Справа № 22-ц/793/977/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 27 Казидуб О.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Корнієнко Н. В.
25 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоКорнієнко Н.В.
суддівЮвшина В.І., Пономаренка В.В.
при секретаріКотолуп А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, -
Позивач ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, вказуючи, що 5 квітня 2008 року ОСОБА_6 взяв в борг грошові кошти у нього в сумі 175 000, 00 грн. строком на 3 роки та зобов'язався їх повернути до 5 квітня 2011 року.
Дані обставини підтверджуються власноручно написаною розпискою ОСОБА_6 від 5 квітня 2008 року в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10
У встановлений строк, 5 квітня 2011 року, ОСОБА_6 не повернув взяті в борг грошові кошти. Тому, 29 серпня 2011 року, позивач направив ОСОБА_6 письмову претензію про повернення взятих в борг грошових коштів.
6 вересня 2011 року ОСОБА_6 отримав вимогу про повернення грошових коштів, що підтверджується поштовим повідомленням, але вимогу не виконано та не повернуто кошти.
Крім основного боргу в сумі 175 000, 00 грн., ОСОБА_6 зобов'язаний сплатити внаслідок прострочення виконання основного зобов'язання, борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позивач також вказує, що ОСОБА_6 з 22 березня 1980 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 22 березня 1980 року та копією паспорта ОСОБА_7
Оскільки борг не повернуто, ОСОБА_8 змушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів та просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь основний борг в сумі 175 000, 00 грн., 2 329, 56 грн. три відсотки річних, 3 995, 00 грн. борг з урахуванням індексу інфляції, а всього 181 324, 56 грн. та понесені позивачем судові витрати.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 суму боргу за договором позики в розмірі 175 000, 00 грн., 2329, 56 грн. - три проценти річних, 3995, 00 грн. - індекс інфляції та судові витрати, а всього 183 144, 56 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просять скасувати оскаржуване заочне рішення та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 прострочив виконання грошового зобов'язання за укладеним з позивачем договором позики, а тому зобов'язаний повернути позичені у позивача гроші. При цьому суд прийшов до висновку, що відповідач, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, та отримавши грошові кошти у власність, які відповідно до норм Сімейного кодексу України є об'єктом права спільної сумісної власності, а договір укладений в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого із подружжя. Тому відповідач, як вважає суд, разом із дружиною несуть солідарну відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання за укладеним з позивачем договором позики та зобов'язані останньому сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи із наступного.
Встановлено, що позивач 5 квітня 2008 року надав відповідачу в позику 170 000 грн. на три роки, які останній зобов'язався повернути до 5 квітня 2011 року. На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_6 складено розписку від 5 квітня 2008 року, в якій зазначено сторони зобов'язання, грошова сума, яка передається та строк її повернення. Також розписка містить особистий підпис відповідача та свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 (а.с.6).
За ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним, від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, ОСОБА_6 не отримував грошових коштів в сумі 175 000, 00 грн., вказуючи при цьому, що відсутні підтвердження існування у позивача ОСОБА_8 такої суми коштів та те, що він з позикодавцем не мав ні ділових, ні особистих стосунків, а підписи свідки поставили недавно і це видно по чорнилах пасти на оригіналі розписки, а тому вона є підробленою, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з тих підстав, що апелянтами не надано апеляційному суду переконливих доказів про вказані обставини, а також доказів того, що в судовому порядку ставилося питання про визнання недійсною розписки із зазначених підстав. Не надав достовірних доказів про неналежність розписки він і в апеляційній інстанції. Питання про призначення судової експертизи в апеляційній скарзі не ставив. Тому слід вважати, що між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що у визначений розпискою строк, а саме 5 квітня 2011 р., кошти ОСОБА_6 не повернув.
Не повернув кошти ОСОБА_6 і після одержання 06.09.2011 року від ОСОБА_8 претензії-вимоги, де йому пропонувалося у триденний строк повернути отримані в борг кошти в сумі 175 000 грн. (а.с.11, 12).
У зв'язку із цим, за правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК, наступають наслідки порушення договору позичальником відповідно до вимог ст. 625 ЦК.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За таких обставин, оскільки договір позики був укладений відповідно до ст. 1049 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_6 суми боргу відповідно до розписки від 5 квітня 2008 року.
Встановивши на підставі доказів, яким дана належна оцінка, факт отримання ОСОБА_6 за договором позики грошової суми, суд першої інстанції, прийшов до неправильного висновку про стягнення боргу за цим договором з обох з подружжя в солідарному порядку, виходячи з наступного.
При вирішенні справи судом було встановлено, що з 22 березня 1980 року ОСОБА_6 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 22 березня 1980 року серія НОМЕР_1 та копією паспорта ОСОБА_6.
Згідно із ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останній, згідно з вимогами ст. 60 СК України стають об'єктом спільної сумісної власності подружжя, погодитися з висновком районного суду про те, що на спірні правовідносини поширюється правило про солідарну відповідальність, не можна, оскільки в розписці від 5 квітня 2008 року не вказано, на які саме цілі ОСОБА_6 брав в позику кошти та не вказано про використання їх в інтересах сім'ї, а тому дружина відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 не повинна нести солідарну відповідальність за неповернення боргу на підставі ч. 4 ст. 65 СК України.
Слід зауважити, що безпідставними є вимоги апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки це не передбачено діючим процесуальним законодавством.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають до часткового задоволення з вище названих підстав, оскільки судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права в частині солідарного стягнення з відповідачів суми боргу за договором позики, що відповідно до ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про стягнення суми боргу лише з ОСОБА_6.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу скасувати, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 суму боргу за договором позики в розмірі 175 000, 00 грн., 2329, 56 грн., - три проценти річних від простроченої суми, 3995, 00 грн. - індекс інфляції та понесені позивачем судові витрати у сумі 1820, 00 грн., які складаються із судового збору в сумі 1700, 00 грн. та витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120, 00 грн., а всього 183 144, 56 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :