13 березня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2012 року,
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона є членом ЖБК «Мир-134», на праві особистої власності на підставі реєстраційного посвідчення, зареєстрованого 20 грудня 1993 року у КП БТІ м. Донецька, їй належить кооперативна квартира АДРЕСА_1. У ії квартирі зареєстровані та проживають зять - ОСОБА_3., донька - ОСОБА_4., онук - ОСОБА_5. Крім того, у квартирі зареєстрований син від першого шлюбу - відповідач ОСОБА_2. Відповідно до ч. 4 ст. 15 ЖК України повнолітні члени кооперативу зобов'язані брати участь в оплаті витрат з експлуатації та ремонту будинку та квартири. Згідно з актом ЖБК «Мир-134» від 23 травня 2012 року відповідач ОСОБА_2. не проживає за місцем реєстрації з 2005 року та з того ж часу ніякої участі в утриманні квартири та зі сплати комунальних послуг не бер. На ії прохання знятися з реєстраційного обліку квартири добровільно відповідач не реагує. Оскільки відповідач ОСОБА_2. не проживає у квартирі понад шість місяців, не бере участі в утриманні будинку та квартири, вважає, що він є таким, що втратив право користування жилим приміщенням відповідно до ст. 72 ЖК України. Просила позов задовольнити.
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 25 липня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2012 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - кооперативною квартирою АДРЕСА_1. У решті вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що відповідачу чинили перешкоди у користуванні спірною квартирою, оскільки позивачкою були замінені вхідні двері у квартиру, ключі від яких відповідачу не були надані. Крім того, ОСОБА_1 в обґрунтування позову послалася на норми ст. 72 ЖК України, яка не регулює спірні правовідносини, вона є власником спірної квартири, а право користування житловим приміщенням членів сімї власника жилого приміщення регулюються нормами ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив із того, що відповідач з 2005 року не звертався за захистом свого порушеного права на користування жилим приміщенням, не має ніякого майна у спірній квартирі, спірним жилим приміщенням не цікавиться, не сплачує комунальні послуги, не бере участь у ремонті та утриманні квартири, що свідчить про те, що він не проживає у спірній квартирі з власної ініціативи.
Однак з висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Установлено, що ОСОБА_2 (чоловіка - позивача та батько відповідача) на сім'ю з трьох осіб надано ордер на житлове приміщення АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 1989 року, ОСОБА_1. успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_2 паєнагромадження у житлово-будівельному кооперативі «Мир-134». Реєстраційним посвідчення встановлено, що кооперативна квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві особистої власності за ОСОБА_1
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Згідно зі змістом вказаних норм право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно із ст. 64, ч. 4 ст. 156 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Зокрема, суд апеляційної інстанції не звернуто уваги, що ОСОБА_2. надавав кошти своїй матері на ії утримання, звертався до лікарських установ за місцем розташування спірної квартири, надавав кошти для сплати комунальних послуг, постійно відвідував матір, що свідчить про те, що він інтересу до спірного житла не втрачав. Крім того, відповідач зареєстрований у спірній квартирі за згодою позивачки. Тимчасове мешкання у квартирі своєї дружини, відсутність звернення за захистом свого порушеного права на користування жилим приміщенням з 2005 року, відсутність майна у спірній квартира не може бути підставою для висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2012 року скасувати, залишити в силі рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 25 липня 2012 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: О.В. Закропивний
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська