Ухвала
іменем україни
06 березня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Штелик С.П.,
суддів: Дем'яносова М. В., Касьяна О. П.,
Кафідової О. В., Коротуна В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року,
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем порушено умови договору щодо врегулювання спорів між сторонами та порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» щодо безспірності заборгованості.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).
Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги.
Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України « Про іпотеку».
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису подані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Згідно з п. 285 Інструкції у разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за даними Державного реєстру іпотек наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого відповідно до умов договорів кредиту та іпотеки, а також відповідно до вимог чинного законодавства, банк мав підстави звернутися до нотаріуса для вчинення нотаріального напису та надав усі передбачені законом документи, що підтверджують безспірність стягнення.
Однак з такими висновками судів погодитись не можна.
Судами встановлено, що 25 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 380/517/08-Пі на суму в розмірі 180 000 дол. США терміном до 24 лютого 2023 року із поступовим зменшенням ліміту кредитування.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором між сторонами 19 червня 2008 року був укладений іпотечний договір, предметом якого стала належна позивачу квартира АДРЕСА_1.
Згідно зі свідоцтвом про зміну імені від 23 лютого 2010 року ОСОБА_3 змінив ім'я на ОСОБА_1
У зв'язку з порушенням позивачем зобов'язань із повернення кредиту 10 листопада 2009 року відповідач направив ОСОБА_1 вимогу про сплату протягом 30 днів достроково усієї суми заборгованості з нарахованими відсотками та штрафними санкціями, загальний розмір якої станом на 09 листопада 2009 року становив 200 721,26 дол. США та 296 803,37 грн.
28 квітня 2010 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на належну позивачу квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 257 198,70 дол. США, що еквівалентно 2 038 634,06 грн.
20 серпня 2010 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції в порушення норм ст. 214 ЦПК України належним чином не встановив усіх обставин, необхідних для вирішення справи, не звернув уваги на те, що виконавчий напис вчинено на більшу суму ніж сума зазначена у вимозі банку про погашення боргу, а відтак вважати суму безспірною неможна.
Суд першої інстанції, встановивши, що банком надавались нотаріусу документи на підтвердження безспірності вимог, не з'ясував, які саме документи надавались банком нотаріусу, чи можна вважати такі документи належним підтвердженням безспірності вимог. Документи (їх копії), які надавались нотаріусу на підтвердження безспірності вимог банку, в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ухвалені судами рішення не можна визнати законними й обґрунтованими у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С. П. Штелик
Судді: М.В. Дем'яносов
О.П. Касьян
О.В. Кафідова
В.М. Коротун