33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"20" березня 2013 р. Справа № 3/177
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Гудак А.В.
суддів Сініцина Л.М.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Підприємець ОСОБА_3 на рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.13 р.
у справі № 3/177 (суддя Качур А.М. )
позивач Рівненське навчально-виробниче підприємство "Українського товариства глухих"
відповідач Фізична особа -підприємець ОСОБА_3
про стягнення в сумі 9 242 грн. 50 коп.
за участю представників сторін:
позивача - Яковюка О.А ( представник, довіреність у справі)
відповідача - ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_6 ( представник, довіреність у справі)
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15 січня 2013 року у справі № 3/177 (суддя Качур А.М.) частково задоволено позов Рівненського навчально-виробничого підприємства "УТОГ" та стягнуто на його користь з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 заборгованість за отриманий товар в розмірі 5005 гривень, інфляційних втрат в розмірі 220,22 гривень, три проценти річних в розмірі 54,30 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.Також стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в доход державного бюджету України судовий збір в розмірі 980,68 гривень та 1700 гривень штрафу за ухилення від виконання вимог суду.
Частково задовольняючи позов з огляду на ст.ст.181, 193 Господарського кодексу України, ст.205,509,525,526,530,625,626 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд :-прийняв до уваги доводи позивача щодо різної нумерації накладних , якими обґрунтовано позовні вимоги, та вважав їх обґрунтованими;- відхилив твердження відповідача, що він не підписував товарно-транспортну накладну, оскільки відсутні докази та не доведено обставини, якими обґрунтовуються заперечення на позов;- вважав обґрунтованими та доведеними позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за товар в розмірі 5005 гривень, інфляційних втрат в розмірі 220,22 гривень та 3% річних в розмірі 54,30 гривень за період з 04.07.2010 року (1-й день після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги) по 12.11.2010 року (дата пред'явлення вимоги до суду) .
Застосовуючи до відповідача штраф у розмірі 1700 гривень за ухилення від виконання вимог суду , місцевий господарський суд розцінив дії відповідача, як такі, що спрямовані на затягування судового процесу та як зловживання процесуальними правами.
Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу, що товарно - транспортна накладна № 306 від 16.06.2006 року, якою суд першої інстанції обґрунтовує рішення, не відповідає типовій формі ТНН, яка встановлена Наказом Мінтрансу, Мінстату України Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" № 488/346 від 29.12.1995 року , оскільки у цій накладній в графі "Вантаж отримав" відсутній підпис Замовника та у графі накладної "Отримав" не вказані посада, прізвище, ім'я; по-батькові особи, якою було здійснено підпис у цій графі та відсутні будь-які дані про вантажно-розвантажувальні операції та про особу перевізника.
Місцевий господарський суд помилково залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи довіреності на отримання матеріальних цінностей, хоча відповідно 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року, товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Стверджує, що відповідач був позбавлений можливості довести про неналежність йому підпису в товарно-транспортній накладній , оскільки ухвала господарського суду від 26.09.2011 року про оплату за проведення судової почеркознавчої експертизи йому не направлялася та не надано реквізитів для оплати означеної експертизи.
На думку апелянта, судом порушено ст. 129 Конституції України, ст. 22,42,77 ГПК України , оскільки розгляд справи здійснено за відсутності відповідача та відсутності доказів про повідомлення ФОП ОСОБА_3 про час та місце проведення судового засідання.
Вважає необґрунтованим покладення на відповідача штрафу у розмірі 1700 гривень за ухилення від виконання вимог суду стосовно проведення оплати витрат на проведення експертизи та наданням пояснень підстав такої неоплати, оскільки ухвала господарського суду від 26.09.2011 року про оплату за проведення судової почеркознавчої експертизи на адресу Відповідача не направлялася та жодною з ухвал суд не вимагав Відповідача надати вказані пояснення
Просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2013 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Попередньо справа розглядалася судовими інстанціями неодноразово.
Так, рішенням господарського суду Рівненської області від 08.12.2010 року частково задоволено позов Рівненського навчально-виробничого підприємства "УТОГ" та стягнуто на його користь з ПП ОСОБА_3 заборгованість за отриманий товар в розмірі 5005 гривень, 240,24 гривень - інфляційних втрат, 65 гривень - 3% річних, 102 гривень державного мита та 236 гривень витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.03.2011 року означене судове рішення скасоване та прийнято нове рішення про відмову у позові.
Однак, постановою від 01.06.2011 року Вищий господарський суд України скасував рішення та постанову місцевого та апеляційного господарського судів та направив справу на новий розгляд.
Скасовуючи судові акти, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що в матеріалах справи міститься оригінал товарно-транспортної накладної № 306 від 16.05.2006 року, на якій містяться усі необхідні підписи, в тому числі і підпис в рядку "отримав". В той же час, судами попередніх інстанцій не звернуто увагу на той факт, що в позовній заяві як на підставу своїх вимог позивач послався на товарно-транспортну накладну № 122 від 26.03.2009 року, а в якості доказу відпуску товару відповідачу додає копію товарно-транспортної накладної від 16.06.2006 року, яку і досліджували суди при розгляді даної справи.
Клопотанням від 12.03.2013 року відповідач просить призначити почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання : чи виконано ОСОБА_3 підпис в товаротранспортній накладній № 306 від 16.06.2006 року навпроти «Отримав» або іншою собою. Проведення даної експертизи просить доручити Львівському НДІСЕ.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення означеного клопотання, оскільки ухвалою господарського суду Рівненської області від 12 серпня 2011 року за клопотанням саме ФОП ОСОБА_3 вже призначалася почеркознавча експертиза з аналогічним питанням ,яка вже виконана судовим експертом Науково -дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Рівненській області. Однак, відповідач ухилився від оплати витрат за проведення експертизи, хоча ухвалою від 12.08.2011 року обов»язок по оплаті експертизи покладений саме на ФОП ОСОБА_3
Для забезпечення об»єктивного розгляду даної справи апеляційним господарським судом запропоновано Науково -дослідному експертно-криміналістичному центру УМВС України в Рівненській області надати виконаний висновок судово-почеркознавчої експертизи , який і був наданий разом з рахунком на його оплату.
Колегія суддів вважає за можливе залучити висновок експерта № 490 від 07.09.2011 року до матеріалів справи та надати йому оцінку під час апеляційного перегляду справи.
У судовому засіданні апеляційного господарського суду відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу з мотивів, що у ній викладені та додатково подали докази : копії листа № 01/61 від 22.03.2010 року, виписки із банківської установи, листа на адресу Рівненської дирекції «Укрпошта» від 27.02.2013 року та ін.., зазначивши про неможливість надання цих доказів до суду першої інстанції через звільнення бухгалтера, у якого зберігалися ці докази. Просили скасувати оскаржуване рішення та прийнято нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає за можливе залучити дані докази до матеріалів справи та надати їм оцінку в ході апеляційного перегляду справи.
Представник Рівненського навчально-виробничого підприємства "УТОГ" вказував на законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, яке просив залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.
16.06.2006 року позивачем за товарно - транспортною накладною № 306 ( також на накладній зазначено № 080890), оригінал якої знаходиться у матеріалах справи (т.1, а.с.27) було відпущено відповідачу стільці шкільні у кількості 91 шт. на загальну суму 5005 гривень .
Поясненнями (т.1, а.с.122) позивач повідомляє, що в 2006 році товарно-транспортні накладні на відпуск готової продукції виписувалися позивачем на стандартних бланках форми 1-т. Кожний екземпляр накладної мав свій реєстраційний порядковий номер, який друкувався в типографії разом з накладною (типографічний номер бланку накладної). На відпуск готової продукції виписувалася накладна в 4-х екземплярах, якій присвоювався порядковий номер згідно книги реєстрації накладних позивача (в даному випадку № 306 від 16.06.2006 року). Фактично на одну накладну використовувалося 4 стандартних бланки, кожний із яких має різний номер надрукований в типографії, номер накладної присвоєний позивачем (№306) був однаковий на кожному із цих 4-х екземплярів. Один екземпляр накладної видавався покупцю, а три залилишалися на підприємстві в різних службах. При виготовлені копій накладної для матеріалів судової справи могли бути використані екземпляри накладної з різними реєстраційними порядковими номерами типографії, яка друкувала бланки накладних.
Також, поясненнями (т.1, а.с.69-70) позивач зазначає, що у позовній заяві ним була допущена помилка, не правильно надруковано номер і дату накладної, замість "№306 від 16.06.2006 року" помилково вказано "№122 від 26.03.2009 року".
Аналогічні поясненна надані представником позивача у судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи.
До означеної товаро-транспортної накладної позивачем складено податкову накладну № 306 від 16.06.2006 року, яка зареєстрована у книзі обліку податкових накладних за липень ( т.1, а.с.38,39).
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За змістом частини першої статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, при наданні юридичної оцінки дійсним обставинам справи, судом першої інстанцій мотивовано враховано, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору поставки, укладеного у спрощений спосіб - внаслідок передання товару та оформлення товарно - транспортної накладної.
Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
26.06.2010 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу на загальну суму 9242,5 гривень, з яких : 5005 гривень за меблі, що отримані на підставі накладної № 306 від 16.06.2006 року, 3767 гривень - інфляційних втрат та 470 гривень - 3% річних ( т.1, а.с.5). Означена вимога скеровувалася відповідачу рекомендованим поштовим відправленням, про що свідчить фіскальний чек відділення поштового зв»язку ( т.1, а.с.3).
Колегія суддів не може погодитися із доводами скаржника про відсутність будь-яких господарський операцій із позивачем ,оскільки відповідно до висновку судового експерта Науково -дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Рівненській області № 490 від 07.08.2011 року підпис у графі «Отримав» в нижній лівій частині товарно-транспортної накладної № 306 від 16 червня 2006 року виконаний ОСОБА_3 ( т.2, а.с. 39-41).
За таких обставин колегія суддів вважає, що у позивача виникло право вимоги щодо стягнення із відповідача вартості переданого товару по спливу семиденного строку від дня пред'явлення вимоги від 26.06.2010 року.
За правилами ст. 34 ГПК України докази, якими сторони обгрунтовують свої доводи та заперечення повинні бути належними та допустимими. Особливістю судових доказів є те, що вони виступають в якості гарантії достовірності одержаної судом інформації, оскільки на підставі їх оцінки в сукупності за правилами ст.ст. 4-7 та 43 господарський суд приймає судове рішення іменем України.
Додатково подана відповідачем виписка установи банку про рух коштів по рахунку ОСОБА_3 від 09.06.2006 року колегією суддів розцінюється як неналежний доказ погашення заборгованості за отриманий товар по ТТН № 306 від 16.06.2006 р. , оскільки із призначення платежу платіжного документа № 30 неможливо зробити висновок за який саме товар перераховувалися кошти. Також, колегія суддів звертає увагу на відсутність у матеріалах справи копії рахунку № 105 від 08.06.2006 року, на підставі якого здійснювався даний платіж.
Інших належних та допустимих доказів реагування відповідачем на означену вимогу , як і належних доказів проведення розрахунків за отриманий товар матеріали справи не містять.
Поряд з тим колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про необґрунтованість стягнення судом першої інстанції заборгованості на підставі товарно - транспортної накладної № 306 від 16.06.2006 року, яка не відповідає типовій формі ТНН, яка встановлена Наказом Мінтрансу, Мінстату України Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" № 488/346 від 29.12.1995 року.
В силу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункт 2.4 Положення про документарне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, видаткова накладна є первинним документом, яка підтверджує факт проведення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.
Додана до матеріалів накладна містить перелік матеріальних цінностей із зазначенням їх ціни, підписи посадових осіб Позивача, так і особистий підпис Відповідача про отримання товару.
Колегія суддів звертає увагу, що норми Цивільного та Господарського кодексів України не містять застережень, які б звільніли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 5005 гривень за поставлений товар.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155).
Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснені судом першої інстанції розрахунки втрат від інфляції та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов»язання, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення із відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 220,22 гривень та 3% річних в розмірі 54,30 гривень , нараховані на суму боргу за період із 04.07.2010 року (1-й день після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги) по 12.11.2010 року (дата пред'явлення вимоги до суду) та відмову у стягненні інфляційних та 3% річних за період, який передував пред»явленню вимоги.
Поряд з тим, колегія суддів не погоджується із доводами апелянта про порушення місцевим господарським судом засад змагальності судового процесу, розгляд справи за відсутності відповідача та необґрунтоване накладення на відповідача штрафу за невиконання вимог господарського суду.
Стаття 22 ГПК України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Забезпечення участі сторін та інших учасників у судовому процесі покладається на господарський суд, який відповідно до частини 1 статті 64 ГПК України, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Крім того, пунктом 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Пункт 3.9.1. вказаної Постанови передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Як вбачається із Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцем проживання ФОП ОСОБА_3 визначена адреса: м.Рівне, вул..Д.Лондона будинок 5 ( т.2, а.с.22,23).
Так, ухвала господарського суду Рівненської області від 12 серпня 2011 року про призначення почеркознавчої експертизи по даній справі та про покладення на відповідача витрат за проведення експертизи отримана відповідачем 23.08.2011 року, про що свідчить повідомлення відділення поштового зв»язку про вручення поштового відправлення ( т.1, а.с.89,90).
Також, ухвалою від 26.09.2011 року господарський суд зобов»язав відповідача здійснити оплату за проведення експертизи та надіслав на його адресу рахунок-фактуру № 4614 від 07.09.2011 року.
Про направлення означеної ухвали відповідачу 03.10.2011 року свідчить відтиск штампу канцелярії суду з зазначенням реєстрового номеру та підпису відповідального працівника на звороті ухвали ( т.1, а.с.95).
Ухвалою від 28.11.2012 року поновлено провадження у даній справі та справу призначено на 11.12.2012 року. Про обізнаність відповідача про поновлення провадження у справі свідчить повідомлення відділення поштового зв»язку про вручення поштового відправлення (т.1, а.с 106) та заява представника відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату (т.1, а.с.108).
Ухвалами господарського суду від 11.12.2012 року та 25.12.2012 року суд зобов'язував відповідача надати пояснення причин неоплати витрат на експертизу.
Також, ухвалою від 25 грудня 2012 року суд першої інстанції повідомляв відповідача про відкладення судового розгляду справи на 15.01.2013 року.
Означені ухвали скеровувалися на адресу відповідача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, однак, повернуті відділеннями поштового зв»язку по закінченню терміну зберігання.
Будь-яких доказів, які б вказували на поважність причин неможливості отримання судової кореспонденції, відповідачем не надано.
Тобто, відповідачем не виконано вимоги ухвали від 26.09.2011 року про зобов»язання здійснити оплату за проведення експертизи та ухвал від 11.12.2012 року та 25.12.2012 року про зобов'язання відповідача надати пояснення причин неоплати витрат на експертизу.
Зі змісту пункту 5 частини 1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Колегія суддів погоджується з кваліфікуванням місцевим господарським судом дій відповідача ( невиконання ним вимог вищезазначених ухвал господарського суду Рівненської області, неподання витребуваних пояснень та доказів з неповажних причин, неоплати витрат на проведення експертизи) як таких, що спрямовані на затягування судового процесу та свідчать про зловживання відповідачем процесуальними правами.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення із відповідача в доход Державного бюджету України штрафу у розмірі 1700 гривень за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Інші доводи апеляційної скарги ,пояснення відповідача та його представника не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та скасування чи зміни рішення господарського суду Рівненської області від 15 січня 2013 року у справі № 3/177 .
Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.
Також, відповідно до ст.48 ч.5 ст. 49 ГПК України та п.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.02.2012 р.» Про деякі питання практики призначення судової експертизи « із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Науково -дослідного експертно-криміналістичяного центру УМВС України в Рівненській області (33003, м.Рівне, вул..Гагаріна,39, ЗКПО 25574883, р/р 31253272210063, ГУДК, МФО 833017, 1001050) підлягає стягненню 450,24 гривень за почеркознавчу експертизу простої складності № 490 від 07.09.2011 року .
Керуючись ст.ст. 48,49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Рівненської області від 15 січня 2013 року у справі № 3/177 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ід.код. НОМЕР_1 ) на користь Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при управлінні МВС України в Рівненській області ( 33003, м. Рівне , вул. Гагаріна, 39, ЗКПО 25574883, р/р 31253272210063, ГУДК МФО 8330171001050) відшкодування витрат, пов"язаних з проведенням почеркознавчої експертизи в розмірі 450,24 грн ( чотириста п"ятдесят грн. 24 коп).
На виконання постанови господарському суду Рівненської області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.