Ухвала
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючоїГригор'євої І.В.,
суддів:Єленіної Ж.М., Британчука В.В.,
за участю прокурораПідвербної Г.Я.,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 19 березня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Макарівського районного суду Київської області від 22 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2012 року щодо ОСОБА_1
Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина
України, такого, що в силу ст. 89 КК України,
не має судимості,
засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк 5 років; за ч. 1 ст. 309 КК України - на строк 1 рік.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він приблизно у вересні 2011 року незаконно придбав рослини коноплі, зірвавши їх на території господарства за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, поклав їх до сараю, де зберігав, поки рослини не висохли. Потім ОСОБА_1 подрібнив їх, виготовивши таким чином особливо наркотичний засіб - канабіс вагою у перерахунку на суху речовину 83,65 г і продовжив його зберігати у тому ж сараї без мети збуту.
04 листопада 2011 року приблизно о 17-й год. ОСОБА_1 поблизу місця свого проживання пригостив ОСОБА_2 канабісом вагою у перерахунку на суху речовину 4,20 г, який незаконно зберігав у приміщенні сараю за місцем свого проживання і незаконно збув ОСОБА_2
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та про направлення справи на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону - ст. 75 КК України, а також через невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості. Також указує на порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України при розгляді апеляції прокурора, в якій ставилося питання про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання. Прокурор посилається на те, що: засуджений вчинив тяжкий злочин; раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів; за місцем проживання характеризується як схильна до вживання спиртних напоїв особа, що свідчить, на думку касатора, про небажання ОСОБА_1 ставати на шлях виправлення. Крім того, прокурор указує на порушення прав засудженого, оскільки за даними протоколу судового засідання встановлено, що в ході судового слідства прокурор змінив обвинувачення підсудному шляхом його конкретизації. Проте у протоколі судового засідання зазначено, що зміна обвинувачення відбулася на початку судового засідання, коли матеріали кримінальної справи не були досліджені, що позбавило підсудного належним чином оцінити ситуацію та повною мірою реалізувати свої процесуальні права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
У судове засідання касаційної інстанції засуджений не з'явився, не повідомивши Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про причини своєї неявки та про своє бажання брати участь у розгляді справи. В матеріалах справи немає жодних даних про те, що засуджений не був належним чином поінформований про розгляд справи судом касаційної інстанції. Крім того, відповідно до вимог статей 362, 394 КПК України 1960 року участь засудженого в розгляді справи касаційним судом при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою і це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого при розгляді справи в суді касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд правильно встановив фактичні обставини справи та зробив обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, зокрема показаннях самого засудженого в судовому засіданні, в яких він повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Суд, з'ясувавши в судовому засіданні, що фактичні обставини справи учасниками процесу не оспорюються, за клопотанням прокурора, з яким погодилися інші учасники судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів і обмежився допитом підсудного та дослідженням даних про особу винного, у зв'язку з чим справа розглядалася в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України 1960 року.
Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України є правильною.
Пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення під час судового розгляду справи змінювалося прокурором з дотриманням вимог ст. 277 КПК України
Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 судом покарання ступеню тяжкості вчиненого ним діяння і його особі внаслідок м'якості, та неправильне застосування ст. 75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу засудженого, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.
Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд, як видно з вироку та матеріалів справи, достатньою мірою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини їх учинення та наслідки цих діянь. У поєднанні з цими даними суд зважив на відомості про особу винного (який відповідно до ст. 89 КК України судимості не має, задовільно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, у вчиненому щиро розкаявся й активно сприяв розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.) і дійшов правильного висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та звільнення останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Доводи прокурора про те, що суд безпідставно визнав щире каяття засудженого обставиною, що пом'якшує покарання, не відповідають матеріалам справи, адже із них убачається, що ОСОБА_1, учинивши тяжкий злочин та злочин невеликої тяжкості, які передбачені ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, активно сприяв їх розкриттю, свою вину визнав повністю і не оспорював фактичних обставин справи, що дало суду підстави перевірити зібрані у справі докази відповідно до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України 1960 року.
Крім того, ст. 75 КК України не містить застережень щодо неможливості звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених за тяжкий злочин, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
У цій справі суд урахував згадані обставини, які мають значення для визначення покарання, і дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливо досягти без ізоляції від суспільства в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням протягом максимально можливого іспитового строку.
Предметом перевірки суду апеляційної інстанції стали доводи прокурора, аналогічні наведеним у касаційній скарзі. Розгляд справи відбувався з дотриманням положень статей 362, 365 КПК України 1960 року. Свої висновки суд належним чином обґрунтував і виклав у відповідному процесуальному документі - ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи касаційної скарги про скасування судових рішень із зазначених у скарзі підстав.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, колегія суддів
Вирок Макарівського районного суду Київської області від 22 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Судді:
І.В. Григор'єва Ж.М. Єленіна В.В. Британчук