Провадження № 22-ц/790/1849/13 Головуючий 1 інстанції -
Справа № 2/2011/24/12 Аркатова К.В.
Категорія: кредитний договір Доповідач -Гальянова І.Г.
20 березня 2013 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді : Гальянової І.Г.
суддів: Колтунової А.І.
Костенко Т.М.
при секретарі: Ленюк Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в особі її представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа у справі: департамент праці та соціальної політики управління служби у справах дітей Дзержинського району м. Харкова про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
20 квітня 2010 року позивач, в особі свого представника, звернувсь у суд з позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір № HADOGK01270081 від 07.02.2008 року та додаток № 1 від 30.11.2009 року та договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 від 07.02.2008 року та Додакток № 1 до нього від 30.11.2009 року.
Як на підставу позовних вимог посилавсь на те, що на підставі укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору відповідач зобов»язувався надати позивачу кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 97200,00 доларів США на придбання нерухомості на строк з 07.02.2008 року по 04.02.2028 року з періодом сплати щомісячних платежів в сумі 917, 50 доларів США з 05.по 10 число кожного місяця. Представник позивача зазначає, що 07.02.2008 року позивач уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2
Представник позивача також зазначає, що на забезпечення виконання за кредитним договором між позивачем та Банком 07.02.2008 року був укладений договір іпотеки .
Додаткової угодою до кредитного договору .щомісячні платежі було збільшено до 1002, 29 доларів США.
Як на підставу недійсності кредитного договору представник позивача зазначає. що він був укладеним з порушенням ст. 99 Конституції України, ст. 35 Закону України «Про національний банк України», ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу» ,в доларах США у зв»язку з чим вважає, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при отриманні відповідної індивідуальної ліцензії .
Як на підставу визнання недійсним договору іпотеки, представник позивача , з посиланням на ч.2 ст. 548 ЦК України вказує, недійсність основного зобов»язання тягне недійсність правочину,щодо його забезпечення.
В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача підтримав позовні вимоги з зазначених підстав.
Відповідач позовні вимоги позивача не визнав.
Звернувся у суд з зустрічним позовом в якому просив, стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 667 193, 73 грн. та судові витрати у справі. В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на вказану квартиру, розташовану в АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити відповідачів з зазначеної квартири.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що ОСОБА_3 в порушення умов кредитного договору , щодо повернення кредиту, відсотків, комісії та інші платежі не виконувала, у зв»язку з чим станом на 08.04.2009 року має заборгованість за кредитом 79223, 35 доларів США, за процентами - 3239,02 доларів США, за комісією - 32, 61 доларів США, 23, 42 пені за несвоєчасне виконання забов»язань за договором, 32, 47 доларів США штраф фіксована частина та 4125, 92 доларів США штраф процентна складова
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ПАТ КБ «ПроватБанк» задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в сумі 667 193, 73 грн. витрати по сплаті судового збору в сумі 854, 25 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, в особі свого представника , просить скасувати рішення суду в частині відмові ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог та часткового задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та в цій частині ухвалити нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю та у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк » відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовує порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Наводить ті ж доводи, що і в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України , під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 2 статті 6 ЦК України передбачає, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Частиною 1 статті 628 ЦК України визнає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 533 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
У статті 47, 49 вказаного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліценції.
Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій, а надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15 - 93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п.п. «в», «г» ч. 4 ст. 5 та п. «а» ч. 2 ст. 6 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
- Фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.
Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» має банківську ліцензію №22 від 04 грудня 2001 року, видану НБУ на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п 5 - 11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 125).
Із письмового дозволу №22 - 2 від 09 липня 2003 року та додатку до нього відповідач вправі, в тому числі, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України (а.с. 244-245).
Цими документами Банку надано право проводити операції з кредитування в іноземній валюті.
За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання його недійсним відповідають вимогам вказаних норм матеріального права та наявним у справі доказам. щодо відсутності підстав для
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції, виходив з наявності укладеного між Банком та ОСОБА_3 зазначеного вище кредитного договору та порушення ОСОБА_3 передбачених кредитним договором зобов»язань щодо своєчасного повернення кредиту , процентів , комісії за вказаним договором, а також з права позивача вимагати дострокового повернення кредиту.
Вказаний висновок суду відповідає обставинам справи та наявним у справі доказам, яким суд дав належну оцінку.
Факт отримання кредиту відповідачами не оспорюється та підтверджується заявою на видачу готівки від 07.02.2008 року. Факт неналежного виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов»язань підтверджується розрахунком її заборгованості за вказаним кредитом ( а.с.41), у зв»язку з чим станом на 08.04.2009 року заборгованість за кредитом 79223,35 доларів США., за процентами - 3239,02 доларів США, за комісією - 32,61 доларів США, 23,42 пені за несвоєчасне виконання забов»язань за договором, 32,47 доларів США штраф фіксована частина та 4125,92 доларів США штраф процентна складова (а.с.41).
Право позивача на вимогу щодо дострокового повернення відповідача кредиту встановлено ч.2 ст. 1050 ЦК України .
Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком такої заборгованості, який у судової колегія не визиває сумнівів та ОСОБА_3 не спростований (а.с.41).
З огляду на наведене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача заборгованості за зазначеним кредитним договором .
Висновки суду щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача судових витрат у справі відповідають вимогам ст. 88 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.
В частині відмови ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції сторонами в апеляційному порядку не оскаржується, у зв»язку з чим, у відповідності до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, його законність та обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 319, 218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в особі її представника ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2013 року, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий, суддя :
Судді :