26 березня 2013 року Справа № 13016/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С., Рибачука А.І.,
з участю секретаря судового засідання Курніцької Б.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року у справі за позовом державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,
У листопаді 2009 року державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі - ДГТО) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - ДПІ) № 0000781702/0/10796 від 16.04.2009 року, № 0000781702/1/17528 від 26.06.2009 року, № 0000781702/2/24630 від 09.09.2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 2798,43 грн., з яких за основним платежем 932,81грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1865,62 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року у справі № 2а-7659/09/1370 позов було задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ДПІ просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову ДГТО. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що податковим органом при проведенні перевірки встановлено порушення ДТГО ведення податкового обліку, яке полягає у неоподаткуванні надбавок за роз'їзний характер робіт, наданих працівникам підприємства в липні-серпні 2007 року у сумі 6218,75 грн., чим порушено вимоги пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV).
При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що вичерпний перелік доходів, які не включаються до загального оподатковуваного доходу платника податку, зазначено у п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV, де суми польового забезпечення не зазначені.
Відповідно до п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону до складу місячного оподатковуваного доходу найманого працівника входять доходи, одержані у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Виходячи і з приписів Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 pоку № 59, зареєстрованої Міністерством юстиції України 31.03.1998 року за № 218/2658 ( далі - Інструкція №59) апелянт вважає, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 pоку № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» установлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Таким чином, якщо колективним договором, трудовим договором (контрактом) службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, визначені відрядженнями з належним їх оформленням, то суми коштів, отриманих платником податку на відрядження, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених пп. 4.3.2 п.4.3 ст. 4 Закону № 889-ІV, лише за умови виконання вимог Інструкції № 59 та постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон».
Відтак, апелянт вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник ДГТО у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість поданої апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Представник апелянта на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Задовольняючи позов ДГТО, суд першої інстанції виходив із того, що ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку відокремленого підрозділу без права юридичної особи «Львівська дистанція колії» ДГТО з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року, за наслідками якої складено акт від 07.04.2009 року № 693/23-1/01071092, висновки якого послужили підставою для прийняття оспорюваних повідомлень-рішень.
Суть виявленого порушення полягає у тому, що контролюючим органом було зроблено висновок про недобір позивачем податку з доходів фізичних осіб через неоподаткуванням сум надбавок за роз'їзний характер роботи за період липень - серпень 2007 року у порушення п. 19.2 ст. 19 Закону № 889-IV.
При цьому на підставі системного аналізу приписів п. 1.1. № 889-IV та приписів Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 13.01.2004 року № 5, постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має розїзний (пересувний характер)», постанови Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства фінансів № 59 від 13.03.1998 року, суд першої інстанції прийшов до переконання про те, що якщо робота працівника носить роз'їзний характер, то його поїздки не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням. При цьому, виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженому і відповідно до п. п. 4.3.2. п. 4.3. не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.
Виплати за роз'їзний характер роботи за своїм характером та призначенням аналогічні до добових витрат при відрядженні, які не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Тому виплати за роз'їзний характер роботи не можуть оподатковуватись податком з доходів фізичних осіб, оскільки є компенсацією за роз'їзний характер роботи, а не доходом працівника.
Процедура виплати такої компенсації на залізничному транспорті врегульована «Положенням про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць, в тому числі при роз'їздах за межі України», затвердженим наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» від 10.06.2002 № 285-Ц.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та є правильними.
Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку відокремленого підрозділу без права юридичної особи «Львівська дистанція колії» ДГТО з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року, за наслідками якої складено акт від 07.04.2009 року № 693/23-1/01071092.
За результатами перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, які оспорюються у частині донарахування 2798,43 грн. вказаного податку.
Працівниками контролюючого органу констатовано порушення ДГТО вимог п. 19.2 «а» ст. 19 Закону № 889-IV шляхом неоподаткування сум надбавок за роз'їзний характер роботи за період липень - серпень 2007 року.
Відповідно до п. 19.2 «а» ст. 19 вказаного Закону особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
За правилами п. 4.3.2 ст. 4 цього ж Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт.
Пунктом 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, встановлено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Виплатами, що не належать до фонду оплати праці згідно із пунктом 3.16 цієї Інструкції, є надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, і працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством.
Підставами для виплати надбавки є документи, оформлені відповідно до Положенням про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць, в тому числі при роз'їздах за межі України, затвердженим наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» від 10.06.2002 № 285-Ц, які підтверджують виїзди і їх тривалість (відомості обліку роз'їздів, маршрутні листки, плани-графіки, журнали обліку), а їх форму затверджує керівник підприємства чи відокремленого підрозділу.
Відтак суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у тому випадку, якщо робота працівника носить роз'їзний (пересувний) характер, поїздки в межах виконання цих робіт не є відрядженням та не потребують відповідного документального оформлення. Тому такі виплати є компенсацією за роз'їзний характер робіт, а не доходом працівника, і за своїм характером та призначенням вони аналогічні добовим витратам при відрядженні та не включаються до оподатковуваного доходу працівників позивача, а отже висновки контролюючого органу є помилковими.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року у справі № 2а-7659/09/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Ухвала у повному обсязі складена 27 березня 2013 року.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
А.І.Рибачук