"02" квітня 2013 р. м. Київ К-11718/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
при секретарі Сперкач Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комісії з питань ліквідації Західної регіональної митниці про визнання дій протиправними та зобов'язання прийняти на роботу,
У квітні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Західної регіональної митниці про поновлення на роботі в органах митної служби.
В ході розгляду справи замінено відповідача Західну регіональну митницю на комісію з питань ліквідації Західної регіональної митниці.
Після неодноразових змін та уточнень до позову ОСОБА_2 просив суд визнати протиправними дії Західної регіональної митниці по відмові у прийнятті на роботу та зобов'язати відповідача прийняти його на роботу.
Постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2008 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Західної регіональної митниці, якими 23.03.2007 року позивачу відмовлено у прийнятті на роботу у Західну регіональну митницю. В решті позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року скасовано постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції та задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1995 року ОСОБА_2 працював в митних органах на різних посадах.
Наказом голови комісії з питань ліквідації Мостиської митниці від 28.02.2007 року №84-к «Про звільнення працівників митниці» у зв'язку з ліквідацією Мостиської митниці на підставі наказу Державної митної служби України від 27.11.2006 року №1051 «Про ліквідацію та створення окремих митних органів» та на виконання наказу Державної митної служби України від 15.09.2006 року № 785 «Про створення регіональних митниць та припинення деяких митних органів» позивача було звільнено 28.02.2007 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у порядку, передбаченому статтею 49-2 цього Кодексу, з посади старшого інспектора сектора митного оформлення № 4 відділу митного оформлення № 2 митного поста «Шегині» Мостиської митниці.
27.02.2007 року позивачем подано заяву про прийняття його на роботу у Західну регіональну митницю.
Згідно з протоколом засіданні комісії з кадрових питань Західної регіональної митниці від 04.03.2007 року розглядалося питання з приводу подальшого працевлаштування позивача у Західну регіональну митницю. При цьому головою цієї комісії було запропоновано позивачу вакантні посади у Західному регіоні, від яких позивач відмовився; з цього приводу головою комісії вирішено доповісти керівнику митниці.
Листом від 23.03.2007 року № 29/32-3/96 у відповідь на заяву позивача від 27.02.2007 року останньому відмовлено у працевлаштуванні у Західну регіональну митницю.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Західною регіональною митницею було відмовлено позивачу не у прийнятті на роботу, про що він просив у заяві від 27.02.2007 року, а у переведенні з ліквідованої Мостиської митниці. Суд дійшов висновку, що заява позивача від 27.02.2007 року фактично залишилася не розглянутою.
Поряд з цим суд першої інстанції вважав безпідставними вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача прийняти його на роботу, оскільки згідно з пп. 13 п. 9 «Положення про Державну митну службу України» та наказу голови Державної митної служби України від 23.01.2008 року №35 питання прийому осіб, у тому числі і повторного, на службу в регіональні митниці є виключним правом голови Державної митної служби України і до компетенції Західної регіональної митниці не відноситься.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки припинення трудових відносин з позивачем відбулося у зв'язку з ліквідацією Мостиської митниці, тобто її припинення без правонаступництва, то працевлаштування позивача у Західну регіональну митницю можливе лише на загальних підставах, передбачених законодавством України для заміщення посад державних службовців. Відмовивши в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що відповідачем при відмові у прийнятті позивача на роботу було дотримано вимог Закону України «Про державну службу» та Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року №169.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може, оскільки, всупереч вимогам статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.
Як вбачається з позовної заяви, поданої ОСОБА_2 у квітні 2007 року, позивач просив суд поновити його на роботі в органах митної служби, посилаючись, зокрема, на те, що мала місце бути не ліквідація Мостиської митниці, а її реорганізація. При цьому йому не було запропоновано будь-якої іншої роботи в митних органах.
В заяві про уточнення до зміни позовних вимог (а.с.291) позивач також вказує про те, що йому при звільненні за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України не пропонувались посади створених митних постів, у зв'язку з чим він був змушений 27.02.2007 року, тобто перебуваючи у трудових відносинах з Мостиською митницею, звернутися до новоутвореної Західної регіональної митниці із заявою про працевлаштування.
Між тим, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки цим доводам позивача та достовірно не з'ясували форму припинення юридичної особи публічного права - Мостиської митниці.
Висновок суду апеляційної інстанції, про те, що припинення трудових відносин з позивачем відбулося у зв'язку з ліквідацією Мостиської митниці, тобто без правонаступництва, є передчасним та необґрунтованим.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Проте судами попередніх інстанцій не перевірено, чи виконав відповідач це зобов'язання по відношенню до ОСОБА_2, що має значення при вирішенні спору про порушення його трудових гарантій і прав як працівника.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до комісії з питань ліквідації Західної регіональної митниці про визнання дій протиправними та зобов'язання прийняти на роботу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній