01010 м. Київ, вул. Московська, 8
03.06.2008№ К-11682/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в м. Ужгороді на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 по справі № 2/320
за позовом Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород»
до Державної податкової інспекції в м. Ужгороді
третя особа Відділ землекористування Ужгородської міської ради
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Ужгороді (далі - ДПІ) від 19.05.2004 № 0001322341/0-912/23-1/31315735/7912, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по земельному податку в розмірі 13 306,46 грн., (в т. ч. основний платіж - 6653,23 грн. та штрафні санкції - 6653,23 грн., а такожприйняті за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 09.06.2004 №0001322341/1-1132/23-1/31315735/9937 та від 13.08.2004 №0001322341/2-1877/23-1/31315735/14252, які визначають аналогічне податкове зобов'язання зі встановленням нового граничного строку сплати.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.12.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 по справі № 2/320 позов задоволено.
Господарський суд Закарпатської області мотивував свою постанову тим, що податковим органом зроблено донарахування податкового зобов'язання по сплаті земельного податку за ділянку, яка знаходиться в користуванні кількох юридичних осіб та на підставі довідки КП «Румб», яка не містить даних щодо поділу землекористування. Суд апеляційної інстанції повністю підтримав висновок суду першої інстанції.
При цьому судами встановлено, що на підставі Акту перевірки від 18.03.2004 № 85/23-1/10/31315735, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2004 № 0000882341/0/607/23-/31315735/4893, яким було визначено позивачу податкове зобов'язання по земельному податку - основний платіж - 190 688,14 грн. та штрафні санкції - 190 688,14 грн. У зв'язку з отриманням додаткових даних (довідка КП «Румб») про нову грошову оцінку земельної ділянки ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород», до зазначеного Акту перевірки внесено зміни від 17.05.2004 та донараховано позивачу земельного податку в сумі 197 341,37 грн. Відповідно після внесених змін (із врахуванням арифметичної різниці) було винесено податкове повідомлення-рішення від 19.05.2004 № 0001322341/0-912/23-1/31315735/7912, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку в розмірі - основний платіж - 6653,23 грн. та штрафні санкції - 6653,23 грн.
Позивач оскаржив повідомлення-рішення в адміністративному порядку, де винесено податкові повідомлення-рішення від 09.06.2004 №0001322341/1-1132/23-1/31315735/9937 та від 13.08.2004 №0001322341/2-1877/23-1/31315735/14252, які визначають аналогічне податкове зобов'язання зі встановленням новою граничною строку сплати.
Підставою ж нарахувань податкових зобов'язань по земельному податку стали ті обставини, що позивачем не включено до поданих розрахунків земельного податку земельну ділянку площею 18847 кв. м. що становить визначену позивачу частку в земельній ділянці площею 3,7249 га. наданої в спільнекористування, а тому позивач зобов'язаний сплатити 6169,88 грн. за 7 місяців 2003 року та різниця за 17 днів травня місяця, виходячи з площі земельної ділянки, що знаходилася в користуванні позивача - 2 228 кв. м. замість попередніх 153 381 кв. м., в сумі 483,35 грн.
При цьому судами, враховуючи ст. 5, ст. 13, 14 Закону України «Про плату за землю», встановлено, що рішенням ХІVсесії IVскликання Ужгородської міської ради №53 від 14.05.2003 «Про надання та приватизацію земельних ділянок» - було надано земельні ділянки юридичним та фізичним особами, в тому числі припинено право користування земельною ділянкою ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» по вул. Собранецькій, 145 та надано йому в постійне користування земельну ділянку площею 15,3381 га під аеропортом. Земельні ділянки під адміністративним будинком та привокзальною територією площею 0,6656 га, під проїздами - 1,600 га; під виробничою діяльністю УДАП «Універсал Авіа» - 1,4593 га. А загальна площа спільного землекористування складає 3,7249 га, проте в рішенні не зазначено переліку осіб, що здійснюють спільне користування земельної ділянки.
Беручи до уваги викладене, суди визначились, що рішенням Ужгородської міської ради №53 від 14.05.2003 земельну ділянку площею 0,2265 га під гуртожитком та житловим будинком по вул. Собранецькій, 145 надано Ужгородському національному університету. Судами також зазначено, що виконком Ужгородської міської ради звернувся до КП «Румб» про проведення пропорційного розрахунку площ спільного користування між співвласниками майнового комплексу та підготувати відповідні довідки про розподіл. Після чого за ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» рахується земельна ділянка площею 17,2228 га.
Однак судами визнано, що перелік осіб, між якими було розподілено право спільного користування земельною ділянкою, згідно поданої КП «Румб» довідки, не визначає всіх осіб, в користуванні яких перебувають будівлі та споруди майнового комплексу по вул. Собранецькій, 145. Таким чином суди визнали, що донарахування податкового зобов'язання контролюючим органом здійснено не на підставі визначення пропорційної частки будівель та споруд, що перебувають у користуванні позивача, а за даними довідки КП «Румб», яка не містить відповідного аналізу при розподілі землекористування.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.12.2004 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 по справі № 2/320, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму ст.ст. 4-з, 32, 33, 38, 43 ГПК України, внаслідок яких не встановлено фактичних обставин справи та не досліджено правомірність нарахування позивачем податкового зобов'язання. Також скаржник зазначив, що суд не використав своє право на витребування від сторін доказів, необхідних для розгляду справи, та неправомірно оцінив доказ поданий відповідачем, а саме, довідку КП «Румб», згідно якої площа майнового комплексу по вул. Собранецькій, 145, розподілена в повному обсязі, та за якою за позивачем рахується земельна ділянка площею 7,2228 га.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому повністю підтримав судові рішення, зазначивши, що відповідачем не обґрунтовано наявність факту порушення позивачем податкового законодавства з посиланням на первинні документи та норми законодавства. Також зазначено, що донарахування податкового зобов'язання контролюючим органом здійснено не на підставі визначення пропорційної частки будівель та споруд, що перебувають у користуванні позивача, за даними довідки КП «Румб», яка не містить відповідного аналізу при розподілі землекористування. Відповідно позивач наголосив на тому, що контролюючим органом не враховано вимоги ст.ст. 5, 14 Закону України «Про плату за землю», а отже донарахування податкового зобов'язання здійснено неправомірно.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Як визначено ст. 5 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю» (зі змінами) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а такожземельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. При цьому ст. 13 цього закону встановлено, що підставою для нарахування земельного податку єдані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. А згідно ст. 14 - платники земельного податку, а також орендноїплати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
З огляду на наведені норми Закону, та беручи до уваги, що за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого мотають дані відповідній державній податковій інспекції. При цьому правомірним є посилання судів на те, що рішенням ХІVсесії IVскликання Ужгородської міської ради №53 від 14.05.2003 «Про надання та приватизацію земельних ділянок» - було надано земельні ділянки юридичним та фізичним особами, в тому числі припинено право користування земельною ділянкою ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» по вул. Собранецькій, 145 та надано йому в постійне користування земельну ділянку площею 15,3381 га під аеропортом. А загальна площа спільного землекористування складає 3,7249 га, проте в рішенні не зазначено переліку осіб, що здійснюють спільне користування земельної ділянки.
Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання - необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави збільшувати податкові зобов'язання позивача по земельному податку за недоведеністю, а тому прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення законно визнані такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.
Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.12.2004 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 по справі № 2/320 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Ужгороді відхилити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 по справі № 2/320 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров