Справа № 2-111/11
28 січня 2011 року
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючий суддя - Олійник П.В.
при секретарі - Озарчук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5, про скасування права власності, визнання недійсним договору дарування та витребування майна з незаконного володіння,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати право власності ОСОБА_2 на 2/6 частини павільйону, що знаходиться по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль Рівненської області, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 зазначену частину будівлі.
В обґрунтування заявлених вимог покликається на обставини, викладені в позовні заяві.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та з аналогічних мотивів. Крім того, позивач збільшив свої позовні вимоги і просив визнати недійсним договір дарування 2/6 частини павільйону по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль Рівненської області від 10 травня 2003 р., укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Костопільського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_5 Крім того, представник позивача пояснила, що приміщення павільйону було придбане шістьма особами без вказівок їх часток. Договору про виділ часток між співвласниками не було укладено. Вважає, що при посвідченні договору дарування нотаріусом не було дотримано вимог чинного на той час ЦК УРСР. Крім того, нотаріус при посвідченні договору дарування не встановила згоди інших співвласників. Про укладення договору дарування позивачу стало відомо лише в 2007 році. Просить позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали та пояснили, що при укладенні договору дарування в 2003 р. ні його учасниками, ні нотаріусом не були порушені встановлені законодавством норми, що регулювали порядок укладення та посвідчення таких договорів. Просять в задоволенні позову відмовити.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду повідомлені належним чином.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 заперечила проти позову та пояснила, що для посвідчення договору дарування його сторони надали усі необхідні для цього документи, в тому числі реєстраційне посвідчення від 26 лютого 1996 р., договір купівлі-продажу від 06 грудня 1996 р., витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 травня 2003 р. та заяви інших з подружжя дарувальників про відповідну згоду. Згідно п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. № 18/5, та ст.114 ЦК УРСР від 18.07.1963 р. № 1540-VI, які діяли на час укладення та посвідчення згаданого договору, повідомлення усіх інших учасників спільної часткової власності про намір відчудження вимагається лише при продажі частки. При посвідченні договорів дарування правила цього пункту не застосовуються. Крім того, на час укладення та посвідчення згаданого договору не була встановлена вимога щодо виділення частки зі спільної сумісної власності для її дарування співвласником, а вразі відсутності спору щодо часток у спільній сумісній власності такі частки вважаються рівними. Крім того, вказала, що в 2003 р. позивач особисто звертався в нотаріальну контору за роз'ясненнями щодо відчуження своєї частки у власності на згаданий павільйон та знав про дарування іншими співвласниками своїх часток і вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Суд заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 06 лютого 1996 р. між КСП «Маяк» Костопільського району Рівненської області (продавець) та ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу м'ясо-овочевого павільйону, загальною площею 216,6 м.кв., що знаходиться по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль Рівненської області. Даний договір посвідчений державним нотаріусом Костопільської державної нотаріальної контори Рівненської області, реєстр. № 1-257.
На підставі зазначеного договору купівлі-продажу Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення від 26.02.1996 р., яким посвідчено, що м'ясо-овочевий павільйон, розташований в м.Костопіль по вул.Бурова, 17, цілий зареєстрований за гр. ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності та записано в реєстрову книгу № 1-1 за реєстровим № 1.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 490965 від 06.05.2003 р. виданого Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації, власниками 1/1 частки павільйону, що знаходиться по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль Рівненської області, на підставі згаданого договору купівлі-продажу від 06.02.1996 р. на праві спільної сумісної власності є гр. ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4
10 травня 2003 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_5, реєстр. № 1467, згідно якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях подарували, а ОСОБА_2 прийняв у дар 2/6 (дві шостих) частини згаданого павільйону, загальною площею 216,6 м.кв., що знаходиться по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль Рівненської області.
Згідно ст.112 ЦК Української РСР від 18.07.1963 р. № 1540-VI, майно може належати на праві спільної власності т.ч. двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Положеннями цього Кодексу не встановлювався порядок визначення та виділу частки співвласників зі спільної сумісної власності.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про власність» (був чинний до 27 квітня 2007 року) майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. В судовому засіданні із пояснень сторін було встановлено, що приміщення по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль було придбане шістьма співвласниками для спільного здійснення підприємницької діяльності.
Пунктом 2 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність» передбачалося, що до приведення законодавства Української РСР у відповідність із Законом «Про власність» чинні акти законодавства Української РСР застосовуються, оскільки вони не суперечать цьому Законові.
Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» при розгляді позовів, пов'язаних з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю (серед інших) є майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону “Про власність"). В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
В судовому засіданні встановлено, що будь-яких угод між співвласниками щодо розміру їх часток з моменту придбання та до даного часу не укладалося. Доказів про те, що при надбанні майна співласники не виходили з рівності їх часток позивачем суду не було надано. На думку суду, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що при купівлі приміщення кошти вносилися лише трьома співвласниками, в тому числі і позивачем, оскільки, відсутні будь-які докази про те, що дані кошти є їх власними коштами, а не зібраними всіма співвласниками.
Суд також вважає необгрунтованим посилання представника позивача на висновок щодо безпідставного зазначення нотаріусом відомостей про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належало 2/6 частини павільйону, зроблений у рішенні Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2010 р., оскільки, його було зроблено у справі, в якій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не приймали участі.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. При визнанні угод недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. № 18/5, нотаріус вимагає повідомлення усіх інших учасників спільної часткової власності про намір відчудження при продажі частки. При посвідченні договорів дарування правила цього пункту не застосовуються.
Вимоги щодо порядку визначення, користування та виділу часток співвласників зі спільної сумісної власності, на які покликається позивач, встановлено Цивільним Кодексом України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності 01 січня .2004 р., тобто після укладення та посвідчення згаданого договору дарування.
На підставі наведеного суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування 2/6 частини павільйону, що знаходиться по вул.Бурова, 17 в м.Костопіль, укладеного 10 травня 2003 р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, і відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.
Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від договору дарування, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.
На підставі викладеного, керуючись ст.10, 11, 60, 212 ЦПК України, ст.112 ЦК УРСР (1963 р.), ст.17 Закону України «Про власність», ст.215 ЦК України, п.2 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність», суд
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5, про скасування права власності, визнання недійсним договору дарування та витребування майна з незаконного володіння за необгрунтованістю заявлених вимог.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Олійник П.В.