Прімеск-Профі», зареєстрованого платником податку на додану вартість, та що суми податку на додану вартість в розмірі 328 436,00 грн. правомірно віднесено позивачем до складу податкового кредиту червня 2005 року на суму 112 578,15 грн., липня 2005 року на суму 161 725,70 грн., серпні 2005 року на суму 54 127,79 грн.
Необхідно зазначити, що чинним законодавством не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, сплативши його перед цим в ціні придбаного товару, у випадках скасування державної реєстрації продавця чи в подальшому анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, чи в разі можливої несплати продавцем податку до бюджету. Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.
Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.
Визнання рішенням суду недійсними установчих документів ТОВ «Прімекс-Профі» вже після здійснення господарських операцій, за якими ним були видані податкові накладні, та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення виданих за господарськими операціями податкових накладних.
Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядки та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених цим Законом.
Підпунктом 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.
Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
На підставі вимог закону позивачем до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було подано податкові декларації за червень, липень, серпень 2005 року та заяви на повернення сум бюджетного відшкодування. Заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування перевірялися відповідачем у порядку, передбаченому п.п.7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Податок на додану вартість».
Як свідчать матеріали справи підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання у сумі 328 436,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 164 218,00 грн. є пп. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Однак, згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
На час прийняття ним спірного рішення різниця між загальною сумою податкових зобов'язань позивача з ПДВ, що виникли у зв'язку з поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітних періодів, та сумою податкового кредиту звітних періодів, навіть з урахуванням її зменшення на спірну суму, мала від'ємне значення.
Жодних доказів того, що сума ПДВ в розмірі 328 436,00 грн. (як зазначено в спірному податковому-повідомленні рішенні) на момент перевірки була відшкодована позивачу саме за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ «Прімеск-Профі», відповідачем не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем не було донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розумінні пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
При розгляді питання щодо можливості застосування відповідних податкових санкцій на підставі абз. 2 п. 8 та 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до пп. 6.1.3 цієї Інструкції у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Відповідно до п. 8 вказаної Інструкції у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 «Про деякі зміни в оподаткуванні», який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.
Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XVКонституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 М2505-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).
Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про систему оподаткування» відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.
Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
Таким чином на момент прийняття відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 «Про деякі зміни в оподаткуванні» та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не містять вказаної правової кваліфікації.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № ПО від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.
Пунктом 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.
Відповідно до 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 зазначеного закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, підстав для застосування до позивача штрафних санкцій визначених спірним податковим повідомленням-рішенням, у відповідача не було.
Таким чином висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за червень - серпень 2005 року на суму 328 436,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2005 року у розмірі 328 436,00 грн. вважає безпідставним, а спірне податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає визнанню - нечинним.
Що стосується заниження з боку позивача податку на додану вартість за березень 2006 року у розмірі 16 756,00 грн. в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податків, не підтверджених першими примірниками податкових накладних необхідно зазначити наступне.
Вказана сума податкового зобов'язання була визначена відповідачем позивачу іншим податковим повідомленням-рішенням від 20.01.07. № 0000212305/0, що міститься в матеріалах справи. Позивач визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2006 року у розмірі 16 756,00 грн. не заперечував та погасив його самостійно.
Таким чином, податкове повідомленням-рішенням від 20.01.2007 року № 0000212305/0 не є предметом позову заявленого позивачем, а відтак заперечення відповідача з цього приводу судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст..72 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року- залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Матеріали справи повернути до Господарського суду м. Києва.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
Ухвалу виготовлено в повному обсязі 09.12.08.
Справа № 22-а-7189/08 Головуючий у І-ій інстанції: Євсіков О.О.
№11/353-А Суддя-доповідач: Малинін В.В.
04 грудня 2008 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Малиніна В.В.
суддів: Романчук О.М., Усенка В.Г.
при секретарі: Демченко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Керуючисьст. ст. 160, 195,196,198, 200, 205, 206 КАСУкраїни, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року- залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2007 року по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Матеріали справи повернути до Господарського суду м. Києва.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: