13 березня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Ткачука О.С.
суддів: Висоцької В.С., Карпенко С.О.
Колодійчука В.М., Сімоненко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання за касаційною скаргою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2012 року,
У березні 2012 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі у період з 1 вересня 2009 року по 1 січня 2012 року проживали у квартирі АДРЕСА_1 та були у зазначений період споживачами послуг з теплопостачання, які надавав позивач. Внаслідок несплати їх вартості утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку, у розмірі 8 876,52 грн, інфляційні втрати за вказаний період склали 1 1567,12 грн, три проценти річних - 410 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2012 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» 8 876,52 грн заборгованості за послуги з теплопостачання.
У іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2012 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У іншій частині судові рішення попередніх інстанцій не оскаржено і підстав перевіряти їх законність і обґрунтованість у цій частині у суду касаційної інстанції немає.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що положення ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини, що виникли, оскільки останні регулюються спеціальним законом, яким таких нарахувань не передбачено.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судами встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у період з 1 вересня 2009 року по 1 січня 2012 року споживали послуги з теплопостачання, які надавалися Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго».
Відповідачі не здійснювали оплату за наданні послуги з теплопостачання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 8 876,52 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 10 ч. 3 ст. 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.
Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у ст. 48 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357.
Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Отже, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Саме до останнього виду грошових зобов'язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору - абонентська плата.
Крім того, ст. 625 ЦК України розміщена в розділі I книги п'ятої ЦК України «Загальні положення про зобов'язання», а відтак поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 303, 304 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Положеннями ст. 315 ЦПК України установлено вимоги щодо змісту ухвали суду апеляційної інстанції. Зокрема, ухвала суду має складатися з описової частини із зазначенням короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; резолютивної частини із зазначенням висновку апеляційного суду.
Таким чином, в ухвалі апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.
Постановляючи ухвалу про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд апеляційної інстанції, у порушення зазначених норм процесуального закону, постановив ухвалу, яка за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України, оскільки не перевірив доводів апеляційної скарги та не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи; не зазначив мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався, що призвело до таких порушень норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, якщо є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.
За таких обставини судове рішення суду апеляційної інстанції у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати викладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Керуючись ст. ст. 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2012 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
С.О. Карпенко
В.М. Колодійчук
В.М. Сімоненко