Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого-суддіЗубара В.В.,
суддівМатієк Т.В., Шилової Т.С.,
за участю прокурорівКоваля П.С., Плужника О.В.,
захисниківОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 березня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 íà вирок Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року щодо ОСОБА_3
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, такого, що не має судимості,
засуджено:
- за ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції до 07 квітня 2011 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, на строк на 2 роки;
- за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції до 07 квітня 2011 року) із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, на строк на 3 роки та з позбавленням 2-го рангу державного службовця.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, на строк на 3 роки та з позбавленням 2-го рангу державного службовця.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку терміном 1 рік та з покладенням на засудженого обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.
Цим вироком місцевого суду, зміненим ухвалою апеляційного суду, також засуджено ОСОБА_4 судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_4 вчинив перевищення службових повноважень, що спричинило настання тяжких наслідків, а ОСОБА_3 - пособництво у перевищенні службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків, та зловживання службовим становищем, що спричинило настання тяжких наслідків.
Злочини вчинено за таких обставин.
Ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим від 12 лютого 2008 року порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Феодосійський судномеханічний завод" Міністерства оборони України (далі - ДП "ФСМЗ" МО України відповідно).
Ухвалою цього ж суду від 15 травня 2009 року арбітражного керуючого ОСОБА_4 призначено керуючим санацією ДП "ФСМЗ", і з цього часу він виконував обов'язки керівника зазначеного підприємства, здійснював організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки на підставі спеціальних повноважень, тобто був службовою особою.
Діючи всупереч вимогам п. 5 ст. 3-1, п. 6 ст. 17, статей 18, 19, 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ОСОБА_4 у період із 15 травня 2009 року до 05 лютого 2010 року умисно вчинив дії, що виходили за межі наданих йому прав та повноважень і полягали у незаконному відчуженні майна ДП "ФСМЗ" у процесі санації, усвідомлюючи протиправність цих своїх дій.
Так, у період із 15 травня до 28 вересня 2009 року в містах Феодосії та Сімферополі ОСОБА_4 склав і підписав план санації ДП "ФСМЗ", в якому умисно зазначив продаж основної інфраструктури технологічно-виробничого комплексу цього підприємства, розташованого на земельній ділянці площею 6,15 га у приморській зоні за адресою: м. Феодосія, вул. Горького, 19, а саме: нерухомого майна, виробничого обладнання та техніки (у тому числі трьох причалів № 11, 12, 13), які у своїй сукупності становили цілісний майновий комплекс підприємства із завершеним циклом виробництва. При цьому ОСОБА_4 усвідомлював, що відчуження цих об'єктів за процедурою санації не дозволяється, оскільки вони мають загальнодержавне значення.
28 вересня 2009 року ОСОБА_4, перевищуючи надані йому службові повноваження керуючого санацією та порушуючи вимоги наведених законів, направив два примірники цього плану до МО України для погодження.
ОСОБА_3, обіймаючи посаду першого заступника Міністра оборони України відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 червня 2009 року № 604-р, а з 10 червня 2009 року тимчасово виконуючи обов'язки Міністра оборони України, будучи керівником центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним майном, мав повноваження щодо погодження планів санації підпорядкованих МО України державних підприємств відповідно до Положення про Міністерство оборони України, вимог статей 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ч. 5 п. 5 ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто обіймав посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків і був службовою особою.
ОСОБА_3 26 жовтня 2009 року доручив вивчити план санації на предмет відповідності чинному законодавству та можливості погодження структурним підрозділам МО України.
За результатами вивчення вказаного плану Департамент економічної та господарської діяльності МО України підготував доповідь ОСОБА_3 від 10 листопада 2009 року № 225/7/7562 та проект відповіді керуючому санацією ОСОБА_4 про неможливість погодження плану у зв'язку з його невідповідністю вимогам п. 5 ст. 17, статей 18, 19, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки у плані санації було передбачено продаж нерухомого майна, виробничого обладнання та техніки боржника, які у своїй сукупності становили цілісний майновий комплекс підприємства із завершеним циклом виробництва. Також у проекті відповіді вказувалося, що план санації передбачає продаж причалів та структурних підрозділів майнового комплексу, які забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів та мобілізаційних запасів, відчуження яких за процедурою санації теж не дозволяється.
Ознайомившись із доповіддю, ОСОБА_3 погодився з нею та 13 листопада 2009 року підписав відповідь керуючому санацією ОСОБА_4 про неможливість погодження плану санації ДП "ФСМЗ" із наведених причин, яку 17 листопада 2009 року листом за № 220/5353 було направлено ОСОБА_4 Копію відповіді цього ж дня направлено ОСОБА_4 також електронною поштою.
Проте 18 листопада 2009 року ОСОБА_3 незважаючи на підписану ним відповідь ОСОБА_4 про неможливість погодження плану санації ДП "ФСМЗ" у своєму службовому кабінеті в приміщенні МО України у м. Києві, діючи умисно, всупереч вимогам наведених законів, своїм посадовим обов'язкам та інтересам служби, вчинив зловживання своїм службовим становищем в інтересах ОСОБА_4, погодив (підписав) план санації ДП "ФСМЗ", який не відповідав вимогам чинного законодавства України. При цьому ОСОБА_3 усвідомлював протиправність своїх дій та те, що ОСОБА_4 здійснюватиме незаконне відчуження державного майна, визначеного планом санації. Цим самим ОСОБА_3 усунув перешкоду, яка полягала у необхідності обов'язкового погодження плану санації з органом управління державним майном, і сприяв ОСОБА_4 та створив умови для вчинення ним подальших протиправних дій із незаконного відчуження державного майна.
При цьому ОСОБА_3, створюючи видимість законності своїх та ОСОБА_4 дій, власноручно зробив запис на аркуші 58 плану санації про те, що відчуження майна цього державного підприємства здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803 "Про затвердження порядку відчуження об'єктів державної власності", тоді як дія вказаної постанови на відчуження за процедурою санації цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів та іншого державного майна не поширюється.
Продовжуючи зловживати своїм службовим становищем, ОСОБА_3 з метою приховання вчиненого ним незаконного погодження плану санації ДП "ФСМЗ" та уникнення відповідальності за вчинене правопорушення, тобто діючи в інших особистих інтересах та в інтересах ОСОБА_4, надав 26 грудня 2009 року та 10 березня 2010 року недостовірну інформацію до Генеральної прокуратури України, до органів державної влади і їх службових осіб щодо змісту погодженого ним плану санації, де зазначив, що план санації ДП "ФСМЗ", погоджений ним 18 листопада 2009 року, передбачає відчуження лише частини майна, не задіяного у виробництві, а виробничі потужності підприємства залишаються у сфері управління МО України, що не відповідало дійсності.
Такі умисні дії ОСОБА_3 унеможливили вжиття заходів державними органами зі своєчасного припинення незаконних дій ОСОБА_4 з відчуження майна ДП "ФСМЗ".
У подальшому ОСОБА_4 умисно не надав листа від 17 листопада 2009 року № 220/5353 на реєстрацію в діловодство ДП «ФСМЗ», не повідомив про нього комітету кредиторів, господарському суду та керівництву товарної біржі, приховавши тим самим інформацію щодо невідповідності плану санації вимогам закону.
Після цього 24 листопада 2009 року ОСОБА_4 подав план санації до комітету кредиторів ДП «ФСМЗ», 03 грудня 2009 року - до господарського суду для затвердження, а 28 грудня 2009 року - до товарної біржі «Кримська аграрна біржа» для проведення аукціону, який відбувся 14 січня 2010 року. 19 січня 2010 року ОСОБА_4 підписав договір купівлі-продажу майна державного підприємства з ТОВ «Авіа-Інвест», якому продав це майно єдиним лотом за 17 240 227 гривень, хоча воно мало фактичну ринкову вартість 70 971 260 гривень, і передав його 05 лютого 2010 року товариству згідно з актом прийому-передачі.
Вчинення ОСОБА_4 умисних дій з продажу майна ДП "ФСМЗ", які він як керуючий санацією не мав права виконувати, за пособництвом тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України ОСОБА_3 призвело до настання тяжких наслідків для державних інтересів у вигляді матеріальних збитків на суму 70 971 260 гривень, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян; заподіяння іншої шкоди нематеріального характеру у вигляді розвалу діяльності державного підприємства, унеможливлення виконання МО України завдань із забезпечення ремонту двигунів бойових кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України та виконання визначеного Кабінетом Міністрів України мобілізаційного завдання, погіршення стану бойової готовності Збройних Сил України.
Касаційну скаргу прокурорів, у якій порушувалося питання про безпідставне звільнення апеляційним судом засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України, скаржники відкликали до початку судового розгляду на підставі ст. 390 КПК України 1960 року.
У спільній касаційній скарзі засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 порушується питання про скасування судових рішень на підставах невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неповноти досудового і судового слідства, неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону. Скаржники зазначають, що справу щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364 КК України було порушено не уповноваженою на те особою; висновки комплексної судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи є недопустимим доказом, оскільки експертизу проведено не судовими експертами, а оцінювачами майна. Вказують, що: у справі відсутні докази, які підтверджують наявність прямого причинного зв'язку між погодженням ОСОБА_3 плану санації ДП «ФСМЗ», продажем майна цього підприємства та настанням тяжких наслідків; орган досудового слідства не встановив мотиву, не довів прямого умислу й мети, не зазначив, у яких інших особистих інтересах та інтересах третіх осіб діяв ОСОБА_3, не довів його співучасті у формі пособництва ОСОБА_4 Скаржники вважають, що в діях ОСОБА_3 відсутній будь-який склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України, тому просять судові рішення щодо ОСОБА_3 скасувати, а провадження у справі закрити.
У запереченні на касаційну скаргу прокурори просили судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника ОСОБА_2, який підтримав касаційну скаргу, захисника ОСОБА_1, котрий пояснив, що засуджений ОСОБА_4 визнав свою вину, не оспорював постановлених судових рішень, також захисник просив касаційну скаргу ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 вирішити відповідно до вимог закону, думку прокурорів Коваля П.С. і Плужника О.В., які заперечували проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року у касаційній інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали є:
1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;
2) неправильне застосування кримінального закону;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі
засудженого.
У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, порушується питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_3 вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду на підставах:
- невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти досудового і судового слідства (доводи скарги про відсутність доказів наявності прямого причинного зв'язку між діями ОСОБА_3 та настанням тяжких наслідків, невстановлення мотиву, недоведеність прямого умислу й мети, співучасті засудженого у формі пособництва, невстановлення інших особистих інтересів та інтересів третіх осіб, у яких діяв ОСОБА_3);
- відсутності в діях ОСОБА_3 будь-якого складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК України;
- істотного порушення вимог кримінально-процесуального кодексу.
Перевіряючи зазначені доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів відзначає, що за матеріалами справи суд першої інстанції визнав доведеним установлення таких фактичних обставин справи.
Відповідно до п. 2 ст. 18, п. 2 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника лише недержавної власності як цілісного майнового комплексу.
Продаж частини майна боржника - державного підприємства - у процедурі санації згідно з ч. 2 ст. 20 цього Закону проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених указаним Законом.
Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема забезпечують обороноздатність держави. Майно таких підприємств, яке є єдиним майновим комплексом, може лише корпоратизуватися, при цьому їх приватизація здійснюється із збереженням у державній власності 51 відсотка акцій. Такі самі обмеження встановлює і Закон України «Про особливості приватизації підприємств, що входять до сфери управління Міністерства оборони України».
Відповідно до статуту державне підприємство «Феодосійський судно механічний завод» Міністерства оборони України є державним підприємством з часткою держави 100 відсотків і відноситься до об'єкту загальнодержавного значення, який забезпечує виконання державою своїх функцій та обороноздатність держави.
Всупереч прямій забороні вищевказаних Законів 18 листопада 2009 року тимчасово виконуючий обов'язки Міністра оборони України ОСОБА_3 погодив план санації ДП «ФСМЗ» арбітражного керуючого ОСОБА_4, в якому було передбачено продаж єдиним лотом нерухомого майна, виробничого обладнання та автотранспорту боржника (у тому числі трьох причалів, бомбосховища та будівлі центрального матеріального сховища, що забезпечувала постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів), яке у сукупності становило цілісний майновий комплекс підприємства із завершеним циклом виробництва реальною вартістю 70 971 260 гривень.
За висновком місцевого суду зазначені обставини підтверджуються, зокрема, показання працівників МО України, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в суді, згідно з якими у жовтні 2009 року за дорученням ОСОБА_3 вони перевіряли план санації ДП «ФСМЗ» на предмет його відповідності вимогам законодавства. 10 листопада 2009 року направили ОСОБА_3 письмову доповідь за № 225\7\7562 та проект відповіді керуючому санацією ОСОБА_4, де зазначалося, що план санації не може бути погоджений, і роз'яснювалися та обґрунтовувалися причини відмови.
Як указано у вироку, показання цих свідків узгоджуються з письмовими доказами, а саме: зі змістом доповіді ОСОБА_5 за № 225\7\7562 та змістом листа за підписом ОСОБА_3 від 17 листопада 2009 року № 220/5353 на адресу керуючого санацією ОСОБА_4 про невідповідність плану санації вимогам п. 5 ст. 17, статей 18, 19, 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Разом із тим, ОСОБА_3, діючи всупереч вищевказаним вимогам законів та своій відповіді від 17 листопада 2009 року № 220/5353, наступного дня, тобто 18 листопада 2009 року, погодив цей план санації, усвідомлюючи те, що після погодження ним указаного документа ОСОБА_4 вчинятиме подальші дії з відчуження майна цього державного підприємства.
Ці фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції відповідно до вимог глави 30 КПК України 1960 року. В ухвалі апеляційного суду наведено докладні мотиви прийнятого рішення. Зокрема, апеляційним судом зазначено, що хронологія вчинених ОСОБА_3 дій з погодження плану санації (17 листопада 2009 року відмовив у погодженні плану санації, а наступного дня, - погодив його) свідчить про наявність у нього прямого умислу на вчинення інкримінованих злочинів.
Перевірку фактичних обставин справи до компетенції касаційного суду не віднесено. Висновки апеляційного суду з огляду на дотримання цим судом вимог кримінально-процесуального закону сумнівів у суду касаційної інстанції не викликають.
Твердження засудженого та захисника ОСОБА_2 про відсутність у діях ОСОБА_3 будь-якого складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, є безпідставними.
Виходячи із фактичних обставин справи, місцевий суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 365 КК України, що відповідно до апеляційних скарг ОСОБА_3 та його захисників також було предметом перевірки апеляційного суду.
Крім того, касаційна скарга засудженого ОСОБА_3 і захисника не містить жодних доводів з приводу неправильної кваліфікації дій ОСОБА_3 та неправильного застосування судами вимог кримінального закону.
При цьому касаційний суд вважає за необхідне відзначити: суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок стосовно того, що власноручний запис (примітка), вчинений ОСОБА_3 на 58-й сторінці плану санації про відчуження майна ДП «ФСМЗ», яке здійснюється з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803 «Про затвердження порядку відчуження об'єктів державної власності», не виключала наявності складу інкримінованих злочинів у його діях.
Пунктом 5 цього Порядку прямо зазначено, що його дія не поширюється на відчуження цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів, а також майна, на яке відповідно до законодавства встановлено заборону на відчуження.
Тому погодження ОСОБА_3 плану санації підприємства, яким передбачалася реалізація майна, що входило до переліку майна, визначеного у п. 5 вказаного Порядку, є незаконним. Саме це погодження дозволяло ОСОБА_4 здійснювати подальші дії з реалізації майна підприємства. Відсутність такого погодження унеможливлювало здійснення ОСОБА_4 будь-яких дій щодо продажу майна у процедурі санації, як вірно дійшли висновку суди першої та апеляційної інстанцій.
Твердження засудженого ОСОБА_3 та захисника про те, що цей власноручний запис (примітка) був перепоною для подальшого незаконного здійснення відчуження майна ДП «ФСМЗ» у процедурі санації, є безпідставним. У такому випадку ОСОБА_3 мав би відмовити у погодженні незаконного плану санації державного підприємства, але не зробив цього.
У результаті цих злочинних дій ОСОБА_3 вчинив зловживання своїм посадовим становищем в інтересах ОСОБА_4, усунув перешкоду щодо обов'язкового погодження плану санації з органом управління державним майном та створив умови ОСОБА_4 для вчинення подальших протиправних дій з незаконного відчуження державного майна.
Подальші дії ОСОБА_3, який зловживаючи своїм службовим становищем, надав недостовірну інформацію до Генеральної прокуратури України, до органів державної влади стосовно змісту погодженого ним плану санації, суд обґрунтовано визнав вчиненими умисно з метою приховання засудженим незаконного погодження цього плану, при цьому ОСОБА_3 діяв у інших особистих інтересах та в інтересах ОСОБА_4
Доводи засудженого та захисника в касаційній скарзі про недоведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні пособництва у перевищенні службових повноважень арбітражним керуючим ОСОБА_4, що спричинило настання тяжких наслідків, через непритягнення до кримінальної відповідальності інших осіб колегія суддів вважає безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінальної справи, постановами слідчого відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо членів комітету кредиторів, судді господарського суду, працівників товарної біржі, які є чинними.
Суд першої інстанції розглянув справу відповідно до вимог ст. 275 КПК України 1960 року, а апеляційний суд - перевірив її в межах ст. 365 КПК України 1960 року, тобто з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.
Твердження засудженого та його захисника про те, що справу стосовно ОСОБА_3 порушено не уповноваженою на те особою, є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції до набрання чинності Законом № 4652-VI від 13 квітня 2012 року) до органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів та військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Колишнє Головне управління військових прокуратур (на сьогодні - Головне управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері) є складовою частиною центрального апарату Генеральної прокуратури України і не відноситься до органів військових прокуратур.
Кримінальну справу щодо ОСОБА_3 як тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України порушив слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу Головного управління військових прокуратур, що було структурним підрозділом центрального апарату Генеральної прокуратури України, тобто уповноваженою особою з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.
У касаційній скарзі міститься твердження про те, що наявну у справі комплексну судову будівельно-технічну та товарознавчу експертизу від 08 жовтня 2010 року проведено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
З таким твердженням колегія суддів погодитися не може.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань.
Як убачається з матеріалів справи, постановою слідчого від 25 серпня 2010 року було призначено комплексну судову будівельно-технічну та товарознавчу експертизу, проведення якої було доручено судовим експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за участю експертів Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська спілка експертів-оцінювачів».
Цю експертизу від 08 жовтня 2010 року № 17/09 проводили експерти ОСОБА_10, ОСОБА_11, які зареєстровані в Державному реєстрі оцінювачів та є судовими експертами, котрі мають право здійснювати оцінку майна, у тому числі нерухомого, земельних ділянок, судноплавних засобів, а також цілісних майнових комплексів.
Також до проведення експертизи були залучені незалежні експерти ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, котрі зареєстровані в Державному реєстрі оцінювачів, мають відповідну кваліфікацію оцінювачів нерухомості, автотранспорту, обладнання, цілісних майнових комплексів та відповідні сертифікати на право проведення експертної оцінки.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що комплексну судову будівельно-технічну та товарознавчу експертизу було проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону та Закону України «Про судову експертизу».
Твердження захисту про обов'язковість для виконання рішення господарського суду від 28 грудня 2009 року, що, на думку авторів касаційної скарги, виключало склад злочину в діях ОСОБА_3, є безпідставними, оскільки це рішення вищими судами було визнано незаконним і скасовано.
Доводи скаржників, наведені в касаційній скарзі, про відсутність у справі належних і допустимих доказів, які би підтверджували винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих злочинів, перевіряв апеляційний суд і обґрунтовано визнав їх безпідставними. Цей суд дійшов вірного висновку, що наявні у справі докази відповідають вимогам кримінально-процесуального закону, є допустимими, достовірними та достатніми.
Істотних порушень кримінально - процесуального закону, які є підставою для скасування постановлених щодо ОСОБА_3 судових рішень, колегія суддів не вбачає. Касаційна скарга засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.
В.В. Зубар Т.С. Шилова Т.В. Матієк